29. Французьке просвітництво (ж.-ж. Руссо, Вольтер)

Просвітництво-культурно-історичний термін, вперше використали Вольтер і Гардер,що відбиває певну епоху розвитку людства,сутність якої полягає в широкому використанні розуму для суспільного прогресу.Просвітництво є продовженням гуманістичних тенденцій 14-15ст.,але відрізняється більшим раціоналізмом і критичністю.Головним прагненням просвітників було знайти шляхом діяльності людського розуму природні принципи суспільного життя.З цієї точки зору було піддано гострій критиці всі наявні форми і відношення людей в сфері права,моралі,економіки,політики. Під впливом просвітництва розпочались реформи в деяких країнах східної Європи,які сприяли створенню і розбудові громадянського суспільства.

ФП порушує проблему вдосконалення суспільства шляхом реформ.Велике значення мали твори Монтеск’є(1689-1755),зокрема його “Перські листи”та “Дух законів”,де методом порівняльного аналізу описує типи державного устрою.Загалом Монтеск’є висував ідею величезного географічного фактору/територія,клімат,родючість землі в розвитку суспільства.Але він не заперечував ролі способу життя,способу виробництва.Проголосив ідею загального миру.

Вольтер(1694-1778)в своїх творах “Кандід”,”Філософський словник”та ін. висував ідеї,спрямовані проти феодалізму та кріпацтва,він боровся проти церкви,релігійної нетерпимості,фанатизму,деспотії. Вольтер вважав неминучим поділ людей на багатих і бідних.Певний час мислитель визнавав за можливе поліпшити життя людей за рахунок так званого “освіченого монарха”,тобто вченого,розум ного царя чи імператора,але наприкінці свого жит-тя схилився до того,що найкращим держ.устроєм є республіка.Він залишився переконаним в неминучості суспільного прогресу.

Ж-Ж.Руссо(1712-1778)написав праці “Про суспільний договір”,”Еміль,або про виховання” та інші,де торкається питань розвитку цивілізації,держави, моралі.Критика ним наявних порядків відрізнялась яскравістю стилю і разючою силою слова.Взагалі Руссо помітно схиляється до насолоди і насолоди і намагається уникнути страждань.Цивілізація,твердить він,псує людину,погіршує її природні якості саме завдяки своїй раціоналізованості,поміркованості.Розподіл праці,який має величезне значення для прогресу,не тільки благо,але й зло,оскільки людина втрачає цілісність.Звідси вже крок до виз-нання проблеми відчуження людини в суспільстві. У вихованні Руссо спирався на чуття людини,звертався до її щирого серця.В цьому він вбачав можливість збереження і розвитку справді людяних відносин у суспільстві.Він рішуче виступає проти соціальної нерівності, вимагає свободи і забезпечення повноти юридичних прав.

30. Феномен німецького просвітництва та його основні риси.

Німецька класична філософія є значним і вагомим етапом у розвитку світової філосо­фії, що охоплює напружений, дуже яскра­вий за своїми результатами, важливий за впливом на духовну історію людства період духовно-інтелектуального розвитку. Вона представлена сукупністю філософських концепцій Німеччини майже за сто років, зокрема, такими оригінальними мислителями, як Іммануїл Кант (1724— 1804), Йоган Готліб Фіхте (1762—1814), Фрідріх Вільгельм Шеллінг (1775— 1854), Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770—1831), Людвіг Андреас Феп-єрбах (1804—1872). Кожний з цих філософів є настільки своєрідним та оригінальним, що виникає питання — чи можна говорити про німецьку класичну філософію як про цілісне утворення? Проте при всьому розмаїтті ідей та концепцій, німецьку класику відрізняє ряд суттєвих рис та принципів, що є спільними для всього цього етапу розвитку філософської думки. Саме вони і дають змогу говорити про німецьку класичну філософію як про цілісне духовне утворення. По-перше, всіх представників німецької класичної філософії об'єднує розуміння ролі філософії в історії людства і в розвитку світової культури. Вони вважа­ли, що філософія покликана критично самопізнати людську життєдіяльність, зробили предметом спеціального філософського до­слідження людську історію і людську сутність. Кант, Фіхте, Шеллінг, Регель бачать філософію чітко систематизованою наукою, але наукою специфічною. З їхньої точки зору, філософія, живлячись науками, орієнтуючись на науки, має будувати себе як науку гуманістичної спря­мованості. По-друге, представники німецької класичної думки надали філософії вигляду широко розробленої та диференційованої спеціальної системи дисциплін, ідей, понять та категорій. Німецька класична філософія є високо професійною, надзвичайно абстрактною та узагаль­неною системою філософського освоєння дійсності. По-третє, німецька класична філософія розробила цілісну діалектичну концепцію розвитку. По-четверте, німецька класика виробила певні загальні принципи підходу до проблеми історичного розвитку, запропонувавши досліджувати його науково-теоретичними засобами і виділивши деякі його загальні зако­номірності. По-п'яте, розглядаючи проблеми людини, німецька класич­на філософія концентрує увагу навколо принципу свободи та інших гуманістичних цінностей.

Враховуючи ці основні риси німецької класичної філософії, можна виділити також і основні проблеми, дослідження яких перебуває в центрі уваги цього періоду розвитку світової філософії: проблема науковості філософії, онтології, гносеології, філософської антропології, філософії історії, філософії права, філософії релігії, етики, естетики і т.д.

Для побудови своїх філософських систем мислителі німецької кла­сики виходили з таких принципів: принципу розрізнення закономір­ностей розвитку природи і культури, принципу активності суб'єкта, принципу історизму.