26. Натуралістичний пантеїзм б. Спінози

Значний внесок у подаланні дуалізму Декарта зробив Б.Спіноза (1632- 1667 р.р.). З точки зору Спінози світ це нескінчена природа, матеріальна субстанція (від лат. – сутність, основа), яку він також називає Богом. Поняття Бог Спіноза вживає не буквально, воно своерідним теологічним прикриттям матеріалізму. Субстанція, тобто матерія, є причиною самою себе і має безліч властивостей. Вона вічна і незмінна, її властива ідея збереження. Субстанція – це те, що не потребує для свого існування чогось іншого – Бога, духу, і т.п. Поняття субстанції Спінози є дуже цінним у його філософії, воно відігравало велику роль у подальшому розвитку його наукової філософії.

Велике значення для подальшого розвитку філософії мало вчення Пантеізму Спінози. Згідно з ним Бог не існує окремо від природи, а розчиняється в ній. З цього логічно випливала атеістична думка про те, що пізнання світу іде не через пізнання Бога, а через пізнання самої природи. Тобто Спіноза закликав не до богослов’я, а до наукового пізнання світу. Виходячи з ідеї існування единої субстанції, Спіноза стояв на позиції гелозоїзму, тобто такого вчення, яке допускає енаявність мислення усієї матерії, в тому числі й не живої. Такої ідеалістичної точки зору дотримуються і зараз і деякі дослідники природи, зокрема французький вчений, палеонтолог і філософ Тейяр де Шарден.

27. Монадологія в. Лейбніца

Центром філософії Г.Лейбніца є вчення про монади як прості не­подільні субстанції — монадологія. Лейбніц наголошує, що субстан-цій-монад безкінечна кількість, вони є носіями сили та активності й мають духовну природу. Кожна монада є самостійною одиницею буття, здатною до активної діяльності. Монада є духовною, оскільки матерія (в філософії XVII ст.) — пасивна, не здатна до саморуху та активної діяльності. Монади вічні, вони не виникають і не зникають природним шляхом, а є породженням безперервних "випромінювань божества". Монади є індивідуальними і неповторними, незалежними одна від од­ної, вони не можуть впливати на внутрішнє буття одна одної. Єдність та узгодженість монад є результатом передбаченої Богом гармонії, яка перетворює кожну монаду в "живе дзеркало Всесвіту". Всі монади об'єд­нані Всемудрим Творцем. Кожна монада є певним "світом у собі" і в той же час відображає і містить у собі весь світовий порядок. Єдине відношення, яке існує між монадами — це гармонія. Завдяки внутрішній активній діяльності кожна монада зберігає свою самобутність, індивідуальність у світі мінливих явищ, має власну якісну визначеність і в той же час, завдяки наперед установленій гармонії, органічно по­єднана з універсумом, має своє місце в ньому.

Лейбніц розрізняє три види монад, залежно від їхньої досконалості, запрограмованої Богом: 1) найнижчі, що характеризуються "перцеп­цією", тобто пасивною здатністю до сприйняття; 2) монади-душі, які можуть мати відчуття та більш яскраві уявлення; 3) монади-духи, які характеризуються найвищим ступенем розвитку, мають свідомість, "апер-цепцію", здатність до міркування та рефлексії. Кожна монада, завдяки внутрішній активній діяльності прагне удосконалення і містить у собі своє минуле, сучасне і майбутнє.

Монади самі по собі не мають просторових характеристик, тому вони недоступні для чуттєвого сприйняття, а осягаються лише розу­мом. Тіла ж, речі, які ми сприймаємо за допомогою чуттєвого досвіду, — це поєднання монад з матерією, що відрізняються залежно від того, з якими монадами поєднується матерія. Тіла неживої природи містять монади нижчого ступеня, монади-перцепції. Живі тіла містять монади-душі. Людина — це поєднання монад з матерією, де провідна роль належить монадам-духам, аперцепціям, рефлексії. Поєднання монад з матерією не є випадковим, це результат передбаченої Богом Гармонії. Лейбніц першим у філософії Нового часу робить спробу подолати ме­ханіцизм, застосувати принцип універсальності розвитку та самороз­витку, діяльності та внутрішньої активності, універсального взаємо­зв'язку, поєднати неживу і живу природу, тілесне і духовне, минуле і майбутнє.