78. Емпіричні методи пізнання.

Емпіричний – це такий рівень знання, зміст якого в основному, одержано з досвіду, підданого деякій раціональній обробці, тобто сформульованого певною мовою. Характерною особливістю цього рівня є те, що він включає в себе контакт дослідника з предметом з допомогою органів відчуттів або приладів, що їх доповнюють, дає знання зовнішніх, видимих зв’язків між явищами. Вершиною емпіричного знання є фіксація повторення явищ без пояснення причин. Емпіричні знання спираються на емпіричні факти й співвідношення, дані спостережень, показання приладів, записані в протокол, зведені в таблицю чи подані графічно.

79. Теоретичні методи пізнання.

Теоретичне пізнання включає систему понять, суджень, абстракцій, часткові й загальні теорії. Перевага теоретичного пізнання полягає в тому, що воно дає розуміння суті загального закону і може передбачити майбутнє. Емпіричне пізнання може випереджати теоретичне, а теоретичне-емпіричне. Суперечності між ними вирішуються практикою, яка є основою пізнання і критерієм істини.

80. Методи пізнання, що використовуються як на теоретичному, так і на емпіричному рівні.

До емпірично-теоретичних методів належить аналіз(поділ цілого на частини),синтез( обєднання сторін,виокремленних аналізом,у цілісність),абстрагування(виокремлення суттєвих ознак і зосередження на цих),узагальнення(поширення досліджених ознак частини предметів на весь клас предметів),індукція(висновок від окремого до загального),дедукція(висновок від загального до окремого),аналогія(перенесення ознак з відомого явища на невідомого на підставі подібності цих явищ),моделювання(створення і дослідження копії об’єкта,яка представляє властивості,наявні в оригіналі).

81. Основні поняття й завдання праксеології (практика, успіх, дія)

Праксеологія(грецьк.-дійовий)- область соціологічних досліджень, яка вивчає методику розгляду різних дій або сукупності дій. Заснув. Президентом Польщі т. Контрабинським і є одним із методів суч. Соціолог. Досліджень. Праксеологія вивчає взаємодію індивіда і колективу у процесі виробництва. Пракс-я - направлення розвитку, для якого характерний перехід від нижчого до вищого, від менш досконалого до більш. Поняття Пракс-ї протилежне поняттю регрес.

Практика – це діяльність, за допомогою якої людина змінює, перетворює світ. Людина як сусп-на, матеріальна істота, що наділена свідомістю, змінює дійсний світ у трьох вимірах: 1. матеріально; 2. на певному конкретно-історичному етапі розвитку сусп-ва та за допомогою і в межах відповідних сусп. відносин; 3. свідомо. Поза цими моментами неможливе людське перетворення світу, але кожний з них, узятий розрізненно не вичерпують сутності практики, як філ. категорії. Саме свідомі, доцільні, цілеспрямовані дії, що мають предметну, матеріальну визначеність, вкл. в поняття “практика”.

Під практикою розуміється сукупна діяльність людства, весь його досвід в процесі історичного розвитку. Практична діяльність має сусп. хар-ер і виступає як цілісна система дії, є способом сусп. буття людини та специфічною формою його самоутвердження у світі. Практика – це матеріальна, чуттєво-предметна, цілепокладаюча діяльність людини, яка включає в себе освоєня та перетворення природних та соціальних об’єктів і становить загальну основу, рушійну силу розв. людського сусп-ва і пізнання; чуттєво-предметна форма життєдіяльності сусп.-розвинутої людини з освоєння природної і соціальної дійсності, а також специфічний спосіб відношення людини до світу та її буття в цьому світі. Практика є людською чуттєвою діяльністю, предметною діяльністю, основною ознакою котрої виступає безпосередня чуттєва зміна предмета під час взаємодії людини і предмета природи. Категорія “практика” тісно пов’язана з такими категоріями як “діяльність”, “праця”, “вир-во”.