- •Предмет, функції і система філософії.
- •1.Становлення і розвиток філософії Стародавньої Індії.
- •2.Становлення і розвиток філософії Стародавнього Китаю.
- •3. Основні риси й етапи розвитку античної філософії.
- •4. Антична філософія: космоцентризм
- •5. «Лінія Платона» та «Лінія Демокріта» в філософії античності.
- •6. «Наївний матеріалізм» філософів Мілетської школи.
- •7. Стихійна діалектика (Геракліт)
- •8. Філософія Сократа.
- •9. Ідеальна держава Платона
- •10. Арістотель як систематизатор античної філософії та логіки.
- •11. Етика стоїків.
- •12. Основні риси філософії Середньовіччя.
- •13. Апологетика: примат віри.
- •14. Патристика: віра для розуміння.
- •15. Схоластика: проблема універсалій (номіналізм і реалізм)
- •16. Томізм і проблема гармонії віри з розумом.
- •17. Основні риси філософії Відродження
- •18. Діалектика доби Відродження (Микола Кузанський)
- •19. Соціально-політичні погляди мислителів доби Відродження.
- •20. Філософія Реформації (м. Лютер і ж. Кальвін)
- •21. Натурфілософія доби Відродження (д. Бруно, м. Копернік)
- •22.Передумови та основні риси філософії Нового часу.
- •23. Емпірична філософія ф. Бекона
- •24. Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів р. Декарта
- •25. Соціально-філософська концепція т. Гоббса
- •26. Натуралістичний пантеїзм б. Спінози
- •27. Монадологія в. Лейбніца
- •28. Британське просвітництво (д. Локк)
- •29. Французьке просвітництво (ж.-ж. Руссо, Вольтер)
- •30. Феномен німецького просвітництва та його основні риси.
- •31. Агностицизм філософії Канта
- •32. Етичні погляди Канта «Категоричний імператив»
- •33. Антропологічна Філософія л. Фейєрбаха
- •34. Метод і система філософії Гегеля
- •35. Філософія історії Гегеля
- •36. Громадське суспільство і правова держава Гегеля
- •37. Позитивізм і другий позитивізм
- •38. Філософія ірраціоналізму.
- •39. Філософія життя
- •40. Прагматизм
- •41. Філософія марксизму
- •42. Екзистенційна філософія
- •43. Фрейдизм
- •44. Неофрейдизм
- •46. Неотомізм
- •47. Філософська антропологія
- •48. Філософський дискурс постмодерну
- •49. Філософська думка Київської Русі
- •50. Українська філософська думка доби Відродження (хі-хуі ст.)
- •51. Філософія Києво-Могилянської академії
- •52. Філософія Сковороди
- •53. Університетська філософія в Україні XVIII ст. – початку хіх ст. (м. Костомаров, п. Куліш)
- •54. Філософія серця Юркевича
- •55. Філософські ідеї Тараса Шевченка
- •56. Філософія Івана Франка
- •57. Філософія Вернадського
- •58. Консервативні філософські погляди Липинського
- •59. Соціально-філософські погляди д. Донцова.
- •60. Філософські погляди Лесі Українки
- •61. Філософія як світогляд
- •62. Історичні типи світогляду
- •63. Проблема визначення предмета філософії
- •65. Основні функції філософії
- •66. Буття та його основні форми
- •67. Матерія та основні форми її існування
- •68. Рух, основні його форми і властивості
- •69. Простір і час, основні характеристики
- •70. Свідомість як вища форма відображення дійсності. Рівні відображення
- •71. Вихідні принципи гносеології.
- •72. Чуттєве пізнання та його форми.
- •73. Істина як процес.
- •74. Критерії істини.
- •75. Інтуїція та її різновиди.
- •77. Форми наукового пізнання: ідея, факт, проблема, гіпотеза, теорія.
- •78. Емпіричні методи пізнання.
- •79. Теоретичні методи пізнання.
- •80. Методи пізнання, що використовуються як на теоретичному, так і на емпіричному рівні.
- •81. Основні поняття й завдання праксеології (практика, успіх, дія)
- •82. Поняття природи (суспільство як частина природи)
- •83. Взаємодія природи і суспільства
- •84. Форма буття людини.
- •85. Сутність людини й її сенс життя.
- •86. Проблема свободи і відповідальності людини.
- •88. Людина, індивід, індивідуальність, особа, особистість.
- •89. Історичні етапи взаємовідношень людини й суспільства.
- •90. Основні підходи до розуміння суспільства
- •91. Суспільство як система, що саморозвивається.
- •92. Роль народонаселення та природних умов у розвитку суспільства.
- •93. Формаційна теорія суспільного розвитку к. Маркса.
- •94. Цивілізаційні моделі розвитку суспільства а. Тойнбі.
- •95. Сутність духовного життя суспільства, суспільна свідомість.
- •96. Суспільна свідомість та її структура.
- •97. Роль матеріального виробництва в житті суспільства.
- •98. Політична свідомість.
- •99. Правова свідомість.
- •100. Економічна свідомість.
- •101. Екологічна свідомість.
- •102. Методологія, рівні методологічного знання.
- •103. Плюралізм філософських методологій.
- •104. Методології загальнонаукового рівня (системний аналіз, синергетика тощо)
- •105. Парадигма, стиль мислення, наукова картина світу.
- •106. Основні принципи діалектики.
- •107. Альтернативи діалектики.
- •108. Категорії діалектики
- •109. Закон єдності і боротьби протилежностей
- •110. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін.
- •111. Проблема єдності світу.
- •113. Сутність духовного життя суспільства.
- •114. Культура як специфічна соціальна реальність.
- •115. Поняття цінностей та їх роль у суспільстві.
- •116. Класифікація цінностей.
- •117. Ціннісна орієнтація та її соціальна детермінація.
- •118. Соціальне прогнозування: види, типи, методи.
- •119. Проблеми сенсу й спрямованості історичного процесу.
- •120. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення.
- •121. Проблема визначення поняття «релігія».
- •122. Проблема походження релігії.
- •123. Структура релігії
- •124. Функції релігії
- •125. Релігієзнавство як специфічна сфера гуманітарного знання.
- •126. Проблема класифікації релігій.
- •127. Ранні релігійні вірування: фетишизм, тотемізм, анімізм, магія.
- •128. Релігія Давнього Єгипту
- •129. Релігія Стародавньої Греції
- •130. Релігія Стародавнього Риму.
- •131. Ведичні релігії Стародавньої Індії
- •132. Джайнізм
- •133. Конфуціанство
- •134. Даосизм
- •135. Язичництво стародавніх слов’ян
- •137. Зороастризм
- •138. Буддизм
- •139. Соціально-економічні та духовні передумови виникнення християнства
- •140. Ісус Христос як засновник християнської релігії
- •141. Біблія (Святе Письмо) як головне джерело християнського віровчення.
- •142. Особливості віросповідання та культу в православ’ї
- •143. Особливості віросповідання та культу в католицизмі
- •144. Особливості віросповідання та культу протестантизмі
- •145. Особливості віросповідання та культу Української греко-католицької церкви.
- •146. Іслам, основні напрями та релігійні течії
- •147. Коротка характеристика конституційно-правових основ забезпечення свободи совісті в Україні.
- •148. Свобода совісті й толерантність
- •150. Екуменізм у християнському світі
- •151. Предмет логіки, логічна культура мислення
- •152. Основні історичні етапи розвитку логіки
- •153. Аристотель як фундатор формальної логіки
- •154. Логічна структура поняття (зміст та обсяг)
- •155. Закон оберненого співвідношення між змістом та обсягом поняття.
- •156. Операція визначення понять
- •157. Операція доповнення понять
- •158. Узагальнення як логічна операція з поняттями
- •159. Обмеження як логічна операція з поняттями
- •160. Правила поділу поняття
- •161. Формально-логічні відношення між несумісними поняттями
- •162. Прості судження та їх види.
- •163. Атрибутивні судження та їх класифікація
- •164. Правила логічного квадрата.
- •165. Складні судження та їх види.
- •166. Види суджень за якістю й кількістю
- •167. Модальні судження
- •168. Основні закони логіки
- •169. Умовиводи та їх види
- •170. Безпосередні умовиводи
- •171. Категоричний силогізм: поняття, структура
- •172. Фігури категоричного силогізму, правила фігур.
- •173. Полісилогізми
- •174. Індуктивні умовиводи
- •175. Аналогія й різновиди
- •176. Логічна характеристика доведення. Види доведень. Правила доведень (правила тези, правила аргументів, правила зв’язку тези з аргументом)
- •179. Спростування
- •180. Дискусія й полеміка як різновиди суперечки.
135. Язичництво стародавніх слов’ян
Україна є батьківщиною однієї з найдавніших землеробських цивілізацій. У III тис. до н. є. в долинах Дністра, Бугу, Пруту з'явилися поселення трипільської культури. Саме тоді виникли дохристиянські релігійні вірування, які отримали назву язичництво (від слова «язики» — народи). Таким чином, язичництво має кількатисячолітню історію, набагато давнішу за історію християнства.
Давньослов'янське язичництво містило в собі: релігію племен і народів найдавнішої доби, яких зазвичай вважають предками слов'ян як в етнічному, так і в культурно-історичному плані; релігію східнослов'янських племен Київської Русі, що була поширена до прийняття християнства як офіційної релігії; народно-побутову релігійність, що існувала впродовж останнього тисячоліття поряд з офіційним християнством.
Характерною особливістю тогочасного язичництва були родові культи предків. Язичники обожнювали предмети й сили природи, поклонялися деревам, кущам, річкам, струмкам, озерам тощо. Родовий язичницький пантеон складався з бога Перуна — бога грому та блискавки, покровителя військового ремесла та княжої дружини. У деяких племенах головним богом був Сварог, бог неба й небесних світил, покровитель ковальства та ремесел. Не менш популярними були Дажбог — бог сонця, Велес — бог достатку й скотарства, Ярило — бог кохання та родючості.
Невід'ємним елементом язичницьких вірувань були культові об'єкти. Боги персоніфікувалися з ідолами, яких установлювали на спеціальних місцях — мольбищах. Ідолам приносили жертви, на їхню честь організовували врочисті церемонії зі співами, хороводами, ритуальними танцями. Велику роль у реалізації магічних обрядів, ритуалів і церемоній відігравали жерці-волхви, які крім релігійних функцій виконували і суто практичні, наприклад, лікували людей. Але загалом релігійної (церкви) в язичництві не було, позаяк не було єдиного віровчення й сталого культу.
У X ст. за князювання Володимира Великого завершилося об'єднання східнослов'янських земель в єдину державу — Київську Русь. Водночас він зробив спробу створити централізовану загальнослов'янську релігію, зібравши язичницьких ідолів деяких племен у Києві поблизу князівського палацу. Проте такий штучно централізований культ так і не вкорінився.
Тому виникла потреба в монотеїстичній релігії, яка сприяла б побудові міцної централізованої держави. Саме тому Володимир прийняв рішення про запровадження на Київській Русі християнства, яке не мало жодних ідейних і культових зв'язків з язичництвом. Історія довела, що утвердження християнства на Русі було історичним і логічним, але використання насильницьких методів його поширення стало причиною багатовікового конфлікту між християнством та язичництвом аж до сьогоднішнього дня.
136. Іудаїзм
Важливе місце в релігійних культурах давніх цивілізацій посідав іудаїзм, що виник у ІІтис.до н.е. на ґрунті пантеїстичних вірувань кочових племен Аравійського півострова. Сьогодні є всі підстави вважати, що ця релігія була однією з передумов виникнення християнства. Династії перших єврейських царів мали у своїй основі спробу відтворення культу Ягве. Згодом ранньоєврейська релігія трансформувалася в загальнодержавний культ, а потім у класичний монотеїстичний культ єдиного бога. Який створив увесь довколишній світ і продовжує керувати ним. У ХІст. До .н.е. сформовано єдине іудео-ізраїльське царство зі столицею в Єрусалимі. Головним джерелом віровчення іудаїзму стає Біблія(Старий Заповіт) перші п’ять книг Старого Заповіту складають зміст Тори(п’ятикнижжя) у них зафіксовані біблійні історії про розуміння людиною навколишнього світу та його ставлення до самої людини, а також основні релігійні норми й вимоги поклоніння Богу Ягве. Авторство цих книг іудейська традиція приписує пророку Моіскю. До П’ятикнижжя входять книги Берешит(Буття), Шамот(Вихід), Вайнкра(Левіт), Бемідбар(Числа), Дебарім(Второзаконня). Загалом у Торі вперше розповідається про потоп, зруйнування Содома і Гомори, наводяться перекази про Бога Ягве, про отримання Мойсеєм Десяти Заповідей. Послідовники іудаїзму вважають, що Тора написана Мойсеєм безпосереднє зі слів Бога Ягве. Тексти Тори переконують читача вірити тільки в Бога Ягве й доводять особливу місію, богообраність єврейського народу. Письмово Тору було зафіксовано лише в 444р.до н.е. Цей період історичний період називають біблійним, від тривав до ІІст.н.е. Наступний період розвитку іудаїзму називається раббинсько-талмудичний. Для нього характерним є завершення другого першоджерела іудаїзму – Талмуду. Структурно Талмуду поділяється на Мішну(повторення)та Гемару(завершення). У Мішні закладено коментраі до Старого Заповіту, вона складається з 63 трактатів, скомпонованих у 63розділи. Гемара – це збірник тлумачень до трактатів Мішни. Із самого початку, тому, на відміну від Старого Заповіту, він називається усним законом. Адаптуючи положення Біблії до певних конкретно-історичних умов, талмудисти розробили силу-силенну правил, норм і вимог, розрахованих на підтревдження тези про «богообраність» євреїв. Власне, догматика Талмуду є основою ортодоксального іудаїзму. Крім цього, Талмуд містить величезну кількість аналітичних знань про іудейський культ, догматику, мораль, релігійні настанови, елементарні знання про математику, географію, притчі та прислів’я, історичні матеріали тощо. Але головним досягненням Талмуду є ідеї про існування потойбічного світу. Посмертне відплату й воскресіння з мертвих. Поряд зв Старим Заповітом і Талмудом в іудейській релігії велике місце посідає кльтова діяльність. В якій важливу роль відіграють молитва та обряди ті іудейські свята(Шабат,Песах) В епоху Середньовіччя і іудаїзмі виникло містичне знання Каббали, в якому елементи іудаїзму симбіотично переплелися з ідеями сектантських організацій християнства, ісламу та греко-арабською філософською містикою. Важливу інтегруючу роль в іудаїзмі відігравали рабини(це керівники іудейських громад, організованих у синагогах). Мірою розселення євреїв по світу функцію релігійних центрів виконували синагоги(молитовий дім і громада віруючих)у ЧVІІІст. в Польщі та Україні виникла відома релігійна течія іудаїзму хасидизм. Незважаючи на величезну кількість історичних колізій у розвитку іудаїзму, ця релігія виявила великі можливості адаптації до політичних і культурних особливостей тих країн, де проживали євреї в діаспорі. Це основна причина того, що іудаїзм упродовж багатьох тисяч свого існування набув різних історичних форм, що віддзеркалювало основну потребу єврейського народу мати власну релігію на чолі з єдиним Богом Ягве – гарантом їх щасливого майбутнього.