Наступним показником є коефіцієнт залежності ресурсної бази від залучених міжбанківських кредитів:
.
(1.14)
Значення коефіцієнта не повинно перевищувати 20 %. За методикою В. С. Кромонова критична межа знаходиться на рівні 30 % міжбанківських кредитів у структурі зобов’язань. Зависоке значення показника свідчить про фінансову залежність банку від зовнішніх джерел фінансування. Враховуючи високу вартість цього ресурсу, велика питома вага міжбанківських кредитів може негативно вплинути на вартість ресурсної бази і, як наслідок, на прибуток банку. Разом з тим, зважаючи на доступність та мобільність цього ресурсу, а також дефіцит кредитних ресурсів у формі строкових депозитів, багато банків нехтують оптимальне співвідношення, частка міжбанківських кредитів може досягати 40 – 50 % у структурі їх зобов’язань.
Останнім показником другої групи є коефіцієнт співвідношення капіталу та строкових депозитів:
К
(1.15)
Цей коефіцієнт показує, яка частина депозитів захищена власним капіталом банку. Бажано, щоб основна їх частина складалася з невеликих, роздрібнених депозитів, що є більш стабільними. Оптимальним значенням цього коефіцієнта є 15 – 20 %.
Третя група показників, що характеризують фінансову стійкість, базується на оцінці якості та структурі активів.
Зокрема, визначають частку прострочених кредитів у кредитному портфелі:
.
(1.16)
Питома вага прострочених кредитів у загальній сумі кредитного портфеля не повинна бути більшою 10 %. При більш детальному аналізі необхідно дослідити середній термін прострочення платежів та структуру прострочених кредитів за термінами.
Частка пролонгованих кредитів у кредитному портфелі:
.
(1.17)
Значення даного показника має бути меншим 10-15 %. За детальнішого аналізу варто оцінити склад пролонгованих кредитів за кількістю пролонгацій та за їх термінами .
Частка проблемних кредитів у чистих активах:
.
(1.18)
.
Значення показника не повинно перевищувати 7-10 %.
Покриття проблемної заборгованості власним капіталом:
.
(1.19)
Показник вказує, наскільки ризик за проблемними кредитами покривається величиною власного капіталу. Для обчислення коефіцієнта в знаменник беруть суму регулятивного капіталу (капіталу-нетто). Значення цього коефіцієнта не повинно перевищувати 50 %.
Коефіцієнт покриття проблемних кредитів створеними резервами:
.
(1.20)
Орієнтовне значення показника має бути більшим 70 %.
Четверта група показників, що характеризують надійність та стабільність комерційного банку, заснована на розрахунку показників динаміки та зіставленні темпів росту окремих показників. До них належать:
Коефіцієнт приросту активів, що розраховується як:
.
(1.21)
Обчислюючи цей коефіцієнт, необхідно враховувати індекс інфляції. Для нейтралізації інфляційного фактора потрібно базисне значення (залишки на початок періоду) помножити на індекс інфляції за період. Зростання показника є позитивним явищем, що свідчить про збільшення масштабів діяльності комерційного банку.
Коефіцієнт приросту капіталу:
.
(1.22)
Показник визначає, чи встигає приріст капіталу за приростом активів, чи фінансування відбувається за рахунок таких джерел як борг чи запозичення. Позитивно оцінюють тенденцію до випередження темпів приросту капіталу над темпами приросту активів.
Коефіцієнт приросту позик:
.
(1.23)
Даний коефіцієнт показує приріст або ж зменшення активності у традиційній сфері банківської діяльності. Приріст за іншими видами діяльності може бути більш ризикованим, менш надійним. Зміни, що відбулися за різними видами позик, показують на ступінь ризику та визначають потребу у фінансуванні за рахунок кредитів.
Коефіцієнт приросту депозитів розраховують як:
(1.24)
Даний показник має бути зіставлений з коефіцієнтами приросту активів та позик з метою з’ясування, чи їх приріст фінансується за рахунок залучення депозитів, чи іншого, більш дорогого джерела. Склад депозитів за категоріями вказує на рівень мінливості джерел фінансування, їхню чутливість до процентної ставки.
Отже, оцінюючи фінансову стійкість банків, у світовій практиці застосовують ряд підходів, серед яких коефіцієнтний аналіз, рейтингові системи оцінки, комплексні оцінки банківського ризику, статистичні моделі (системи «попереднього реагування»), макропруденційний аналіз. В Україні найпоширенішими підходами є коефіцієнтний аналіз та визначення рейтингових оцінок банків.
Законодавчо-нормативне регулювання фінансової стійкості банків
Належний фінансовий стан банків і банківської системи підтверджує стабільний стан суспільства і економічної системи. Таким чином, виникає необхідність у законодавчо-нормативному регулюванні діяльності банків для забезпечення їх належного фінансового стану.
У ст. 1 Закону України «Про Національний банк України» зазначається, що «банківський нагляд – це система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність законодавства України встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку». Стаття 55 вищезазначеного закону визначає головною метою банківського регулювання і нагляду безпеку та фінансову стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства і економічних нормативів. НБУ видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його компетенції, дотримання яких є обов’язковим для органів державної влади, місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб [3].
Таким чином, Національний банк України є важливим суб’єктом регулювання фінансової стійкості комерційних банків та банківської системи в цілому.
Особливу увагу слід приділити таким інструментам банківського нагляду як економічні нормативи та резерви забезпечення ризиків.
Так, у ст. 58 Закону України «Про Національний банк України» зазначено, що Національний банк встановлює для банків обов’язкові економічні нормативи, які мають забезпечувати здійснення контролю за ризиками, пов’язаними з капіталом, ліквідністю, наданням кредитів, інвестиціями, а також за відсотковим та валютним ризиками.
Відповідно до вищезазначеного нормативно-правового акту, а також відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» НБУ встановлює порядок визначення регулятивного капіталу банку та ряд обов’язкових до виконання нормативів. Цей порядок встановлюється Інструкцією НБУ «Про порядок регулювання діяльності банків в Україні»[6].
Так, для банків встановлюються такі нормативи:
Нормативи капіталу:
мінімального розміру регулятивного капіталу (Н1);
адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності (Н2);
співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (Н3).
Нормативи ліквідності:
миттєва ліквідність (Н4);
поточна ліквідність (Н5);
короткострокова ліквідність (Н6).
Нормативи кредитного ризику:
максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7);
великих кредитних ризиків (Н8);
максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9);
максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10).
Нормативи інвестування:
інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11);
загальної суми інвестування (Н12).
Базою для розрахунку таких економічних нормативів як Н2, Н3, Н7, Н8, Н11, Н12 є регулятивний капітал банку. Базою для розрахунку решти економічних нормативів (Н9, Н10) є статутний капітал банку.
Норматив капіталу (Н1) комерційного банку обчислюється як сума основного (капітал 1-го рівня) та додаткового капіталу (капітал 2-го рівня) за мінусом відвернень з врахуванням основних засобів. Такий капітал ще називають невідкоригованим. До основного капіталу включають: статутний капітал, емісійні різниці (різниці між ціною первинного розміщення акцій та їх номінальною вартістю), резервні фонди, що створюються за рахунок прибутку банківської установи, прибуток минулих років. До додаткового капіталу включають: загальні резерви, результати переоцінки основних засобів, результат поточного року. До відвернень належать: цінні папери в портфелі банку на інвестиції та вкладення банку в асоційовані компанії та дочірні установи.
Загальна сума капіталу, невідкоригованого на основні засоби, визначають за формулою:
(1.25)
де: ОК - основний капітал, ДК - додатковий капітал, В - відвернення.
При розрахунках сума додаткового капіталу не повинна перевищувати суму основного капіталу.
Відкоригований капітал банку обчислюється як:
(1.26)
де: 03 - основні засоби, (03 – К1) - перевищення капітальних витрат над розміром капіталу банку.
Якщо 03 > К1, тоді до розрахунку приймається позитивна різниця. Якщо 03 < К1, до розрахунку приймається 0 [65, с.99].
Мінімальний розмір регулятивного капіталу банку (Н1) становить 120 млн. грн. При цьому величина регулятивного капіталу банку не може бути меншою, ніж його статутний капітал [6].
Норматив адекватності регулятивного капіталу (норматив платоспроможності, Н2) вказує на спроможність банку своєчасно і повністю розрахуватися за своїми зобов’язаннями, що виникають із торговельних, кредитних та інших операцій грошового характеру. Норматив обраховують як відношення капіталу банку до активів, зважених на визначені коефіцієнти за ступенем ризику. Від банків вимагається підтримувати регулятивний капітал на рівні не менше 8 відсотків зважених до ризику активів та позабалансових зобов’язань. Для банку, який починає операційну діяльність, цей показник протягом перших 12 місяців має становити не менше 15 відсотків, протягом наступних 12 місяців – не менше 12 відсотків. НБУ також має право встановлювати мінімальний коефіцієнт співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів [2].
Коефіцієнт співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів розраховується як відношення капіталу банку до загальних активів, зменшених на створені відповідні резерви. Значення нормативу Н3 має становити не менше ніж 9 відсотків.
Ліквідність комерційного банку – це його спроможність забезпечити вчасне виконання грошових зобов’язань. Ліквідність визначається збалансованістю між строками та сумами погашення активів і строками та сумами виконання зобов’язань банківської установи.
Норматив миттєвої ліквідності (Н4) розраховують як відношення суми коштів на кореспондентському рахунку в НБУ та в касі до поточних зобов’язань. Нормативне значення нормативу Н4 має становити не менше 20 відсотків.
Норматив поточної ліквідності (Н5) обраховується як відношення активів з кінцевим строком погашення до 31 дня (включно) до зобов’язань банку з кінцевим строком погашення до 31 дня (включно). Цей норматив визначає мінімальний обсяг активів банку, необхідний для забезпечення виконання поточних зобов’язань протягом одного календарного місяця. Нормативне значення нормативу Н5 – не менше ніж 40 відсотків.
Норматив короткострокової ліквідності (Н6) визначається як відношення ліквідних активів до зобов’язань з кінцевим строком погашення до одного року. Цей норматив установлює мінімально необхідний обсяг активів банку для забезпечення виконання його зобов’язань протягом одного року. Нормативне значення нормативу Н6 становить не менше ніж 60 відсотків [6].
Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) встановлено з метою обмеження кредитного ризику, який виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов’язань. Показник розміру кредитного ризику на одного контрагента визначається як відношення суми всіх вимог банку до нього та всіх позабалансових зобов’язань, виданих банком відносно цього контрагента (або ж групи пов’язаних контрагентів), до регулятивного капіталу банку. Нормативне значення нормативу Н7 – не менше 25 відсотків.
Норматив великих кредитних ризиків (Н8) встановлено для обмеження концентрації кредитного ризику за певним контрагентом або групою пов’язаних контрагентів. Кредитний ризик, який прийняв банк на одного контрагента вважають великим у випадку, коли сума вимог банку до цього контрагента і всіх позабалансових зобов’язань, наданих банком відносно цього контрагента, становить 10 і більше відсотків регулятивного капіталу. Нормативне значення нормативу Н8 становить менше 8-кратного розміру регулятивного капіталу.
Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), запроваджено з метою обмеження ризику, що виникає під час здійснення операцій з інсайдерами, які можуть призвести до прямого та непрямого впливу на діяльність банку. Цей вплив зумовлюється тим, що банк проводить операції з інсайдерами на умовах, не завжди вигідних для банку, що призводить до проблем, оскільки в таких випадках визначення платоспроможності контрагента не завжди здійснюється достатньо об’єктивно. Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, визначається як співвідношення суми всіх зобов’язань цього інсайдера перед банком і всіх позабалансових зобов’язань, виданих банком відносно цього інсайдера, та статутного капіталу банку. Нормативне значення нормативу Н9 не повинно перевищувати 5 відсотків.
Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10), встановлено з метою обмеження сукупної суми всіх ризиків відносно інсайдерів. Непомірний обсяг сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів спричиняє концентрацію ризиків і загрожує регулятивному капіталу комерційного банку. Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, визначається як співвідношення сукупної заборгованості зобов’язань усіх інсайдерів перед банком і усієї суми позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та статутного капіталу банку. Нормативне значення нормативу Н10 не має перевищувати 30 відсотків.
Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11) встановлюють з метою обмеження ризику, пов’язаного з інвестуванням в цінні папери окремої юридичної особи. Норматив визначається як відношення розміру коштів, які інвестуються на придбання акцій, паїв, часток та інвестиційних сертифікатів окремо за кожною установою, до регулятивного капіталу банку. Нормативне значення нормативу Н11 не повинно перевищувати 15 відсотків.
Норматив загальної суми інвестування (Н12) встановлюють для обмеження ризику, пов’язаного із здійсненням банком інвестиційної діяльності. Норматив визначається як співвідношення коштів, що інвестуються на придбання цінних паперів будь-якої юридичної особи, до регулятивного капіталу банку. Нормативне значення нормативу Н12 не повинно перевищувати 60 відсотків.
Окрім того, для спеціалізованих ощадних банків встановлено спеціальні значення деяких економічних нормативів:
нормативу миттєвої ліквідності (Н4) – не менше ніж 30 відсотків.
нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) у розмірі:
не більше 20 відсотків – для банків з обсягом негативно класифікованих активів не більше 10 відсотків загальної суми кредитного портфеля, портфеля цінних паперів, дебіторської заборгованості та коштів, які містяться на кореспондентських рахунках, відкритих в інших банках;
не більше 15 відсотків – для банків з обсягом негативно класифікованих активів від 10 до 20 відсотків від відповідної групи активів;
не більше 10 відсотків – для банків з обсягом негативно класифікованих активів від 20 до 30 відсотків від відповідної групи активів;
не більше 5 відсотків – для банків з обсягом негативно класифікованих активів більше 30 відсотків відповідної групи активів або якщо формування резервів під активні операції здійснено не в повному обсязі.
нормативу максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), – не більше 2 відсотків.
норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10) – у наступному розмірі:
не більше 20 відсотків – для банків з обсягом негативно класифікованих активів менше 7 відсотків від відповідної групи активів;
не більше ніж 10 відсотків – для банків з обсягом негативно класифікованих активів від 7 до 10 відсотків від відповідної групи активів.
У випадку, коли обсяг негативно класифікованих активів комерційного банку становить більше ніж 10 відсотків від відповідної групи активів, то банк не має права збільшувати обсяг операцій з інсайдерами банку до часу зменшення обсягу негативно класифікованих активів нижче 10 відсотків [6].
У статті 26 Закону України «Про Національний банк України» зазначено, що Національний банк встановлює банкам норматив обов’язкового резервування коштів. При цьому норматив встановлюється єдиний для банків у відсотковому відношенні до загальної суми залучених банком коштів в національній та іноземній валютах, а також для різних видів зобов’язань можуть встановлюватися різні нормативи обов’язкового резервування [3].
Порядок формування обов’язкових резервів комерційного банку регулюється Постановою НБУ «Про затвердження Положення про порядок формування обов’язкових резервів для банків України та філій іноземних банків в Україні». Національний банк використовує нормативи обов'язкового резервування як один із інструментів регулювання обсягів грошової маси в обігу та управління грошово-кредитним ринком. За залишками коштів обов’язкових резервів, які перераховані банками на окремий рахунок, НБУ нараховує проценти в установленому порядку за умови дотримання банком порядку формування і зберігання обов’язкових резервів. Таким чином, обов’язкове резервування є ефективним інструментом грошово-кредитної політики, який позитивно впливає на стабільність і стійкість банків [7].
Стаття 59 Закону України «Про Національний банк України» говорить про те, що НБУ визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків для покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних, відсоткових та інших ризиків банків. Резерви для покриття можливих фінансових ризиків, а також фонду гарантування вкладів громадян створюються за рахунок доходу до оподаткування відповідно до законодавства України [3].
Детальніше формування резервів банку регулює Постановою НБУ «Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків». Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, притаманними банкам.
Створення резерву під кредитні ризики є визнанням витрат з метою відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.
Для розрахунку резерву під кредитні ризики комерційні банки мають класифікувати кредитний портфель за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації визначається категорія кредитної операції: «стандартна», «під контролем», «субстандартна», «сумнівна» або «безнадійна».
Загальна заборгованість за кредитними операціями являє собою валовий кредитний ризик для кредитора.
З метою розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями визначають чистий кредитний ризик шляхом зменшення валового кредитного ризику на вартість прийнятного забезпечення.
Аналіз кредитного портфеля та класифікація валового кредитного ризику здійснюється за критеріями:
оцінка фінансового стану позичальника;
стан обслуговування позичальником (контрагентом банку) кредитної заборгованості за основним боргом і відсотків (комісій та інших платежів із обслуговування боргу) за ним у розрізі кожної окремої заборгованості та спроможність позичальника надалі обслуговувати цей борг;
рівень забезпечення кредитної операції.
З метою здійснення оцінки фінансового стану позичальника - юридичної особи банк повинен враховувати такі економічні показники його діяльності:
платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);
фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);
обсяг реалізації;
обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках; наявність картотеки неплатежів – у динаміці);
склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки);
собівартість продукції (у динаміці);
прибутки та збитки (у динаміці);
рентабельність (у динаміці);
кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів) [7].
За результатами оцінки класифікація проводиться окремо для юридичних та фізичних осіб.
Класифікація позичальників - юридичних осіб містить наступні класи:
Клас «А» – фінансова діяльність добра, що вказує на можливість вчасного виконання зобов’язань, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень; керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника є бездоганною; позичальники-банки дотримуються економічних нормативів. Можна зробити висновок про те, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на високому рівні. До цього класу можуть належати інші банки-нерезиденти, що мають кредитний рейтинг не нижче показника А, підтвердженого у бюлетені однієї з провідних рейтингових компаній світу(Fitch IBCA, Standard & Poor’s, Moody’s тощо).
Клас «Б» – фінансова діяльність позичальника близька за характеристиками до класу «А», але ймовірність підтримування її на такому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники банку, що належать до цього класу, потребують більшої уваги через можливі у майбутньому недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходження коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату діяльності; позичальники-банки дотримуються економічних нормативів. Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може вказувати на негативні тенденції в його діяльності. Недоліки в діяльності позичальників класу «Б» мають бути лише потенційними. За наявності фактичних недоліків клас позичальника потрібно знизити. До цього класу можуть належати інші позичальники-банки (нерезиденти) з кредитним рейтингом не нижче ніж «інвестиційний клас», що підтверджується бюлетенем однієї з уже згаданих провідних рейтингових компаній.
Клас «В» – фінансова діяльність задовільна, потребує більш детального контролю, позичальники - банки дотримуються економічних нормативів. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про можливість несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі та в строки, передбачені договором у випадку, коли недоліки не будуть усунені. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації та покращення фінансового стану позичальника. Забезпечення кредитної операції має бути ліквідним і не викликати сумнівів щодо його вартості, правильності оформлення угод тощо. До цього класу можуть належати позичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижче показника В, підтвердженого бюлетенем провідних світових рейтингових компаній.
Клас «Г» – фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням), а також спостерігається її нестабільність протягом року; існує високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків за нею – низька; проблеми можуть торкатися стану забезпечення кредиту, потрібної документації щодо забезпечення, яка свідчить про наявність і його ліквідність тощо. Якщо під час проведення класифікації немає підтверджень щодо поліпшення протягом одного місяця фінансового стану позичальника банку або покращення рівня забезпечення кредитної операції, то його потрібно класифікувати на клас нижче (клас «Д»). До цього класу належить позичальник, проти якого порушено справу про банкрутство.
Клас «Д» – фінансова діяльність незадовільна, є збитковою; показники не відповідають установленим значенням, кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою або безумовною гарантією, ймовірності виконання зобов’язань позичальником практично немає. До цього класу належить позичальник банку, що визнаний банкрутом в установленому чинним законодавством порядку.
Класифікація позичальників - фізичних осіб за результатами визначення їх кредитоспроможності (фінансового стану) здійснюється з урахуванням рівня забезпечення за кредитними операціями:
Клас «А» – сукупний чистий дохід позичальника значно переважає над внесками на погашення кредиту і відсотків за ним, високою є ймовірність збереження такого співвідношення протягом дії кредитної угоди; обсяг, якість і ліквідність забезпечення кредитів, що видаються на строк більше одного року, достатні або ж позичальник має високу особисту кредитоспроможність і заслуговує на безперечну довіру; немає свідчень про можливість затримки з поверненням кредиту і відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди.
Клас «Б» – основні характеристики позичальника аналогічні або близькі до класу «А», однак можливість їх підтримування на такому самому рівні є низькою або наявна тенденція (або інформація) щодо можливості їх зниження. Обсяг, якість і ліквідність забезпечення кредитів, що видаються на строк більше одного року, достатні для погашення в повному обсязі кредиту і відсотків/комісій за ним.
Клас «В» – сукупні обсяги доходів і витрат позичальника свідчать про досягнення граничної межі забезпечення погашення боргу, зміну місця роботи, зростання обсягу зобов’язань позичальника, що свідчить про підвищення ймовірності несвоєчасного або в неповній сумі погашення кредиту і відсотків за ним. Обсяг, якість та ліквідність забезпечення за кредитами, що видаються на строк більше одного року, достатні для погашення в повному обсязі кредиту і відсотків за ним.
Клас «Г» – фінансовий стан позичальника нестабільний. Періодично виникають проблеми із своєчасною сплатою боргу за кредитами та відсотками за ним через нестабільність доходів позичальника банку. Сукупний чистий дохід позичальника в окремі періоди не забезпечує повністю сплату боргу за кредитом та відсотків. Існують проблеми щодо забезпечення кредиту (низький рівень ліквідності або його недостатній обсяг тощо).
Клас «Д» – фінансовий стан позичальника незадовільний. Доходи не забезпечують сплату боргу за кредитом та відсотків за ним. Кредит не забезпечено ліквідною заставою. Практично нема змоги сплатити борг за кредитом та відсотки за ним, у тому числі за рахунок забезпечення кредиту.
Після оцінки фінансового стану банк здійснює оцінку стану обслуговування боргу. Це він робить щомісяця:
а) за станом погашення позичальником - юридичною особою кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків за ним на підставі кредитної історії позичальників та їх взаємовідносин з банком обслуговування боргу є:
- «добрим»: якщо заборгованість за кредитом і відсотки сплачуються в установлені строки; або кредит пролонговано без пониження класу позичальника та відсотки сплачуються в установлені строки;або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника до 90 днів та відсотки сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів;
- «слабким»: якщо заборгованість за кредитом прострочена від 8 до 90 днів та відсотки сплачуються з максимальною затримкою від 8 до 30 днів; або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника на строк від 91 до 180 днів, але відсотки сплачуються в строк або з максимальною затримкою до 30 днів;
- «незадовільним»: якщо заборгованість за кредитом прострочена понад 90 днів; або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника понад 180 днів;
б) за станом погашення позичальником - фізичною особою кредитної заборгованості та відсотків обслуговування боргу є:
- «добрим»: якщо заборгованість за кредитом і відсотками/комісією за ним сплачуються в установлені строки; або кредит пролонговано без пониження класу позичальника та відсотки сплачуються в установлені строки; або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника на строк до 90 днів та відсотки сплачуються в установлені строки або з максимальною затримкою до семи календарних днів (або з максимальною затримкою до 30 днів у разі документально підтверджених фактів відрядження, хвороби тощо);
- «слабким»: якщо заборгованість за кредитом прострочена від 8 до 90 днів та відсотки сплачуються із затримкою від 8 до 30 днів (або з максимальною затримкою від 31 дня до 120 днів у разі документально підтверджених фактів відрядження, хвороби тощо); або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника на строк від 91 дня до 180 днів, але відсотки сплачуються в строк або з максимальною затримкою до семи календарних днів (або з максимальною затримкою до 30 днів у разі документально підтверджених фактів відрядження, хвороби тощо);
- «незадовільним»: якщо заборгованість за кредитом прострочена понад 90 днів (або з максимальною затримкою до 120 днів у разі документально підтверджених фактів відрядження, хвороби тощо); або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника понад 180 днів.
Якщо одна з вимог кожного підпункту, яка характеризує групу кредитної операції за станом обслуговування боргу позичальниками, не виконується, то така операція зараховується до групи на один рівень нижче.
Під час визначення чистого кредитного ризику для розрахунку резерву сума валового кредитного ризику окремо за кожною кредитною операцією може зменшуватися на вартість прийнятого забезпечення, або об’єкта фінансового лізингу (рухомого майна).
Предметами застави, що беруться до розрахунку резерву під кредитні ризики, можуть бути:
1) майнові права на грошові депозити, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж «інвестиційний клас»;
2) іменні ощадні сертифікати, що випущені банком-кредитором, або майнові права на грошові кошти позичальника чи майнового поручителя, що розміщені на депозиті в банку-кредиторі, за умови безперечного контролю та доступу банку-кредитора до цих коштів, обумовленого договором, у разі невиконання позичальником зобов’язань за кредитом. Не приймаються до розрахунку резерву майнові права на грошові кошти банку, який одночасно є позичальником і кредитором та кошти якого розміщені в банку-кредиторі на подібних з отриманим у нього кредитом або залученим депозитом умовах (сума, строк та вид валюти);
3) дорогоцінні метали, які належать позичальнику і знаходяться на зберіганні в банку-кредиторі;
4) державні цінні папери;
5) недержавні цінні папери - облігації та акції підприємств, що мають активний ринок, ощадні сертифікати на пред’явника, що випущені банком-кредитором, ощадні сертифікати інших банків, інвестиційні сертифікати;
6) зареєстроване нерухоме майно;
7) рухоме майно (майно в матеріальній формі, яке не є нерухомістю);
8) іпотечні облігації та іпотечні сертифікати;
9) майнові права на нерухоме майно, що належить до житлового фонду, - майнові права на об’єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, що належить до житлового фонду та яке стане власністю позичальника після укладення договору іпотеки, за умови, якщо позичальник документально підтвердив свої права щодо набуття ним у власність відповідного нерухомого майна в майбутньому, беруться до розрахунку протягом двох років з дати отримання кредиту;
10) інші майнові права [7].
Отже, державою встановлено ряд економічних нормативів, яких банки повинні неухильно дотримуватися. Окрім цього, банки зобов’язані створювати обов’язкові резерви та резерви для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями, що в свою чергу залежать від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та рівня забезпечення кредитної операції. Варто зазначити, що виконання вищезазначених положень нормативно-правових актів кожним банком є запорукою фінансової стійкості банківської системи країни загалом.