- •Предмет, функції і система філософії.
- •1.Становлення і розвиток філософії Стародавньої Індії.
- •2.Становлення і розвиток філософії Стародавнього Китаю.
- •3. Основні риси й етапи розвитку античної філософії.
- •4. Антична філософія: космоцентризм
- •5. «Лінія Платона» та «Лінія Демокріта» в філософії античності.
- •6. «Наївний матеріалізм» філософів Мілетської школи.
- •7. Стихійна діалектика (Геракліт)
- •8. Філософія Сократа.
- •9. Ідеальна держава Платона
- •10. Арістотель як систематизатор античної філософії та логіки.
- •11. Етика стоїків.
- •12. Основні риси філософії Середньовіччя.
- •13. Апологетика: примат віри.
- •14. Патристика: віра для розуміння.
- •15. Схоластика: проблема універсалій (номіналізм і реалізм)
- •16. Томізм і проблема гармонії віри з розумом.
- •17. Основні риси філософії Відродження
- •18. Діалектика доби Відродження (Микола Кузанський)
- •19. Соціально-політичні погляди мислителів доби Відродження.
- •20. Філософія Реформації (м. Лютер і ж. Кальвін)
- •21. Натурфілософія доби Відродження (д. Бруно, м. Копернік)
- •22.Передумови та основні риси філософії Нового часу.
- •23. Емпірична філософія ф. Бекона
- •24. Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів р. Декарта
- •25. Соціально-філософська концепція т. Гоббса
- •26. Натуралістичний пантеїзм б. Спінози
- •27. Монадологія в. Лейбніца
- •28. Британське просвітництво (д. Локк)
- •29. Французьке просвітництво (ж.-ж. Руссо, Вольтер)
- •30. Феномен німецького просвітництва та його основні риси.
- •31. Агностицизм філософії Канта
- •32. Етичні погляди Канта «Категоричний імператив»
- •33. Антропологічна Філософія л. Фейєрбаха
- •34. Метод і система філософії Гегеля
- •35. Філософія історії Гегеля
- •36. Громадське суспільство і правова держава Гегеля
- •37. Позитивізм і другий позитивізм
- •38. Філософія ірраціоналізму.
- •39. Філософія життя
- •40. Прагматизм
- •41. Філософія марксизму
- •42. Екзистенційна філософія
- •43. Фрейдизм
- •44. Неофрейдизм
- •46. Неотомізм
- •47. Філософська антропологія
- •48. Філософський дискурс постмодерну
- •49. Філософська думка Київської Русі
- •50. Українська філософська думка доби Відродження (хі-хуі ст.)
- •51. Філософія Києво-Могилянської академії
- •52. Філософія Сковороди
- •53. Університетська філософія в Україні XVIII ст. – початку хіх ст. (м. Костомаров, п. Куліш)
- •54. Філософія серця Юркевича
- •55. Філософські ідеї Тараса Шевченка
- •56. Філософія Івана Франка
- •57. Філософія Вернадського
- •58. Консервативні філософські погляди Липинського
- •59. Соціально-філософські погляди д. Донцова.
- •60. Філософські погляди Лесі Українки
- •61. Філософія як світогляд
- •62. Історичні типи світогляду
- •63. Проблема визначення предмета філософії
- •65. Основні функції філософії
- •66. Буття та його основні форми
- •67. Матерія та основні форми її існування
- •68. Рух, основні його форми і властивості
- •69. Простір і час, основні характеристики
- •70. Свідомість як вища форма відображення дійсності. Рівні відображення
- •71. Вихідні принципи гносеології.
- •72. Чуттєве пізнання та його форми.
- •73. Істина як процес.
- •74. Критерії істини.
- •75. Інтуїція та її різновиди.
- •77. Форми наукового пізнання: ідея, факт, проблема, гіпотеза, теорія.
- •78. Емпіричні методи пізнання.
- •79. Теоретичні методи пізнання.
- •80. Методи пізнання, що використовуються як на теоретичному, так і на емпіричному рівні.
- •81. Основні поняття й завдання праксеології (практика, успіх, дія)
- •82. Поняття природи (суспільство як частина природи)
- •83. Взаємодія природи і суспільства
- •84. Форма буття людини.
- •85. Сутність людини й її сенс життя.
- •86. Проблема свободи і відповідальності людини.
- •88. Людина, індивід, індивідуальність, особа, особистість.
- •89. Історичні етапи взаємовідношень людини й суспільства.
- •90. Основні підходи до розуміння суспільства
- •91. Суспільство як система, що саморозвивається.
- •92. Роль народонаселення та природних умов у розвитку суспільства.
- •93. Формаційна теорія суспільного розвитку к. Маркса.
- •94. Цивілізаційні моделі розвитку суспільства а. Тойнбі.
- •95. Сутність духовного життя суспільства, суспільна свідомість.
- •96. Суспільна свідомість та її структура.
- •97. Роль матеріального виробництва в житті суспільства.
- •98. Політична свідомість.
- •99. Правова свідомість.
- •100. Економічна свідомість.
- •101. Екологічна свідомість.
- •102. Методологія, рівні методологічного знання.
- •103. Плюралізм філософських методологій.
- •104. Методології загальнонаукового рівня (системний аналіз, синергетика тощо)
- •105. Парадигма, стиль мислення, наукова картина світу.
- •106. Основні принципи діалектики.
- •107. Альтернативи діалектики.
- •108. Категорії діалектики
- •109. Закон єдності і боротьби протилежностей
- •110. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін.
- •111. Проблема єдності світу.
- •113. Сутність духовного життя суспільства.
- •114. Культура як специфічна соціальна реальність.
- •115. Поняття цінностей та їх роль у суспільстві.
- •116. Класифікація цінностей.
- •117. Ціннісна орієнтація та її соціальна детермінація.
- •118. Соціальне прогнозування: види, типи, методи.
- •119. Проблеми сенсу й спрямованості історичного процесу.
- •120. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення.
- •121. Проблема визначення поняття «релігія».
- •122. Проблема походження релігії.
- •123. Структура релігії
- •124. Функції релігії
- •125. Релігієзнавство як специфічна сфера гуманітарного знання.
- •126. Проблема класифікації релігій.
- •127. Ранні релігійні вірування: фетишизм, тотемізм, анімізм, магія.
- •128. Релігія Давнього Єгипту
- •129. Релігія Стародавньої Греції
- •130. Релігія Стародавнього Риму.
- •131. Ведичні релігії Стародавньої Індії
- •132. Джайнізм
- •133. Конфуціанство
- •134. Даосизм
- •135. Язичництво стародавніх слов’ян
- •137. Зороастризм
- •138. Буддизм
- •139. Соціально-економічні та духовні передумови виникнення християнства
- •140. Ісус Христос як засновник християнської релігії
- •141. Біблія (Святе Письмо) як головне джерело християнського віровчення.
- •142. Особливості віросповідання та культу в православ’ї
- •143. Особливості віросповідання та культу в католицизмі
- •144. Особливості віросповідання та культу протестантизмі
- •145. Особливості віросповідання та культу Української греко-католицької церкви.
- •146. Іслам, основні напрями та релігійні течії
- •147. Коротка характеристика конституційно-правових основ забезпечення свободи совісті в Україні.
- •148. Свобода совісті й толерантність
- •150. Екуменізм у християнському світі
- •151. Предмет логіки, логічна культура мислення
- •152. Основні історичні етапи розвитку логіки
- •153. Аристотель як фундатор формальної логіки
- •154. Логічна структура поняття (зміст та обсяг)
- •155. Закон оберненого співвідношення між змістом та обсягом поняття.
- •156. Операція визначення понять
- •157. Операція доповнення понять
- •158. Узагальнення як логічна операція з поняттями
- •159. Обмеження як логічна операція з поняттями
- •160. Правила поділу поняття
- •161. Формально-логічні відношення між несумісними поняттями
- •162. Прості судження та їх види.
- •163. Атрибутивні судження та їх класифікація
- •164. Правила логічного квадрата.
- •165. Складні судження та їх види.
- •166. Види суджень за якістю й кількістю
- •167. Модальні судження
- •168. Основні закони логіки
- •169. Умовиводи та їх види
- •170. Безпосередні умовиводи
- •171. Категоричний силогізм: поняття, структура
- •172. Фігури категоричного силогізму, правила фігур.
- •173. Полісилогізми
- •174. Індуктивні умовиводи
- •175. Аналогія й різновиди
- •176. Логічна характеристика доведення. Види доведень. Правила доведень (правила тези, правила аргументів, правила зв’язку тези з аргументом)
- •179. Спростування
- •180. Дискусія й полеміка як різновиди суперечки.
9. Ідеальна держава Платона
Надзвичайно цікавими були роздуми Платона про можливість побудови ідеальної держави на засадах справедливості. Згідно з розробленим Платоном планом, у ідеальній державі (полісі) мають жити три головні суспільні прошарки: правителі; воїни; робітники (селяни, ремісники, торгівці). Кожен представник цих прошарків повинен якомога старанніше виконувати свої обов'язки, поєднуючи в собі такі якості, як мудрість (для правителів), мужність (для воїнів) і послух (для робітників). Це дасть можливість уникнути користолюбства й несправедливості. Твердження про необхідність жити заради спільного добра наштовхнуло Платона на ідею знищення родинно-шлюбних стосунків, усуспільнення всіх жінок і дітей. Так, у роботі «Закони» Платон запропонував ідею створення казарменної держави на основі жорстокого тоталітарного контролю, де вся влада зосереджувалася б у руках мудрих правителів, які за допомогою «діалектики ідей» та методів насильства робитимуть людину щасливою.
Отже, філософія Платана започаткувала ідеалізм як найвпливовіший філософський напрям, що згодом отримав назву «лінія Платона» (як позиція, протилежна матеріалістичній філософи). Уперше у філософських дослідженнях, окрім проблем природи (фізики), центральним стали проблеми людини, суспільства, держави. У філософії Платона було закладено основи філософського мислення, виділено перші філософські категорії (буття, становлення, вічне, тимчасове, ділиме, неподільне тощо). У створеній ним філософській школі — Академії — навчався його геніальний послідовник — Арістотель. Учення Платона позначилося на формуванні догматів християнського віровчення. Філософія об'єктивного ідеалізму стала практичною філософією, адже вона з позицій світу ідей (справді істинного) критично переосмислювала матеріальний світ.
10. Арістотель як систематизатор античної філософії та логіки.
Аристотель (384-322 рр. до н.е.) др.-греч. філософ і вчений енциклопедист. Провідний філософ класичного періоду, який у своїх поглядах поєднував матеріалізм з ідеалізмом. Створив свою філософську школу – Лікей (згодом її назвали школою перипатетиків “прогулянка”). Навчався у Платона, вихованець Макидонського.
Вчення про буття. Арістотель піддає критиці вчення свого вчителя Платона. Критика ця мала принциповий характар; "Платон мені друг, але -істина дорожча" Арістотель - критик теорії ідей. З його точки зору суще не може існувати окремо від речей.Буття у нього існує як єдність матерії та форми. Матерію Арістотель розглядає як можливість,для того, щоб із можливості виникло щось дійсне матерія повинна мати форму, яка паретворює її на актуальне суще. Наприклад якщо ми візьмемо мідну кулю, то матерією для неї буде мідь, а формою - кулеподібність; по відношенню до живої істоти матерією в її тілесний склад, а формою - душа, котра забезпечує єдність і цілісність всіх її тілесних частин, Форма за Арістотелем, є активний,тоді як матерїя - пасивна. Матерія подільна до нескінченності, форма неподільна і тотожня самій речі. Найвищою сутністю Арістотель вважав чисту /очищену, звільнену від матерії форму. Врешті-решт Арістотель здіснюе відрив матерії від форми. Звільнена від матерії форма - це вічний двигун. котрий служить джерелом руху і життя, космічного цілого. В цьому якраз і виявляється ідеалізм в філософії Арістотеля. Саме через те, що Арістотель брав за першооснову форму, а не матерію, теологи середньовіччя дссятками століть залучали його до фундаторів богослов"я /поряд з Платоном/, оскільки безтілесна форма Арістотеля успішно збігалася з образом безтілесного, але всемогутнього бога.
Вчення про пізнання. Знати, за Аристотелем, значить знати загальне, бо воно є першоначалом за своїм буттям. Аристотель вивчає 10 основних категорій: сутність, кількість, якість, відношення, місце, час, стан, володіння, дія, страждання.
Аристотель – засновник формальної логіки. Він визначав три основні закони логіки:
Закон тотожності.
Закон усунення протиріччя.
Закон виключеного третього.
Вчення про людину та суспільство. За Аристотелем проблеми людини вивчає практична філософія, яка складається з двох частин – етики та політики. Аристотель – засновник етики евдемонізму, згідно з якою найвище благо людини – щастя. Щасливою людину робить добродійність (арете). Чим вище арете, тим повніше щастя. Аристотель визначає два види чеснот: етичні (як середина між людськими вадами) та інтелектуальні.
Людина – це суспільна тварина, яка наділена дішею та політичною свідомістю. Найкраще державне об’єднання – це поліс. Остаточна мета полісу – щасливе життя. Найкращий лад – це правління найкращих аристократів. Аристотель вважав природним відношення “раб – господар”, але рабами повинні бути не елліни, а варвари.