52. Філософія Сковороди

Григорій Савич Сковорода (1722 – 1794) – видатний філософ, поет, просветитель-гуманіст. Син бідного козака з Лівобережжя, він здобув освіту в Київській Академії, працював викладачем у Переяслівському та Харківському колегіумах. Проте во-рожість церковної влади до його прогресивних поглядів та педагогічних методів змусила Сковороду розпочати життя мандрівного філософа.

Його філософські твори можна поділити на 4 цикли:

I – праця “Наркіс. Разглагол о том: Узнай себе”.

II – до якого входять декілька робіт, зокрема “Дружня розмова про душевний світ” 1775 р.

III – “Ікона Алківіадська” та інші.

IV – “Сварка архістратичи Ікхайла з Сатаною про те, чи легко бути благим”.

Мислителя хвилювали проблема соц.нерівності людей, пошуки шляхів до людського щастя. На його думку, цей шлях лежить через самопізнання та працю. Людина повинна займатися у житті тим, що найбільше відповідає її нахилам, а для цього вона має бути незалежною, уникати визискування і слави. Ці переконання зумовили викриття духовенства, старшини, всіх, хто принижував і гнобив народ.

Філософська концепція Сковороди грунтується на тезі про існування трьох світів: макрокосму – всесвіту, який є вічним; мікрокосму – людини; “символічного” світу Біблії. Практичний досвід, який Сковорода вважав джерелом усіх знань, привів до критики релігійних догматів; він піддав сумніву окремі положення Біб-лії, хоча йшукав в ній духовне нача-ло.

Г.Сковорода – один з визначних гуманістів свого часу. Він був широ-ко обізнаний з творами стародавніх і сучасних філософів. Гуманістичні ідеали викладені в поетичних збірках “Сад божественных песней” та “Басні Харковськія”, підручниках з поетики та етики.

Філософія “серця”, вчення про сродну працю, мала дещо утопічний характер в час поневолення укр.ко-зацтва. Бо кріпацтво і “сродна” праця не умісні. Сковорода бачив, що у сусп. панують пригноблення людини, несправедливість, що керівною, рушійною силою людських вчинків є матеріальний інтерес.

Гуманістичні, демократичні та просвітницькі ідеї Г.Сковороди вплинули на розвиток передової філософії та сусп.-політ.думки України, а його поетична спадщина заклала підвалини класичної української літератури

53. Університетська філософія в Україні XVIII ст. – початку хіх ст. (м. Костомаров, п. Куліш)

Наприкінці 18- на початку 19 ст. україна стала на шлях подолання залишків феодального суспільства та формування нових капіталістичних відносин.Цей період відзеркалювала філос. думка, що отримала назву універ. Філософія. Характерною для неї була подальша розробка релігійної філософії, як Йоганн Баптист Шад, який викладав у Харківск. Університеті і пропагував широку панораму світоглядних філософських знань(ідеї Фіхте), сприяв винекненню самрстійних філософських шкіл – історичної, натурфілософської та. Ін. Візитною карткою цього періоду став філос. романтизм, представлений, Кирило- Мефодіївським братствои, характерною омобливість якого було використання в формах пізнання навколишнього світу специфіки духовної культури українського народу.

Очолювали братство М. Костомаров і П. Кіліш., які репрезентували ліберально- поміркований напрям.Вони захищали ідеї провіденціалізму, месіанства та «християнського соціалізму»