ВСТУП

Успішне функціонування банківської системи загалом залежить від фінансової стійкості кожного окремого банку зокрема та його здатності протидіяти негативним чинникам та динамічно розвиватися. Необхідно зазначити, що діяльність комерційних банків тісно пов’язана із загальним станом національної економіки, яка знаходиться в умовах коливань рівня пропозиції та попиту на банківські послуги, конкуренції, наявності різноманітних ризиків тощо. Тому підтримання банком фінансової стійкості є вкрай складним завданням, вирішення якого можливе за умови узагальненої оцінки всебічного аналізу діяльності комерційного банку.

Управління будь-якою динамічною системою (у даному випадку – комерційним банком) з точки зору сучасної теорії управління полягає у визначенні її поточного і бажаного станів та управлінських заходів, які повинні перевести систему з поточного стану в бажаний. За цих обставин під фінансовою стійкістю банку, в більш широкому змісті, слід розуміти стан усієї сукупності фінансових відносин комерційного банку, що забезпечує його безперервне функціонування та розвиток. У більш вужчому розумінні фінансова стійкість банку може розглядатися як такий стан фінансових ресурсів, що виражається у їх збалансованості, достатній ліквідності активів та наявності необхідних резервів.

На фінансову стійкість банків в Україні справляють вплив певні чинники. Під факторами фінансової стійкості комерційних банків слід розуміти певні рушійні сили, що сприяють безпеці банку та його стабільному розвитку, або, навпаки, виступають причинами їх проблемності. Фактори фінансової стійкості розмежовують на зовнішні та внутрішні. Умовно зовнішні і внутрішні фактори впливу на фінансову стабільність можна згрупувати за такими напрямами: економічні, правові, соціальні, політичні та техніко-технологічні. Виділені групи факторів відіграють системну роль при становленні та функціонуванні банківської системи, а відтак значною мірою визначають ступінь фінансової стійкості банків на грошовому ринку. Слід зазначити, що вони по різному впливають на стан окремого банку, що пов’язано передусім з менеджментом банку, ступенем врахування зовнішніх та внутрішніх груп факторів у процесах управління його діяльністю, а також з пріоритетами кредитної політики, стратегічними та тактичними цілями, критеріями та принципами діяльності банку.

У вітчизняній практиці виокремлюють критерії фінансово стабільного банку, згідно з якими можливо оцінити фінансову стійкість окремого банку на грошовому ринку. З цього приводу можна виділити ряд ознак, за якими визначається клас банку-емітента при нарахуванні резервів на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами, а також клас банку при формуванні та використанні резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями. У сукупності даних критеріїв є якісні та кількісні. До якісних належать: характер виданих та отриманих міжбанківських кредитів, характер аудиторського висновку, відмінна ділова репутація керівництва тощо. У кількісних критеріях в основному ставиться акцент на дотриманні економічних нормативів, прибутковій діяльності, величині капіталу, структурі активів та пасивів, банківських резервах. Особливо важливе місце у цьому списку займають економічні нормативи, оскільки вони є обов’язковими до виконання всіма банками.

Актуальність роботи полягає в тому, що недавня економічна криза засвідчила неготовність українських банків в достатній мірі відповідати за своїми зобов’язаннями. Саме тому важливою є розробка комплексу заходів щодо забезпечення та підтримки достатнього рівня фінансової стійкості комерційних банків.

Дослідження питань фінансової стійкості комерційного банку присутнє у наукових працях Дзюблюка О.В, Кочеткова В.М., Михайлюк Р.В, Шелудько Н. та багатьох інших науковців.

Наукова новизна даної роботи полягає у пропозиції підвищення фінансової стійкості ВАТ «Ощадбанк» через вдосконалення системи оцінки кредитоспроможності позичальників, а також у збільшенні клієнтської бази завдяки впровадженню ефективної маркетингової політики.

Мета дослідження полягає у пошуку шляхів вдосконалення управління фінансовою стійкістю комерційного банку на основі дослідження теоретичних та практичних аспектів даної проблематики.

Для досягнення мети ми визначили такі завдання:

- дослідити економічну сутність фінансової стійкості комерційного банку та необхідність її забезпечення;

- оцінити методичні підходи до аналізу фінансової стійкості банку;

- вивчити законодавчо-нормативне регулювання фінансової стійкості банків;

- дати загальну характеристику результатів ВАТ «Ощадбанк» за 2008-2010 роки;

- оцінити показники фінансової стійкості вищезазначеного банку;

- визначити рейтинг ВАТ «Ощадбанк» за методиками, що використовуються у вітчизняній та зарубіжній практиці;

- дослідити роль стратегічного планування у забезпеченні фінансової стійкості ВАТ «Ощадбанк»;

- визначити значення ризик-менеджменту в управлінні фінансовою стійкістю банку;

- дослідити необхідність оцінки кредитоспроможності клієнтів для підвищення фінансової стійкості банку;

- розробити рекомендації щодо підвищення фінансової стійкості ВАТ «Ощадбанк» на основі результатів дослідження.

Об’єктом дослідження є ВАТ «Ощадбанк», а предметом – механізм управління та забезпечення фінансової стійкості комерційного банку.

У роботі використано описовий, аналітичний методи, методи зіставлення, коефіцієнтного аналізу, бально-рейтингового та факторного аналізу.

Розділ 1 теоретичні основи дослідження фінансової стійкості банку

1. Економічна сутність фінансової стійкості банку та необхідність її забезпечення

В умовах економічної глобалізації особливої актуальності набуває питання забезпечення стабільного економічного розвитку, що значною мірою залежить від стабільності банківського сектору. Ключовими факторами при формуванні довіри з боку інвесторів, вкладників, партнерів до банків є стійкість та стабільний розвиток останніх. Зокрема, і фінансова стійкість, і стабільний розвиток банків мають бути не лише короткочасними досягненнями, а їх стратегічними завданнями, від чого залежать динамічність ринкових перетворень та підвищення соціальних стандартів у державі.

Перед тим, як розпочати обґрунтування такої категорії як «фінансова стійкість комерційного банку», варто дослідити основні аспекти категорії «стійкість».

Походження терміна «стійкість» ґрунтується на стабільності і постійності стану, сталості ряду параметрів. У більш широкому понятті цей термін означає здатність системи виконувати функції наперекір дії екзогенних та ендогенних факторів.

В економіці поняття «стійкість» розглядають як складову концепції економічної рівноваги, відповідно до положень якої досягнення та утримання рівноважного стану в економіці належить до найважливіших мікро- і макроекономічних завдань. Дана концепція говорить про те, що економічні суб’єкти намагаються привести економічну систему в оптимальний стан, розглядаючи його як рівноважний, що у даному контексті асоціюється з поняттям стійкості. У «Великому економічному словнику» поняття «стійкість» трактується як «сталість, постійність, непідвладність ризику втрат і збитків»[16, с. 770].

Отже, під поняттям «стійкість» варто розуміти характеристику стану рівноваги об’єкта, системи, що відображає здатність зберігати визначені властивості та функціональне призначення незмінним, незважаючи на можливі ризики, вплив зовнішніх факторів та внутрішні трансформації (випадкові чи передбачувані) [23, с. 30].

Оцінка наукових розробок, пов’язаних із діяльністю комерційних банків, вказує на те, що поширені у банківській практиці терміни «стабільність», «стійкість», «надійність» ототожнюють, розглядають один через інший. Разом з тим, чіткого розподілу та схеми взаємозв’язку між ними не виділяють.

Зокрема, сутність категорії «надійність» розглядають як «стійкість банку до змін на фінансовому ринку і здатність вчасно виконувати зобов’язання (щодо безпеки коштів, надання позикових коштів за укладеними кредитними договорами, здійснення платежів за виданими гарантіями, авальованими векселями та ін.)» [14, с. 13].

«Стійкість» та «стабільність» – також подібні між собою терміни, котрі, взаємопов’язані, проте не тотожні.

Так, В. В. Іванов подає визначення стійкості комерційного банку як «стабільність його діяльності в світлі середньо- та довготермінової перспективи» [30, с. 28].

Ю. С. Масленченков розглядає категорію «стійкість банку» через призму стабільного економічного середовища, наголошуючи на те, що «стійкість кредитної організації визначається стабільністю економічного середовища, в якому вона діє. Як ринкова категорія, стійкість віддзеркалює стан кредитної установи в ринковому середовищі, а також забезпечує цілеспрямованість його руху в поточній і прогнозованій перспективах». Варто зауважити, що не всі і не завжди кредитні установи в стабільному економічному середовищі є стійкими, так як забезпечення стійкості стану, забезпечується крім зовнішніх чинників, рядом внутрішніх факторів [43, с. 26].

Отже, ми дійшли висновку, що надійність є ширшим поняттям ніж стійкість, поєднуючи в собі останнє та стабільний розвиток, характеризуючи банк як фінансову установу і грошово-кредитний інститут. Щодо стабільності, то доцільно визначити її як здатність до постійного динамічного розвитку, а стійкість – внутрішній стан .

Від категорії «стійкість» перейдемо до дослідження категорії «фінансова стійкість комерційного банку». В економічній літературі немає єдиного підходу до визначення цієї категорії. Зокрема, частина авторів стверджує, що фінансова стійкість банку визначається рівнем його ліквідності та платоспроможності. Однак, ліквідність банку розкриває механізм перетворення матеріальних чи фінансових активів у грошові кошти для своєчасного виконання зобов’язань, а платоспроможність є здатністю банку повністю і своєчасно виконати свої платіжні зобов’язання. Це безперечно важливі складові, але врахування тільки при визначенні фінансової стійкості банку є недостатнім [10, с. 81].

Серед фахівців також існує думка, що стійкість комерційного банку залежить від збалансованості його активів та пасивів, якості кредитно-інвестиційного портфеля і кількості клієнтів. Такий підхід викликає деякі зауваження: по-перше, в ньому не враховуються важливі складові фінансової стійкості (прибутковість, платоспроможність та ліквідність банку); по-друге, твердження про те, що фінансова стійкість банку залежить від кількості клієнтів, є недостатнім для пояснення взаємозалежності, адже не враховується їх фінансовий стан [26, с. 21].

Ю. С. Масленченков розглядає фінансову стійкість як залежність від відповідності діяльності банку узагальнюючим нормативним показникам, які синтезують характеристики економічних складових стійкості (обсяг і структура власних коштів, рівень доходів, прибутку, достатність капіталу, ліквідність, мультиплікативна ефективність власного капіталу, норма прибутку на власний капітал, створення доданої вартості банком). На нашу думку, фінансову стійкість не слід визначати тільки відповідністю діяльності банку нормативним показникам, так як останні слугують лише орієнтиром і нерідко неправильно розраховуються. Урахування обмеженої групи показників фінансової стійкості банку також є недостатнім і потребує їх розширення [43, с. 214].

Деякі автори визначають фінансову стійкість банку у рамках ряду показників. Так, виділяють групи коефіцієнтів для оцінки стійкості комерційного банку на основі аналізу джерел формування коштів, співвідношення власних і залучених коштів, залежності від кредиторів тощо. Проте, такий підхід викликає кілька зауважень. Так, найчастіше вибираються показники, які характеризують пасиви балансу банку, зміни в активі не враховуються. Ще одним недоліком є те, що автори формують перелік показників на свій розсуд та визначають їх пріоритетність без наявності єдиних нормативів, які б характеризували фінансову стійкість комерційного банку [32, с. 104].

Н. М. Шелудько дає таке визначення категорії «фінансова стійкість»: «Це динамічна інтегральна характеристика спроможності банку як системи трансформування ресурсів та ризиків повноцінно (з максимальною ефективністю та мінімальним ризиком) виконувати свої функції, витримуючи вплив факторів зовнішнього та внутрішнього середовища». Варто зазначити, що таке визначення є дещо розмитим, оскільки в ньому чітко не пояснено, у чому полягає суть «повноцінної трансформації ресурсів та ризиків» [71, с. 43].

Дзюблюк О.В і Михайлюк Р.В, детально проаналізувавши і узагальнивши підходи до розуміння категорії «фінансова стійкість банку», дають найбільш повне визначення: «Фінансова стійкість комерційного банку – це якісна характеристика його фінансового стану, котрий відзначається достатністю, збалансованістю та оптимальним співвідношенням фінансових ресурсів і активів за умов підтримання на достатньому рівні ліквідності й платоспроможності, зростання прибутку та мінімізації ризиків, і котрий здатний витримати непередбачені втрати і зберегти стан ефективного функціонування. Стійкий фінансовий стан забезпечує спроможність комерційного банку ефективно працювати, досягати окреслених цілей, протидіючи різноманітним ризикам у процесі діяльності на ринку фінансових послуг, а також зберігати та поновлювати життєздатність в разі раптового її порушення» [23, с. 40].

Таким чином, фінансова стійкість банку – це найголовніша умова його ефективного функціонування. Стійкість формується під впливом як об’єктивних так і суб’єктивних факторів і оцінюється за допомогою окремих показників та зведених комплексних показників, які є основою рейтингових оцінок діяльності банків. Фактори, які впливають на фінансову стійкість, можуть бути зовнішніми (екзогенними) та внутрішніми (ендогенними) (Див. Рис. 1.1).

Рис. 1.1 Класифікація факторів, які формують фінансову стійкість комерційного банку

Вагомий вплив на фінансову стійкість комерційного банку здійснює ситуація в економіці держави. Зокрема, слід зважати на інвестиційний клімат, рівень дефіциту державного бюджету, стан платіжного балансу країни та . податкову політику. Значним впливом на фінансову стійкість банку характеризуються загальноекономічні фактори, серед яких падіння чи зростання загального виробництва, криза платежів, рівень зайнятості.

Важливими є соціально-політичні чинники впливу. При цьому повне врахування цих факторів відіграє зростаючу роль у нинішньому суспільстві. На забезпечення фінансової стійкості виключним впливом характеризується політика органів управління, рівень життя населення, а також рівень довіри до банківської сфери.

Особливий вплив здійснюють фінансові фактори, зокрема кредитна, валютна і процентна політика НБУ, ситуація на грошовому ринку. Щодо останньої, то варто враховувати вплив інфляції. При зниженні темпу інфляції спостерігається істотне зменшення процентних ставок на ринку, це призводить до зменшення маржі і, відповідно, до зниження доходів банків. Виникає потреба у зміні структури банківських балансів, а саме у підвищенні частки довгострокових активів.

Наведені вище міркування стосуються дослідження зовнішніх факторів, що здійснюють вплив на досягнення комерційним банком фінансової стійкості. Однак, варто враховувати і внутрішні фактори, які залежать від функціонування самого банку. До таких факторів належать: адекватність капіталу банку, якість активів банку, рівень менеджменту, рівень рентабельності, ліквідність балансу банку, платоспроможність банку. Наведені фактори є загальними для всіх комерційних банків й істотно впливають на досягнення ними стану фінансової стійкості [37, с. 39].

Потреба забезпечення фінансової стійкості банків визначається їх роллю у економічному житті країни. Банкам належить пріоритетна роль у залученні тимчасово вільних коштів суб’єктів господарювання, в спрямуванні грошових капіталів у прибуткові галузі економіки, що в кінцевому результаті забезпечує підвищення добробуту населення. Загальний стан економіки держави свідчить про активність діяльності банків, про їх ефективне або неефективне функціонування. Відповідно, належний стан комерційних банків підтверджує економічний розвиток суспільства у цілому.

2. Методичні підходи до аналізу фінансової стійкості банку

Оцінка джерел, що стосуються оцінки фінансової стійкості, вказує на те, що методи оцінки фінансової стійкості комерційних банків – це складові моніторингу їх фінансового стану. Так, Корольова А.В. зазначає, що моніторинг фінансового стану банку є «системою заходів, яка охоплює безперервне спостереження за важливими показниками фінансового стану, їх оцінку, аналіз і прогноз із метою прийняття своєчасних та ефективних управлінських рішень для забезпечення фінансової стійкості банку» [36, с. 34].

Методи та прийоми оцінки фінансової стійкості банків постійно вдосконалюються відповідно до цілей моніторингу, розширюється перелік підходів та сфера їх застосування.

Так, сьогодні підходи до організації моніторингу фінансового стану комерційних банків класифікують так:

1) коефіцієнтний аналіз та аналіз однорідних груп (Німеччина, США);

2) рейтингові системи оцінки, що передбачають ранжування банків (США, Італія, Франція, Росія, Україна, Польща, Чехія, Словаччина, Туркменістан, Казахстан, Узбекистан, Вірменія, країни Балтики);

3) комплексні оцінки банківського ризику (Великобританія, Нідерланди);

4) статистичні моделі (системи «попереднього реагування») (США);

5) макропруденційний аналіз (країни-члени МВФ) [23, с. 67].

Розглянемо їх детальніше. Перший підхід характеризується системами коефіцієнтного аналізу та аналізом однорідних груп, які дають змогу швидко визначати відхилення в діяльності комерційного банку, забезпечуючи повноту та комплексність оцінки. У закордонній банківській практиці розроблено системи моніторингу, що містять ієрархічні системи коефіцієнтів, побудовані за логіко-дедуктивним принципом (показники верхнього рівня розкладають на складові частини – показники нижчого рівня, які, в свою чергу, також розкладають). Найбільш відомими методиками коефіцієнтного аналізу у зарубіжній практиці є:

1. BAKred Information System (BAKIS) – використовує Центральний банк Німеччини і Федеральне відомство контролю за банками (47 коефіцієнтів, 19 із яких належать до кредитного ризику, 16 – до ринкових ризиків, 2 – до ризиків ліквідності, 10 – до прибутковості банківських операцій);

2. Bank Monitoring Screens (BMS) – США (39 фінансових показників та 35 параметрів, котрі належать до ринку капіталів).

Наступний підхід до організації моніторингу фінансового стану містить у собі рейтингові оцінки фінансового стану комерційних банків. Призначенням таких рейтингових методик є аналіз поточного фінансового стану банків. Джерелами інформації для рейтингових оцінок виступають фінансові звіти комерційних банків, дані інспекторських перевірок. Отримані рейтингові оцінки дають можливість виявити проблеми у функціонуванні банків та вжити відповідних заходів щодо їх усунення органами нагляду на основі диференційованого підходу до комерційних банків.

Рейтингові методики оцінки умовно поділяють на дві категорії:

1. «інсайдерські», що передбачають оцінку фінансової стійкості банків на місцях;

2. «дистанційні», що передбачають оцінку фінансової стійкості банків на основі даних, які містяться у відкритій фінансовій звітності.

Найвідомішою рейтинговою системою «інсайдерського» типу є розроблена в 1979 році в США CAMEL. Дана система сформована з п’яти компонентів (адекватність капіталу (сapital adequacy), якість активів (asset quality), стан менеджменту (management), дохідність (earnings), ліквідність (liquidity)). У 1996 р. її переглянули та доповнили новим компонентом – S (sensitivity to market risk – чутливість до ринкового ризику). Таким чином CAMEL перетворили на CAMELS [54, с. 209].

Схожою із CAMELS є рейтингова система оцінки фінансової стійкості та надійності банківських холдингів BOPEC. Для отримання загальної оцінки фінансового стану холдингу здійснюється рейтингування: дочірніх банків (B), дочірніх небанківських організацій (О), материнських компаній (Р), сукупного прибутку (Е), адекватності сукупного капіталу (С). Велика увага у цій системі приділяється аналізу якості управління у розрізі кожної зі складових. Кінцева оцінка управління банківським холдингом визначається трьома рівнями: S (задовільно), F (прийнятно) та U (незадовільно).

Федеральна резервна система починаючи з 1990 року використовує для оцінки зарубіжних філій американських банків рейтингову систему CAMEO: капітал (С), якість активів (А), менеджмент (М), дохідність (Е), операції та внутрішній контроль (О). Кожну складову оцінюють від 1 – «стійкий» до 5 – «незадовільний». Підсумкову рейтингову оцінку розраховують як середню арифметичну між рейтингами всіх складових [23, с. 76].

У середині 1980-х років орган банківського нагляду США – Федеральна корпорація страхування депозитів (FDIC) створила щоквартальну експертну систему CAEL (схожа до CAMEL, але не включає менеджменту).

Дистанційні системи рейтингових оцінок як інструмент аналізу фінансової стійкості банків часто застосовують в європейських країнах. Однією з найвідоміших рейтингових систем є італійська PATRROL (достатність капіталу (PATrimonio), прибутковість (Redditivita), кредитний ризик (Rischiosita), організація, як функція менеджменту (Organizzazione), ліквідність (Liquidita)). У Франції Банківська Комісія використовує систему ORAP (комплекс із оцінкою 14 показників, що об’єднуються у п’ять груп: пруденційні коефіцієнти (капітал, ліквідність), балансова та позабалансова діяльність (якість активів та кредитів), ринкові ризики, доходи, якісні критерії (власники акцій, управління та внутрішній контроль)), а Національний банк Аргентини з грудня 1996 р. – систему BASIC (зовнішній аудит та нагляд, інформація та кредитний рейтинг) [23, с. 79].

Оцінка фінансової стійкості комерційних банків здійснюється і за допомогою систем комплексної аналізу банківського ризику. Аналіз такого типу є порівняно капіталомістким, а тому його здійснюють нерегулярно, тільки тоді, коли фінансову стійкість банку вже проаналізовано дешевшими методами, але необхідна точніша оцінка. Підхід базується на визначенні всередині банківських груп і банків важливих функціональних одиниць, присвоєнні вагових коефіцієнтів кожній із них та наступній оцінці кожної одиниці за різними видами ризиків і категоріями контролю за цими ризиками. Оцінки кожної з одиниць узагальнюють в оцінку груп вищого рівня, а потім дають оцінку ситуації в банку чи банківській групі в цілому. Такі системи застосовують органи банківського нагляду Великобританії та Нідерландів.

Наступним підходом до оцінки фінансової стійкості банку є статистичні моделі, або системи «попереднього реагування». Крім аналізу стійкості поточного фінансового стану комерційного банку, є необхідність й оцінки фінансової стійкості на перспективу, так як це дає банкові можливість вчасно вжити заходів для уникнення збитків чи інших негативних наслідків. При цьому, прогнозна оцінка фінансової стійкості комерційного банку потребує використання складних економіко-математичних моделей із застосуванням сучасних статистичних інструментів. Такі моделі еволюціонували від простих (розроблених у США на поч. 1990–х років) до складних багатофакторних методик, які не просто оцінюють ступінь фінансової стійкості банку, але й визначають час, що залишився до очікуваної кризи. Такі моделі є «наймолодшим» інструментом оцінки фінансової стійкості комерційних банків і впроваджені у зарубіжну практику в останні 5-7 років. У деяких країнах їх і досі лише розробляють. Особливостями систем раннього реагування є те, що вони передбачають формування прогнозної оцінки діяльності банків на визначений інтервал часу, визначають потенційні проблеми та ризики, що можуть вплинути на фінансову стійкість банківської установи в майбутньому, використовують тільки кількісні дані та комплексні статистичні модулі, програми і підходи (дискримінантний, кореляційний аналіз) для підготовки висновків щодо перспектив розвитку банку. Якісні фактори при побудові даних моделей не враховують.

Ще одним підходом до організації оцінки фінансового стану комерційного банку є макропруденційний аналіз. Основою аналізу фінансової стійкості банків має бути комплексний аналіз внутрішніх та зовнішніх чинників впливу на банківську систему, який би передбачав динаміку розвитку процесів. Крім нагляду за банками, вагому роль відіграє моніторинг ризиків, виявлення негативних тенденцій, що загрожують діяльності банків, а також пошук шляхів запобігання ризикам, їх реалізація. Цей напрямок отримав назву макропруденційного аналіз, поряд з яким неабияке значення має мікропруденційний аналіз. Ці два види аналізу доповнюють один одного і мають спільну мету – забезпечення фінансової стійкості й захист інтересів вкладників та кредиторів комерційного банку [63, с. 21].

У вітчизняній практиці застосовують різноманітні способи оцінки діяльності комерційних банків – залежно від мети, яка стоїть перед дослідженням. Зрозуміло, що єдиної універсальної методики немає, оскільки усі банки різняться за функціональним призначенням, за переліком операцій та послуг, складом клієнтів, типом політики на фінансовому ринку, яку вони здійснюють. Найбільш поширеними є підходи до оцінки фінансового стану банків, які базуються на аналізі коефіцієнтів та рейтингових оцінках тощо. Поки що немає ні єдиного підходу до аналізу фінансової стійкості комерційного банку ні сталої думки щодо її змісту. Саме тому особливої актуальності набувають дослідження щодо забезпечення фінансової стійкості комерційного банку. Конструктивна роль цих досліджень полягає у спрямуванні на розробку цілісного підходу до оптимізації управління банківською установою.

У процесі комплексного аналізу фінансової стійкості банку потрібно використовувати таку методику, яка найбільш повно сприятиме його ефективності та достовірності. В оцінці фінансової стійкості методика є сукупністю аналітичних способів і правил дослідження діяльності комерційного банку, спрямованих на дослідження об’єктів аналізу, які допомагають одержати найбільш повну оцінку фінансової стійкості та прибутковості банку, що враховується його керівництвом у процесі прийняття рішень щодо вироблення подальшої стратегії розвитку банківської установи.

Для проведення комплексної оцінки фінансової стійкості потрібно мати аналітичні матеріали, які дають можливість одержати достовірну, всебічну і повну інформацію про комерційний банк (його фінансовий стан і результати діяльності). До такої інформації відносять баланс і звіт про фінансові результати.

Під методом у широкому розумінні розуміють спосіб дослідження предмета. Для проведення комплексної оцінки фінансової стійкості комерційного банку використовуються такі методи:

1. Метод порівняння - зіставлення досліджуваного явища із уже відомими з метою визначення спільних рис або відмінностей. За допомогою такого методу виокремлюються загальне і специфічне в економічних явищах, вивчаються зміни, тенденції і закономірності їх розвитку. В оцінці фінансової стійкості банків порівняння (як основний або допоміжний метод) використовують для вирішення всіх завдань. Можна виділити найбільш типові ситуації, коли використовується порівняння, і цілі, які при цьому досягаються:

• зіставлення планових і фактичних показників для оцінки ступеня виконання плану;

• зіставлення фактичних показників із нормативними, що дає змогу проконтролювати дотримання банком різних нормативів, установлених НБУ;

• порівняння фактичних показників із показниками минулих років (звітних періодів) для визначення тенденцій розвитку як банку, так і економічних процесів, що впливають на його діяльність;

• зіставлення показників банку, що аналізуються, з показниками інших банків-конкурентів для визначення позицій банку на фінансовому ринку за різними показниками фінансової діяльності;

• зіставлення паралельних динамічних рядів для вивчення взаємозв’язків досліджуваних показників; наприклад, паралельно аналізуючи динаміку доходів і витрат, важливо, щоб доходи перевищували витрати, що позитивно впливає на прибутковість банку;

• зіставлення різних варіантів управлінських рішень із метою вибору найбільш оптимального з них; наприклад, установлюючи процентну ставку за депозитами населення вибирають такий її рівень, який забезпечив би необхідний обсяг даного виду банківського ресурсу з урахуванням наявності достатніх можливостей для обслуговування вкладників;

• зіставлення результатів діяльності до і після впровадження якогось нововведення; наприклад, витрати коштів на придбання (будівництво) офісу банку в центрі міста можуть компенсуватися залученням солідних клієнтів, що забезпечить банку збільшення залишків на розрахункових рахунках.

2. Метод приведення показників у порівнянний вид. Так, щоб згрупувати видані банком кредити, необхідно привести їх суми в порівнянний вид (банк видає кредити у національній і в іноземній валюті). Цей метод застосовується також у разі порівняння фактичних показників із аналогічними показниками минулих періодів. Зокрема, в умовах інфляції непросто оцінити динаміку показників без приведення їх у порівнянний вид. Для цієї мети необхідно фактичне значення показника поділити на індекс інфляції за даний період, і тільки після цього отриманий показник можна порівнювати з показником попереднього періоду.

3. Метод використання абсолютних і відносних показників. Так, абсолютні показники відображають кількісні розміри кредитів, коштів, капіталу банку та ін., а відносні показують співвідношення яких-небудь абсолютних показників. Відносні показники виражаються коефіцієнтами (за базове значення беруть 1) або відсотків (за базове значення беруть 100). До відносних показників належать показники виконання плану, динаміки, структури (питома вага), ефективності та ін. Цей метод є одним із основних в оцінці фінансової стійкості. З його допомогою аналізуються показники ліквідності, платоспроможності, прибутковості банку.

4. Метод групувань дає можливість через узагальнення даних балансу розібратися в сутності явищ і процесів, що аналізуються. Під час оцінки фінансової стійкості застосовуються групування рахунків балансу з погляду виокремлення власних і залучених коштів, довго- і короткострокових кредитів, термінів активно-пасивних операцій (для розрахунку показників ліквідності), видів доходів, витрат і прибутків, за ступенем ліквідності, економічної сутності операцій та рівнем прибутковості.

5. Балансовий метод слугує ключовим способом для визначення співвідношень двох груп взаємозалежних економічних показників, підсумки яких мають бути тотожними. Даний метод допомагає зрозуміти економічний зміст функціонування банку. Правильно розуміючи («читаючи») баланс банку, можна оцінити його поточний фінансовий стан (показники платоспроможності і ліквідності) та ефективність активно-пасивних операцій (показники прибутковості).

6. Графічний метод. Графіки є зображенням показників з використанням геометричних знаків (ліній, прямокутників, кіл) або умовно художніх фігур і мають вагоме ілюстративне значення. Завдяки їм матеріал, що досліджується, стає більш зрозумілим.

7. Метод табличного відображення аналітичних даних. Результати оцінки зазвичай подають у вигляді таблиць. Це найраціональніша і найзручніша для сприйняття форма представлення аналітичної інформації про явища за допомогою цифр, розташованих у певному порядку. Таблиця є системою суджень, виражених цифрами. Вона виразніша і більш наочна, ніж словесний текст. Показники в таблиці розташовуються в логічнішій формі порівняно з текстом, займаючи менше місця, і пізнавальний ефект досягається набагато швидше. Табличний матеріал дає змогу охопити аналітичні дані в цілому як єдину систему. За допомогою таблиць легше простежуються зв’язки між досліджуваними показниками [23, с. 64].

Більшість показників фінансової стійкості комерційного банку базується на розрахунку достатності капіталу для покриття банківських ризиків та на оцінці структури капіталу, що визначає якісний склад капіталу. Усі показники фінансової стійкості можна розділити на кілька груп:

• показники, що базуються на структурі та достатності капіталу банку;

• показники, що базуються на структурі залучених та запозичених коштів;

• показники, що базуються на якості активів банку.

• показники, що характеризують динаміку (поведінку) окремих складових активу та пасиву (Див. Додаток К).

Розглянемо першу групу показників фінансової стійкості банку, засновану на достатності банківського капіталу.

Оцінка незалежності і стійкості щодо кон’юнктурних змін на ринку здійснюється шляхом співвідношення власного капіталу і зобов’язань. Цей показник називається коефіцієнтом надійності і розраховується як:

. (1.1)

Якщо в чисельнику береться балансовий капітал (капітал-брутто), то вважається, що капітал банку повинен на 25-30 % покривати зобов’язання. Якщо ж до складу чисельника беруть чистий (регулятивний) капітал, то значення коефіцієнта має становити більше 5 % (для деяких банків необхідним є доведення показника до 10 %). Динаміка коефіцієнта свідчить про фінансовий стан банку: при зростанні показника стійкість підвищується і навпаки, знижується, якщо його значення падає. Коливання коефіцієнта свідчить про ризик втрат щодо формування стійкої ресурсної бази. Коливання може також бути свідченням потенційних проблем з поточною ліквідністю.

Коефіцієнт фінансового важеля є оберненим до попереднього і розкриває спроможність банку залучати кошти на фінансовому ринку. Розраховується як відношення зобов’язань до капіталу:

. (1.2)

Збільшення коефіцієнта свідчить про підвищення ділової активності банку, але про погіршення його фінансової стабільності. Значення повинно бути близько 5 %.