- •Предмет, функції і система філософії.
- •1.Становлення і розвиток філософії Стародавньої Індії.
- •2.Становлення і розвиток філософії Стародавнього Китаю.
- •3. Основні риси й етапи розвитку античної філософії.
- •4. Антична філософія: космоцентризм
- •5. «Лінія Платона» та «Лінія Демокріта» в філософії античності.
- •6. «Наївний матеріалізм» філософів Мілетської школи.
- •7. Стихійна діалектика (Геракліт)
- •8. Філософія Сократа.
- •9. Ідеальна держава Платона
- •10. Арістотель як систематизатор античної філософії та логіки.
- •11. Етика стоїків.
- •12. Основні риси філософії Середньовіччя.
- •13. Апологетика: примат віри.
- •14. Патристика: віра для розуміння.
- •15. Схоластика: проблема універсалій (номіналізм і реалізм)
- •16. Томізм і проблема гармонії віри з розумом.
- •17. Основні риси філософії Відродження
- •18. Діалектика доби Відродження (Микола Кузанський)
- •19. Соціально-політичні погляди мислителів доби Відродження.
- •20. Філософія Реформації (м. Лютер і ж. Кальвін)
- •21. Натурфілософія доби Відродження (д. Бруно, м. Копернік)
- •22.Передумови та основні риси філософії Нового часу.
- •23. Емпірична філософія ф. Бекона
- •24. Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів р. Декарта
- •25. Соціально-філософська концепція т. Гоббса
- •26. Натуралістичний пантеїзм б. Спінози
- •27. Монадологія в. Лейбніца
- •28. Британське просвітництво (д. Локк)
- •29. Французьке просвітництво (ж.-ж. Руссо, Вольтер)
- •30. Феномен німецького просвітництва та його основні риси.
- •31. Агностицизм філософії Канта
- •32. Етичні погляди Канта «Категоричний імператив»
- •33. Антропологічна Філософія л. Фейєрбаха
- •34. Метод і система філософії Гегеля
- •35. Філософія історії Гегеля
- •36. Громадське суспільство і правова держава Гегеля
- •37. Позитивізм і другий позитивізм
- •38. Філософія ірраціоналізму.
- •39. Філософія життя
- •40. Прагматизм
- •41. Філософія марксизму
- •42. Екзистенційна філософія
- •43. Фрейдизм
- •44. Неофрейдизм
- •46. Неотомізм
- •47. Філософська антропологія
- •48. Філософський дискурс постмодерну
- •49. Філософська думка Київської Русі
- •50. Українська філософська думка доби Відродження (хі-хуі ст.)
- •51. Філософія Києво-Могилянської академії
- •52. Філософія Сковороди
- •53. Університетська філософія в Україні XVIII ст. – початку хіх ст. (м. Костомаров, п. Куліш)
- •54. Філософія серця Юркевича
- •55. Філософські ідеї Тараса Шевченка
- •56. Філософія Івана Франка
- •57. Філософія Вернадського
- •58. Консервативні філософські погляди Липинського
- •59. Соціально-філософські погляди д. Донцова.
- •60. Філософські погляди Лесі Українки
- •61. Філософія як світогляд
- •62. Історичні типи світогляду
- •63. Проблема визначення предмета філософії
- •65. Основні функції філософії
- •66. Буття та його основні форми
- •67. Матерія та основні форми її існування
- •68. Рух, основні його форми і властивості
- •69. Простір і час, основні характеристики
- •70. Свідомість як вища форма відображення дійсності. Рівні відображення
- •71. Вихідні принципи гносеології.
- •72. Чуттєве пізнання та його форми.
- •73. Істина як процес.
- •74. Критерії істини.
- •75. Інтуїція та її різновиди.
- •77. Форми наукового пізнання: ідея, факт, проблема, гіпотеза, теорія.
- •78. Емпіричні методи пізнання.
- •79. Теоретичні методи пізнання.
- •80. Методи пізнання, що використовуються як на теоретичному, так і на емпіричному рівні.
- •81. Основні поняття й завдання праксеології (практика, успіх, дія)
- •82. Поняття природи (суспільство як частина природи)
- •83. Взаємодія природи і суспільства
- •84. Форма буття людини.
- •85. Сутність людини й її сенс життя.
- •86. Проблема свободи і відповідальності людини.
- •88. Людина, індивід, індивідуальність, особа, особистість.
- •89. Історичні етапи взаємовідношень людини й суспільства.
- •90. Основні підходи до розуміння суспільства
- •91. Суспільство як система, що саморозвивається.
- •92. Роль народонаселення та природних умов у розвитку суспільства.
- •93. Формаційна теорія суспільного розвитку к. Маркса.
- •94. Цивілізаційні моделі розвитку суспільства а. Тойнбі.
- •95. Сутність духовного життя суспільства, суспільна свідомість.
- •96. Суспільна свідомість та її структура.
- •97. Роль матеріального виробництва в житті суспільства.
- •98. Політична свідомість.
- •99. Правова свідомість.
- •100. Економічна свідомість.
- •101. Екологічна свідомість.
- •102. Методологія, рівні методологічного знання.
- •103. Плюралізм філософських методологій.
- •104. Методології загальнонаукового рівня (системний аналіз, синергетика тощо)
- •105. Парадигма, стиль мислення, наукова картина світу.
- •106. Основні принципи діалектики.
- •107. Альтернативи діалектики.
- •108. Категорії діалектики
- •109. Закон єдності і боротьби протилежностей
- •110. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін.
- •111. Проблема єдності світу.
- •113. Сутність духовного життя суспільства.
- •114. Культура як специфічна соціальна реальність.
- •115. Поняття цінностей та їх роль у суспільстві.
- •116. Класифікація цінностей.
- •117. Ціннісна орієнтація та її соціальна детермінація.
- •118. Соціальне прогнозування: види, типи, методи.
- •119. Проблеми сенсу й спрямованості історичного процесу.
- •120. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення.
- •121. Проблема визначення поняття «релігія».
- •122. Проблема походження релігії.
- •123. Структура релігії
- •124. Функції релігії
- •125. Релігієзнавство як специфічна сфера гуманітарного знання.
- •126. Проблема класифікації релігій.
- •127. Ранні релігійні вірування: фетишизм, тотемізм, анімізм, магія.
- •128. Релігія Давнього Єгипту
- •129. Релігія Стародавньої Греції
- •130. Релігія Стародавнього Риму.
- •131. Ведичні релігії Стародавньої Індії
- •132. Джайнізм
- •133. Конфуціанство
- •134. Даосизм
- •135. Язичництво стародавніх слов’ян
- •137. Зороастризм
- •138. Буддизм
- •139. Соціально-економічні та духовні передумови виникнення християнства
- •140. Ісус Христос як засновник християнської релігії
- •141. Біблія (Святе Письмо) як головне джерело християнського віровчення.
- •142. Особливості віросповідання та культу в православ’ї
- •143. Особливості віросповідання та культу в католицизмі
- •144. Особливості віросповідання та культу протестантизмі
- •145. Особливості віросповідання та культу Української греко-католицької церкви.
- •146. Іслам, основні напрями та релігійні течії
- •147. Коротка характеристика конституційно-правових основ забезпечення свободи совісті в Україні.
- •148. Свобода совісті й толерантність
- •150. Екуменізм у християнському світі
- •151. Предмет логіки, логічна культура мислення
- •152. Основні історичні етапи розвитку логіки
- •153. Аристотель як фундатор формальної логіки
- •154. Логічна структура поняття (зміст та обсяг)
- •155. Закон оберненого співвідношення між змістом та обсягом поняття.
- •156. Операція визначення понять
- •157. Операція доповнення понять
- •158. Узагальнення як логічна операція з поняттями
- •159. Обмеження як логічна операція з поняттями
- •160. Правила поділу поняття
- •161. Формально-логічні відношення між несумісними поняттями
- •162. Прості судження та їх види.
- •163. Атрибутивні судження та їх класифікація
- •164. Правила логічного квадрата.
- •165. Складні судження та їх види.
- •166. Види суджень за якістю й кількістю
- •167. Модальні судження
- •168. Основні закони логіки
- •169. Умовиводи та їх види
- •170. Безпосередні умовиводи
- •171. Категоричний силогізм: поняття, структура
- •172. Фігури категоричного силогізму, правила фігур.
- •173. Полісилогізми
- •174. Індуктивні умовиводи
- •175. Аналогія й різновиди
- •176. Логічна характеристика доведення. Види доведень. Правила доведень (правила тези, правила аргументів, правила зв’язку тези з аргументом)
- •179. Спростування
- •180. Дискусія й полеміка як різновиди суперечки.
34. Метод і система філософії Гегеля
У філософії Гегеля слід чітко розрізняти діалектичний метод та систему, що суперечать одне одному, перебувають у суперечності, яка виявляється в таких моментах. 1. Метод виходить з визнання всезагальності розвитку. Система ж заперечує всезагальність розвитку, оскільки природа розвивається лише в просторі, а не в часі. Система вимагає обмеження розвитку. 2. Метод заснований на визнанні всезагальності суперечності. Система ж вимагає вирішення усіх суперечностей та встановлення несуперечливого стану. 3. Метод вимагає відповідності руху думки стану, характерному для реальних процесів. Система ж передбачає конструювання зв'язків з голови. 4. Метод вимагає постійного перетворення дійсності, а система — незмінності існуючого стану речей.
35. Філософія історії Гегеля
В основі гегелівського розуміння історії лежить поняття світового духу. Гегель визначав всесвітню історію так: "Всесвітня історія є прогрес в усвідомленні свободи, прогрес, який мають пізнати в його необхідності". Прогрес свободи у Гегеля здійснюється схематично: в основі історії лежить світовий дух як суб'єкт, який не усвідомлюється окремими індивідами. Вони виходять у своїй діяльності не з поняття (розуміння) світового духу, а із своїх приватних індивідуальних інтересів. Жоден індивід не керується світовим духом. Дух діє підсвідоме. Кожен індивід переслідує свої власні цілі, різні інтереси. Тому часто отримуються протилежні результати. Тобто, тут існує невідповідність між цілями і результатами. Із зіткнення виникає щось єдине, яке не переслідується жодним індивідом. Це історична подія, яка є проявом світового духу. Світовий дух у Гегеля реалізує себе через діяльність окремих індивідів. Цю особливість світового духу Гегель називав "хитрістю розуму" (люди не підозрюють того, що своєю діяльністю здійснюють світову історію).
Розвиток свободи проходить три ступені, і вся історія ділиться на три етапи: 1) східний світ; 2) греко-римський світ; 3) німецький світ.
36. Громадське суспільство і правова держава Гегеля
Ця суперечність позначилася на соціально-політичних поглядах Ґеорґа Геґеля. Він вважав, що держава є найвищою формою існування Бога у світі. Правові відносини в державі є втіленням усвідомленої необхідності (свободи). Суспільні інтереси домінують над приватними інтересами особи, тому останні можна принести в жертву інтересам держави. Багатство й бідність — це природний стан реального життя, з яким необхідно змиритися. Суперечності й конфлікти в суспільстві не є деструктивним чинником (злом), а навпаки, є добром, що сприяє прогресу. А це означає, що суперечності, конфлікти й війни між державами є показником прогресу у всесвітньому масштабі. Геґель вважав, що військові конфлікти очищують дух нації.
37. Позитивізм і другий позитивізм
Історія позитивізму має три періоди розвитку.
Перший, початковий позитивізм, представниками якого були О. Конт, Г. Спенсер, О. Михайловський. Згідно з вченням Конта, філософія не є наукою із власним об'єктом, що якісно відрізняється від об'єктів конкретних наук. Філософія узагальнює досягнення конкретних наук, або ж є узагальненою класифікацією всіх наук. Позитивізм як філософський напрямок заснований на принципі: справжнє знання досягається лише як результат окремих конкретних наук
Програма початкового позитивізму зводилася до таких засад:
-пізнання необхідно звільнити від усякої філософської інтерпретації;
- вся традиційна філософія повинна бути скасована і змінена спеціальними науками (кожна наука сама собі філософія);
- у філософії необхідно прокласти третій шлях, який подолав би суперечність між матеріалізмом та ідеалізмом.
Ці та інші положення були викладені О. Контом в роботі «Курс позитивної філософії». Його ідеї виявилися співзвучними з ідеями англійських філософів Джона Стюарта Мілля (1806—1873) та Герберта Спенсера (1820—1903)(10-томник «Синтетична філософія»).
Другий позитивізм, або емпіріокритицизм, виріс з першого. Його відомими представниками були: австрійський фізик Е. Мах, нім. філософ Р. Авенаріус, франц. математик Ж. А. Пуанкаре. Вони звернули увагу на факт релятивності (тобто відносності) наукового знання і зробили висновок про те, що наука не дає істинної картини реальності, а надає лише символи, знаки практики. Заперечується об'єктивна реальність наших знань. Філософія зводиться до теорії пізнання, відірваної від світу.
Третя форма - неопозитивізм, який має два різновиди: логічний позитивізм і семантичний. Предметом філософії, на думку логічних позитивістів, повинна бути логіка наук, логіка мови, логічний аналіз речень, логічний синтаксис мові Другий різновид неопозитивізму сприяв розвитку семантики. Це напрям визначає мові головну роль в усіх сферах діяльності. Усі соціальні колізії обумовлені недосконалістю мови та людського спілкування. Представники: Б. Рассел, А. Тарський, К. Поппер Л. Вітгенштейн та ін.
Сучасний позитивізм — це постпозитивізм І. Лакатоша Т. Кука, П. Фейєрабенда. Він висуває так звану методологію дослідницьких програм, ідеї гуманізації науки, теоретичного плюралізму і історичного контексту науки.