36. Суть капіталу. Кругооборот і оборот капіталу, його стадії та функціональні форми.

Кругооборот капіталу - безперервний рух капіталу, в якому він послідовно перетворюється з однієї форми на іншу і повертається до вихідної точки з приростом. Названі три форми капіталу — продуктивний (виробничий), торговельний і грошовий — називають функціональними. Оборот капіталу. Проте рух капіталу не обмежується лише кругооборотом. Оборот капіталу — кругооборот капіталу, який розглядається не як одиничний акт, а як процес, що постійно повторюється. Оборот авансованого підприємцем основного капіталу відбувається тоді, коли витрачені ним кошти на придбання засобів праці повністю повертаються до нього. Це означає, що основний капітал підприємства здійснив один оборот. Час обороту основного капіталу складається з часу виробництва і часу обігу. Час виробництва містить: робочий період — кількість робочих днів, за які виготовляється продукт. Наприклад, легковий автомобіль на сучасних заводах сходить з конвеєра кожні 3—4 секунди, а корабель треба будувати кілька років; час дії природних сил на продукт (наприклад, час, коли достигає зерно); час перебування сировини, матеріалів, комплектуючих виробів тощо, у виробничих запасах на складах. Вирішальне значення для скорочення цього періоду мають своєчасні поставки продукції; час перерв у процесі праці (на поточний ремонт тощо). Час обороту основного капіталу (з урахуванням його функціональних форм) — час, який витрачається на закупку засобів виробництва, і час реалізації готового продукту. Оборотні фонди (сировина, паливо, електроенергія та ін.) здійснюють свій оборот протягом кожного виробничого циклу. Тому їх оборот відбувається значно швидше. Щоб рух капіталу підприємства здійснювався безперебійно, необхідно, щоб він перебував одночасно у всіх трьох формах і переходив з однієї форми в іншу. З витратами підприємця на основний і оборотний капітал органічно пов'язані витрати на виготовлення товару.Капітал - вартість, що шляхом експлуатації найманої праці приносить додаткову вартість, ми цим самим підкреслюємо досить важливу його рису. А саме: гроші, товари, засоби виробництва самі по собі - не капітал. Капіталом вони стають лише при певних відносинах, тобто тоді, коли один клас є власником засобів виробництва і прагне свою власність примножити, а другий позбавлений їх і тому, щоб існувати, продає свою робочу силу. Отже, капітал - це виробниче відношення.

У будь-якому виробництві беруть участь різні фактори:

а)засоби виробництва - речовий фактор;

б)робоча сила - особистий фактор.

Кожен з цих факторів відіграє свою роль в процесі створення і зростання вартості. Так, вартість спожитих засобів виробництва конкретною працею переноситься у вартість готової продукції без змін. Інакше обстоїть справа з робочою силою. Робітник отримує заробітну плату, як плату за свою робочу силу. Але в процесі виробництва він створює нову вартість, причому більшу, ніж вартість робочої сили. І вона, як результат абстрактної праці, приєднується до перенесеної вартості.

Отже, вартість речового фактора в процесі виробництва не змінюється, якою вона входить у виробництво, такою й проявляється (кількісно) у вартості нового товару. Затрати ж на робочу силу (заробітна плата) в процесі виробництва трансформуються в більшу величину - нову вартість. Виходячи з цього, весь затрачений капітал (на засоби виробництва й робочу силу) ділиться на дві частини: постійний і змінний.

Постійний - це та частина капіталу, яка перетворюється в засоби виробництва і в процесі виробництва не змінює своєї величини. Позначається цей капітал латинською літерою "с" (від слова сопзіапі - постійний).

Змінний - це та частина капіталу, яка витрачається на купівлю робочої сили і в процесі виробництва змінює свою величину (зростає). Змінний капітал позначається літерою "v"

Поділ капіталу на постійний і змінний дає можливість з'ясувати, що постійний капітал виступає лише як передумова для створення й збільшення вартості. А створює і збільшує вартість лише жива робоча сила, куплена на змінний капітал, яка своєю конкретною працею переносить стару вартість (утворює), а абстрактною працею не лише відтворює вартість робочої сили (заробітну плату), а й створює додаткову вартість (збільшує вартість).

МІКРОЕКОНОМІКА

1. Предмет мікроекономіки. Проблеми, які вивчає мікроекономіка. Обмеження. Основні поняття мікроекономіки.

Економічна теорія вивчає прийняття рішень при розподілі рідкісних ресурсів між різними варіантами їх використання. Час, гроші, природне багатство, праця, устаткування - обмежені. Проблема обмеженості ресурсів змушує людей робити вибір для задоволення своїх потреб. У суспільстві обмеженість ресурсів вимагає робити вибір для вирішення таких проблем:

1. Що виробляти і у якому обсязі?

Кількість одиниць товару, яким необхідно пожертвувати заради виробництва однієї додаткової одиниці іншого товару, називається вартістю втрачених можливостей чи альтернативною вартістю.

2. Яким чином виготовляти обрані товари?

3. Для кого призначені вироблені блага?

4. Який обсяг ресурсів використовувати для поточного споживання, який - для майбутнього?

Мікроекономіка –– це наука про прийняття рішень економічними суб'єктами, домогосподарствами і фірмами.

Об'єкт мікроекономіки –– економічна діяльність людей і загальні економічні проблеми, що виникають.

Суб’єкти мікроекономіки –– окремі індивіди, домогосподарства, фірми, власники ресурсів, урядові та громадські інститути.

Основним методом, що застосовується у мікроекономіці, є метод граничного аналізу. Порівнюючи втрати та переваги, суб’єкт оцінює не загальне їх значення, а приріст користі чи збитків. Для прийняття рішень мають значення саме ці прирости, додаткові результати, які й визначають