- •Предмет, функції і система філософії.
- •1.Становлення і розвиток філософії Стародавньої Індії.
- •2.Становлення і розвиток філософії Стародавнього Китаю.
- •3. Основні риси й етапи розвитку античної філософії.
- •4. Антична філософія: космоцентризм
- •5. «Лінія Платона» та «Лінія Демокріта» в філософії античності.
- •6. «Наївний матеріалізм» філософів Мілетської школи.
- •7. Стихійна діалектика (Геракліт)
- •8. Філософія Сократа.
- •9. Ідеальна держава Платона
- •10. Арістотель як систематизатор античної філософії та логіки.
- •11. Етика стоїків.
- •12. Основні риси філософії Середньовіччя.
- •13. Апологетика: примат віри.
- •14. Патристика: віра для розуміння.
- •15. Схоластика: проблема універсалій (номіналізм і реалізм)
- •16. Томізм і проблема гармонії віри з розумом.
- •17. Основні риси філософії Відродження
- •18. Діалектика доби Відродження (Микола Кузанський)
- •19. Соціально-політичні погляди мислителів доби Відродження.
- •20. Філософія Реформації (м. Лютер і ж. Кальвін)
- •21. Натурфілософія доби Відродження (д. Бруно, м. Копернік)
- •22.Передумови та основні риси філософії Нового часу.
- •23. Емпірична філософія ф. Бекона
- •24. Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів р. Декарта
- •25. Соціально-філософська концепція т. Гоббса
- •26. Натуралістичний пантеїзм б. Спінози
- •27. Монадологія в. Лейбніца
- •28. Британське просвітництво (д. Локк)
- •29. Французьке просвітництво (ж.-ж. Руссо, Вольтер)
- •30. Феномен німецького просвітництва та його основні риси.
- •31. Агностицизм філософії Канта
- •32. Етичні погляди Канта «Категоричний імператив»
- •33. Антропологічна Філософія л. Фейєрбаха
- •34. Метод і система філософії Гегеля
- •35. Філософія історії Гегеля
- •36. Громадське суспільство і правова держава Гегеля
- •37. Позитивізм і другий позитивізм
- •38. Філософія ірраціоналізму.
- •39. Філософія життя
- •40. Прагматизм
- •41. Філософія марксизму
- •42. Екзистенційна філософія
- •43. Фрейдизм
- •44. Неофрейдизм
- •46. Неотомізм
- •47. Філософська антропологія
- •48. Філософський дискурс постмодерну
- •49. Філософська думка Київської Русі
- •50. Українська філософська думка доби Відродження (хі-хуі ст.)
- •51. Філософія Києво-Могилянської академії
- •52. Філософія Сковороди
- •53. Університетська філософія в Україні XVIII ст. – початку хіх ст. (м. Костомаров, п. Куліш)
- •54. Філософія серця Юркевича
- •55. Філософські ідеї Тараса Шевченка
- •56. Філософія Івана Франка
- •57. Філософія Вернадського
- •58. Консервативні філософські погляди Липинського
- •59. Соціально-філософські погляди д. Донцова.
- •60. Філософські погляди Лесі Українки
- •61. Філософія як світогляд
- •62. Історичні типи світогляду
- •63. Проблема визначення предмета філософії
- •65. Основні функції філософії
- •66. Буття та його основні форми
- •67. Матерія та основні форми її існування
- •68. Рух, основні його форми і властивості
- •69. Простір і час, основні характеристики
- •70. Свідомість як вища форма відображення дійсності. Рівні відображення
- •71. Вихідні принципи гносеології.
- •72. Чуттєве пізнання та його форми.
- •73. Істина як процес.
- •74. Критерії істини.
- •75. Інтуїція та її різновиди.
- •77. Форми наукового пізнання: ідея, факт, проблема, гіпотеза, теорія.
- •78. Емпіричні методи пізнання.
- •79. Теоретичні методи пізнання.
- •80. Методи пізнання, що використовуються як на теоретичному, так і на емпіричному рівні.
- •81. Основні поняття й завдання праксеології (практика, успіх, дія)
- •82. Поняття природи (суспільство як частина природи)
- •83. Взаємодія природи і суспільства
- •84. Форма буття людини.
- •85. Сутність людини й її сенс життя.
- •86. Проблема свободи і відповідальності людини.
- •88. Людина, індивід, індивідуальність, особа, особистість.
- •89. Історичні етапи взаємовідношень людини й суспільства.
- •90. Основні підходи до розуміння суспільства
- •91. Суспільство як система, що саморозвивається.
- •92. Роль народонаселення та природних умов у розвитку суспільства.
- •93. Формаційна теорія суспільного розвитку к. Маркса.
- •94. Цивілізаційні моделі розвитку суспільства а. Тойнбі.
- •95. Сутність духовного життя суспільства, суспільна свідомість.
- •96. Суспільна свідомість та її структура.
- •97. Роль матеріального виробництва в житті суспільства.
- •98. Політична свідомість.
- •99. Правова свідомість.
- •100. Економічна свідомість.
- •101. Екологічна свідомість.
- •102. Методологія, рівні методологічного знання.
- •103. Плюралізм філософських методологій.
- •104. Методології загальнонаукового рівня (системний аналіз, синергетика тощо)
- •105. Парадигма, стиль мислення, наукова картина світу.
- •106. Основні принципи діалектики.
- •107. Альтернативи діалектики.
- •108. Категорії діалектики
- •109. Закон єдності і боротьби протилежностей
- •110. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін.
- •111. Проблема єдності світу.
- •113. Сутність духовного життя суспільства.
- •114. Культура як специфічна соціальна реальність.
- •115. Поняття цінностей та їх роль у суспільстві.
- •116. Класифікація цінностей.
- •117. Ціннісна орієнтація та її соціальна детермінація.
- •118. Соціальне прогнозування: види, типи, методи.
- •119. Проблеми сенсу й спрямованості історичного процесу.
- •120. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення.
- •121. Проблема визначення поняття «релігія».
- •122. Проблема походження релігії.
- •123. Структура релігії
- •124. Функції релігії
- •125. Релігієзнавство як специфічна сфера гуманітарного знання.
- •126. Проблема класифікації релігій.
- •127. Ранні релігійні вірування: фетишизм, тотемізм, анімізм, магія.
- •128. Релігія Давнього Єгипту
- •129. Релігія Стародавньої Греції
- •130. Релігія Стародавнього Риму.
- •131. Ведичні релігії Стародавньої Індії
- •132. Джайнізм
- •133. Конфуціанство
- •134. Даосизм
- •135. Язичництво стародавніх слов’ян
- •137. Зороастризм
- •138. Буддизм
- •139. Соціально-економічні та духовні передумови виникнення християнства
- •140. Ісус Христос як засновник християнської релігії
- •141. Біблія (Святе Письмо) як головне джерело християнського віровчення.
- •142. Особливості віросповідання та культу в православ’ї
- •143. Особливості віросповідання та культу в католицизмі
- •144. Особливості віросповідання та культу протестантизмі
- •145. Особливості віросповідання та культу Української греко-католицької церкви.
- •146. Іслам, основні напрями та релігійні течії
- •147. Коротка характеристика конституційно-правових основ забезпечення свободи совісті в Україні.
- •148. Свобода совісті й толерантність
- •150. Екуменізм у християнському світі
- •151. Предмет логіки, логічна культура мислення
- •152. Основні історичні етапи розвитку логіки
- •153. Аристотель як фундатор формальної логіки
- •154. Логічна структура поняття (зміст та обсяг)
- •155. Закон оберненого співвідношення між змістом та обсягом поняття.
- •156. Операція визначення понять
- •157. Операція доповнення понять
- •158. Узагальнення як логічна операція з поняттями
- •159. Обмеження як логічна операція з поняттями
- •160. Правила поділу поняття
- •161. Формально-логічні відношення між несумісними поняттями
- •162. Прості судження та їх види.
- •163. Атрибутивні судження та їх класифікація
- •164. Правила логічного квадрата.
- •165. Складні судження та їх види.
- •166. Види суджень за якістю й кількістю
- •167. Модальні судження
- •168. Основні закони логіки
- •169. Умовиводи та їх види
- •170. Безпосередні умовиводи
- •171. Категоричний силогізм: поняття, структура
- •172. Фігури категоричного силогізму, правила фігур.
- •173. Полісилогізми
- •174. Індуктивні умовиводи
- •175. Аналогія й різновиди
- •176. Логічна характеристика доведення. Види доведень. Правила доведень (правила тези, правила аргументів, правила зв’язку тези з аргументом)
- •179. Спростування
- •180. Дискусія й полеміка як різновиди суперечки.
15. Схоластика: проблема універсалій (номіналізм і реалізм)
Етап схоластики (ІХ—ХУст.) продовжує вирішувати проблеми філософії патристики. Термін «схоластика» (від лат. зпсоїа — «школа») означає шкільну, «навчальну» філософію, що викладалася в університетах і школах. Усіх, хто викладав релігійно-філософські дисципліни, стали називати схоластами («ученими-теоретиками»).
Етап схоластики був репрезентований Іоанном Еріуґеною, Бо-ецієм, Бонавентурою, Росцеліном, П'єром Абеляром, Ансельмом Кентерберійським, Фомою Аквінським, Ібн Рушдом, Вільямом Оккамом та іншими, які, як і попередні філософи, розвивали теорію «гармонії» віри та розуму, теорію «двоїстої істини» .
Схоластика мала на меті довести теологічну мудрість християнського віровчення не тільки за допомогою Божого одкровення, а й раціонального мислення й насамперед філософії. Тому філософія набувала рис раціонального знання, яке відповідало на питання про те, як людині найкраще врятуватися від гріховного існування й отримати Царство Небесне. Антична філософія перестає бути ворогом християнської теології, а християнські філософи починають послуговуватися її категоріями.
У своєму розвитку схоластика ґрунтувалася на переосмисленні, реінтерпретації вчення Отців Церкви. У цей час знижується вплив ідеалістичної філософії Платона й значно поширюються ідеї Арістотеля.
Найвидатнішим теологом і філософом, представником золотої доби схоластики ХНІ ст. був Фома Аквінський (1225—1274рр.). Він отримав титул «Ангелічний доктор». У 1323 р. теолога було зачислено до лику святих, а в 1567 р. визнано офіційним Римом Учителем католицької церкви. Фома Аквінський був засновником особливої течії в схоластиці — томізму. Головними працями, які репрезентують його релігійно-філософські погляди, були «Філософська сума (про істини католицької віри проти язичників)» (1261—1264 рр.) і «Сума теології» (1265— 1273 рр.). Крім цих доробок Фома Аквінський написав чимало коментарів до біблійних текстів, творів Арістотеля та ін. Учений-теолог дав енциклопедичне (за обсягом) обґрунтування християнського віровчення, тому в межах нашого посібника ми розглянемо лише декілька найважливіших положень.
Аналізуючи вчення попередніх схоластів, Аквінський чітко розмежував предметні межі філософії та теології. Він вважав, що предметом філософії є «істини розуму», а теології — «істини одкровення». Останні стоять над людським розумом, але це не означає, що вони суперечать розуму. Релігійну істину доповнює філософія, адже божі істини й наукові знання спрямовані на розв'язання головного завдання — пізнання Бога. Прикладом взаємодії релігії та філософії може бути вирішення проблеми доведення існування Бога. Філософія може довести існування Бога тоді, коли це не є очевидним, тому людина для свого спасіння має обрати ті основи (пояснення) релігійної віри, які для неї є зрозумілими й логічно доведеними.
Фома Аквінський вважав недостатнім онтологічне доведення існування Бога (коли головним аргументом були «очевидні» результати його творіння — довколишній світ, людина). Фома Аквінський висував п 'ять доказів буття Бога.
Перший доказ — через рух. Усе, що рухається, повинно мати першопричину свого руху. Такою першопричиною є Бог.
Другий доказ — через причину. Усе, що існує, повинно мати першопричину цього існування, такою першопричиною є Бог.
Третій доказ — через випадковість і необхідність. Усе випадкове залежить від необхідності, а отже, має існувати перша необхідність, якою стає Бог.
Четвертий доказ — через ступінь досконалості. Усе в світі має ступінь досконалості (від простого до складного, від меншого до більшого), отже, у світі існує абсолютна досконалість, якою є Бог.
П'ятий доказ — через існування сенсу.
Другий доказ — через причину. Усе, що існує, повинно мати першопричину цього існування, такою першопричиною є Бог.
Третій доказ — через випадковість і необхідність. Усе випадкове залежить від необхідності, а отже, має існувати перша необхідність, якою стає Бог.
Четвертий доказ — через ступінь досконалості. Усе в світі має ступінь досконалості (від простого до складного, від меншого до більшого), отже, у світі існує абсолютна досконалість, якою є Бог.
П'ятий доказ — через існування сенсу.
Однією з особливостей середньовічної філософії є боротьба між реалістами та номіналістами. Реалізм – це вчення, згідно з яким об”єктивна реальність (буття) існує у вигляді лише загальних понять, або універсалій. Згідно з їх вченням, універсалії існують раніше від речей і незалежно від речей, являючи собою думки та ідеї божественного розуму. Зрозуміло, що для реалістів (А. Кентерберійський (1033-1109 рр.) та інші) пізнання можливе лише за допомогою розуму, який має божественну природу. Номіналізм (від лат. – ім’я). В протилежність середньовічному реалізмові, номіналісти вважали, що реально існують лише поодинокі індивідуальні речі, а загальні понятті – лише назви, знаки або імена, породженні людським мисленням. Основними представниками цього напряму були: Д.Сократ, І.Расцелін, У.Оккам. Слід зазначити, що полеміка між реалізмом і номіналізмом почалася із суто теологічної проблеми про характер реальності “святої трійці”. Реалізм полягав на істотності, реальності, саме єдності триєдиного бога. Номіналізм же справді реальним вважав “лики” (іпостаті) трійці. Проте “проблема трійці” була лише зовнішньою формою, так би мовити “офіційним приводом”, який в умовах середньовіччя мусив бути теологічного плану. Справжня проблема, що стала предметом гострої полеміки, була цілком ф-фською проблемою статусу реальності категорій загального і одиночного.
Думка середніх віків грунтується на вірі в єдиного бога (монотеїзм) Середньовічне мислення за суттю теоцентричне. Світогляд в середньовічній ф-фії має назву креаціонізму (творити). Двоїстість становища людини – найважливіша риса середн. антропології.
Аквінський – один з найвидатніших представників середн. ф-фії. Намагався обгрунтувати основні принципи християнської теології, спираючись на вчення Арістотеля.