18. Діалектика доби Відродження (Микола Кузанський)

Засновником неоплатонізму вважають Миколу Кузанського (1401—1464 рр.), одного з найвідоміших оригінальних тогочас­них мислителів. У своїй філософії він використовував традиції схоластики, але прагнув поєднати їх з науковими знаннями, ма­тематикою, античною філософською мудрістю. Основними пра­цями, які репрезентують його погляди, стали «Про вчене незнан­ня», «Про припущення», «Книги простака», «Апологія вченого незнання», «Про вершину споглядання».

Микола Кузанський вважав, що можливість пізнання світу да­рована людині Богом, а сутність самого Бога є непізнаною. Наше знання є кінцевим, а Бог — безкінечний. Тому кінцевий світ при­роди людина може пізнати, а безкінечного Бога пізнати немож­ливо. Безкінечний Бог є певною межею реального й надреально-го, тому про надреальнии світ людина не має жодних знань, лише релігійна віра дає змогу зафіксувати буття Бога, який є істиною, що відкривається лише через богоодкровення. Тому пізнання без божих істин веде, зрештою, до «вченого незнання».

М. Кузанський вважав, що Бог є найвищою істиною, макси­мумом Всесвіту. Бог є в усьому, а отже, водночас він є й мініму­мом Всесвіту. Оскільки людина є творінням Бога, то вона об 'єднує в собі як максимум, так мінімум задля єднання з Богом. Споглядальний спосіб життя не сприяє руху людини до Бога. І навпаки, активний спосіб життя наближає людину до Бога через прагнення його пізнання в повсякденному житті й індивідуальній творчості.

Отже, інтерес до античності, критичне переосмислення схо­ластики на користь діалектичного методу, розвиток гумані­стичних цінностей людської особи зробили Миколу Кузансько­го одним з найвидатніших мислителів епохи Відродження.

19. Соціально-політичні погляди мислителів доби Відродження.

Відродження репрезентував Нікколо Макіавеляі (1469—1527 рр.), який вивчав проблеми ефективного управління державою, а також поведінку правителів. Головними працями, в яких розкрилися його філо­софсько-політичні погляди, були «Князь», «Історія Флоренції», «Роздуми про першу декаду Тіта Лівія», у них Макіавеллі обґру­нтував основні принципи дослідження законів соціального орга­нізму, передусім його політичних відносин.

На думку вченого, філософія соціального життя (історії) по­винна доповнюватися філософією людини. Він вважав, що дер­жава в процесі управління суспільством головними об'єктом обирає людину (конкретну особу), яка має низку негативних яко­стей, які необхідно враховувати будь-якому чиновнику.

Особливості взаємодії державної адміністрації та населення країни визначає «людина натовпу», тому держава спирається на силу й «культ особи» правителя.

Головним завданням політики є отримання влади й подальше її збереження від посягань. Що більше влади, то більше загрози й страху за можливість її втратити відчувають люди, які нею наді­лені. Тому влада не припускає компромісу й посягань на неї з бо­ку опозиції. Релігія й мораль, на думку Макіавеллі, також: ста­ють інструментом політики. Але жити згідно з правилами релігії й моралі держава не зможе. Політичні рішення повинні ух­валюватися лише на підставі аналізу політичних фактів (врахо­вуючи інтереси релігії та моралі, однак останні не мають домі­нувати). У політиці є свої закони. Правитель не є приватною особою, яка може переносити свої приватні інтереси, уподобан­ня (релігійні та моральні) на політику. Насильство також: на­лежить до інструментів, за допомогою яких влада утримуєть­ся, оберігається й використовується. Утопічно-соціалістичний напрям (XV—XVII ст.) репрезен­тували Томас Мор, Томмазо Кампанелла. Вони шукали шляхів побудови ідеального суспільства.

Томас Мор (1478—1535 рр.) був політичним діячем, лорд-канцлером Англії, істориком і філософом. Він виступив про­ти Реформації в Англії, за що й був страчений королем Генрі­хом VIII.

У XX ст. Папа Пій X проголосив Томаса Мора святим як жертву переслідування за католицьку віру. Головними дороб­ками, які репрезентували філософські погляди вченого, були «Історія Річарда III», «Золота книга така ж корисна, як і забав­на про найкращу побудову держави та про новий острів Уто­пія». Ця книжка, скорочено «Утопія», принесла Т. Мору світо­ве визнання.

Утопія — це фантастичне місце, острів, де є суспільство, в якому існує суспільна власність на засоби виробництва. Описую­чи Утопію, Томас Мор розвивав ідею Платона про необхідність ліквідації приватної власності як причини соціального поділу людей і виникнення між ними конфліктів. На його думку, ство­рення суспільства із суспільною власністю на засоби виробницт­ва має відновити єдність людей.

Описуючи трагічну долю обездоленних англійських селян («коли вівці поїли людей»), Т. Мор пропонує фантастичну мо­дель створення ідеального суспільства, в якому всі його грома­дяни мають право на працю (шість годин на день) й можливість усім однаковою мірою користуватися результатами цієї праці. У цьому суспільстві не повинно бути влади грошей і золота (золо­то й срібло мало йти на виготовлення нічних горщиків для не­чистот).

Мета життя утопійців — створити в суспільстві рівні умови для всіх людей в отриманні задоволення від життя (відпочинку після роботи, розваг тощо). В Утопії дозволені будь-які релігії, але забороняється атеїзм, який призводить до падіння моралі. Го­ловна модель способу життя утопійців — це повна уніфікація поведінки, цінностей, одягу тощо.

Томас Мор став засновником теорії утопічного соціалізму (утопі­чно-комуністичного суспільства), в якому вільний розвиток од­ного громадянина залежить від вільного розвитку інших, реа­лізації інтелектуальних і творчих здібностей особи, а також їх постійного вдосконалення.

Загальною метою мешканців Утопії є отримання всіма її гро­мадянами загального щастя, яке полягає не в аскетичному спосо­бі життя, а в реалізації творчих бажань людини й потреб здорово­го тіла. Пияцтво, розпуста, лінощі відкидаються здоровим суспільством, переслідуються й караються законом Утопії.