108. Категорії діалектики

Категорії діалектики є найузагальненішими основопо­ложними поняттями, за допомогою яких здійснюється філософ­ське мислення (до таких категорій належать загальне, особливе, одиничне, сутність — явище, зміст — форма, можливість — дій­сність, необхідність — випадковість, причина — наслідок, части­на — ціле, система — структура — елементи тощо). Категорії є результатом якнайбільшого узагальнення, а отже, вони стосують­ся будь-якого предмета, явища або процесу дійсності.

Категорії діалектики є результатом відображення у свідомості матеріальних і духовних об'єктів довколишнього світу, тому во­ни завжди мають об'єктивний характер (відображують об'єктивний світ). Разом з тим вони суб'єктивні, як певний момент процесу пізнання (є логічною формою пізнання), відображають певний ступінь достовірності знань (відносну істину). Категорії мають власну суперечливу підсистему (взаємозв'язок), яка пере­буває в стані розвитку від абстрактного до конкретного, від прос­того до складного з метою здобуття істини. З огляду на це старі категорії замінюються новими — відбувається процес «зняття» на вищому рівні.

Категорії діалектики у процесі діалектичного пізнання вико­нують такі функції: онтологічну (як результат віддзеркалення об'єктивної дійсності, буття), гносеологічну (позаяк виступа­ють певними етапами процесу пізнання, дають загальну його картину), логічну (бо є формами мислення), методологічну (орієнтують на конкретний спосіб мислення, що сприяє пере­ходу від незнання до знання, від менш глибокого знання до глиб­шого), світоглядну (у них відображено певну систему поглядів людини на світ і відповідь на питання про ставлення цього світу до людини).

109. Закон єдності і боротьби протилежностей

Є основним із законів діалектики, який визначає внутрішнє джерело руху і розвитку в природі, суспільстві та пізнанні. Причини руху і розвитку криються у внутрішніх суперечностях, притаманних процесам і явищам об`єктивної дійсності - боротьбі протилежностей. Кожний предмет, явище, процес є суперечливою єдністю протилежностей, які взаємно переходять одна в одну, перебувають в стані єдності й боротьби. Єдність, збіг протилежностей означає, що вони взаємопороджують і взаємозумовлюють одна одну, одна без одної не існують. Боротьба протилежностей означає, що протилежності не лише взаємозумовлюють, а й взаємовиключають одна одну, і ,взаємодіючи, стикаються між собою, вступають в взаємоборотьбу, яка може набирати різних форм. Боротьба протилежностей веде з рештою до розв`язання суперечностей, яка є переходом до нового якісного стану. Боротьба протилежностей приводить до розвитку, під яким ми розуміємо зміни, що пов`язані з оновленням системи, ії внутрішними структурами і функціональними змінами, перетворення їх в дещо інше, нове, в напрямі ускладнення.

Закон заперечення заперечення

Закон заперечення заперечення характеризує напрями й фор­ми розвитку. У певному розумінні цей закон синтезує дію всіх попередніх законів, його головною категорією є заперечення. За­перечення — це перехід від старої якості до нової, в якій попередні сторони, елементи та функції старої якості переходять у трансформованому вигляді в нову. Це означає, що між старим і новим існує зв'язок, який характеризується трьома моментами: по-перше, подоланням старого, по-друге, необхідністю збере­ження старого ії, по-третє, конструюванням нового.

Заперечення заперечення фіксує те, що процес розвитку має поступально циклічний характер (за спіраллю). Інакше кажучи, у процесі розвитку стара якість повторює себе на новій вищій ста­дії, ніби повертаючись до попередньої. Форму циклічного розвит­ку називають діалектичною тріадою (теза — антитеза — синтез, теорія — практика — нова теорія). Кожний цикл є виток спіра­лі, а спіраль є ланцюжком циклів. Дію закону заперечення запе­речення можна осягнути не в окремі моменти, а лише в цілісному завершеному процесі розвитку.

Якщо процес єдності й боротьби протилежностей відображає джерело розвитку (суперечності), а закон взаємного переходу кількісних змін в якісні — його узагальнений механізм дії, то за­кон заперечення заперечення розкриває вектор спрямованості розвитку, його форму та результат.