146. Іслам, основні напрями та релігійні течії

У процесі розвитку іслам об'єктивно не залишився єдиною системою. Уже з перших десятиліть свого існування він розділи­вся на різноманітні напрями й течії. В основі цього поділу лежа­ли соціально-економічні, політичні та ідеологічні передумови, особливості філософсько-релігійних інтерпретацій основних до­гматів ісламу в нових історичних умовах.

Релігієзнавці виокремлюють три головні напрями ісламу.

Перше місце за чисельністю послідовників належить сунізму (походить від слова «суни» ~- люди). Він охоплює приблизно 90 % загальної кількості мусульман. Сунізм уважає себе ортодок­сальним (правовірним) напрямом в ісламі. У своєму віровченні суніти спираються на Коран і Суну, виділяють специфічну кон­цепцію ісламської держави, згідно з якою майбутній халіф отри­мує владу на підставі угоди між релігійними «авторитетами» й претендентами на владу. При цьому претендент мав бути бого-словсько освіченою, мудрою людиною (муджтахідом), користу­ватися певним авторитетом, бути правознавцем вищої кваліфіка­ції, мати хороше здоров'я й походити з племені курейшитів. Сунізм став офіційною релігією Арабського халіфату.

З часом сунізм поширився в Азії, Єгипті, Афганістані, Індії, Пакистані, Китаї, Туреччині, Сирії, Росії. Є сунітські організації і в Україні.

Шиїзм. Слово «шиїзм» походить від арабського «шиа Алі» -партія Алі. Він є другим за кількістю послідовників напрямом мусульманської релігії. Початок шиїзму в VII ст. н.е. поклала група прихильників Алі, двоюрідного брата Мухаммеда, які пра­гнули обрати Алі халіфом. Послідовники цього напряму визнава­ли 12 імамів з-поміж нащадків Алі. Найзначущішим для них був дванадцятий законний імам, який народився в 873 р. і таємно зник. Послідовники шиїзму очікують на його новий прихід (при­шестя), який принесе нові можливості спасіння пересічних віру­ючих. Цей прихід забезпечить процвітання шиїтам усього світу, гарантує «золотий» період їхнього життя, приведе до «великої» справедливості та соціальної рівності.

Шиїти визнають святість Корану, пророка Мухаммеда як по­сланця бога Аллаха, ушановують традиційні мусульманські обря- ди та культи. Але вони по-своєму Інтерпретують догмат про пе­реселення душі й, наприклад, вважають, що частинка душі Му­хаммеда знаходиться в тілі живого імама. Крім того, шиїти мають свій священний текст (переказ), який називається «Хабери» (ах-бар). Він вміщує оповідання про життя й діяльність Алі та його прихильників.

Обрядова діяльність шиїтів майже не відрізняється від суніт­ської. Особливою пишністю відрізняється ритуал жалоби за іма­мом Хусейном, кульмінаційним актом якого є ашура¹.

Крім того, що у шиїтів, як і у сунітів, є свято народження Му­хаммеда -— Мавлюд, вони також святкують день народження Фа-тіми² та дні народження й смерті всіх імамів.

У сучасну добу переважна більшість шиїтів живе в Ірані, час­тина їх мешкає в Іраку, є послідовники шиїтів у Лівані, Ємені, Бахрейні.

Хариджизм (від араб, «повстанець») виникає у VII ст. н. е. До цього напряму належать мусульмани, які виступали за рівність усіх мусульман незалежно від їхнього походження та кольору шкіри. За віровченням хариджизму халіфом може стати будь-який мусульманин, якого обирає на цю посаду громада мусуль­ман. Громада має право переобрати халіфа, який її з тих чи інших причин не влаштовує.

Особливою характеристикою хариджизму була крайня нетер­пимість щодо політичних та ідеологічних супротивників, які про­голошувалися «віровідступниками» та яких пропонувалось як­найшвидше знищити.

Сьогодні подекуди в арабському світі існують крайні екс­тремістські форми хариджизму — від азракітів до поміркованих ібаритів, які живуть в Алжирі, Тунісі, Лівії тощо.

Суфізм (від араб, «суф» — вовна, грубий вовняний одяг) є містико-аскетичним напрямом в ісламі. Перші суфійські гро­мади виникли приблизно в 800 р. н. е. й об'єднували найнижчі соціальні прошарки мусульман, духовенства, незадоволених соціальною нерівністю в суспільстві. Проповідь містицизму, аскетизму й смиренності імпонувала новим адептам. Загалом для суфіїв характерним було зречення від індивідуального во­левиявлення й на цій основі формувалася містична любов до абсолюту (з використанням ілюстративного матеріалу з кла­сичної перської поезії). Згодом суфізм отримує пантеїстичне забарвлення.

Суфізм орієнтував на смиренність, бідність проголошувалася найкращим засобом «порятунку душі». Суфізм мав неабиякий вплив на всі сторони релігійної культури ісламу — мусульмансь­кі догмати, філософію, етику, літературу, поезію.

У суфійських ученнях виділяли чотири сходинки суфіта: пер­ша сходинка, яку називали «шаріат», орієнтувала суфія на безза­перечне виконання законів ісламу; друга сходинка під назвою «тарікат» фіксувала наявність певних періодів суфійської систе­ми освіти — учнівства під керівництвом суфійського авторитету (шейха), який мав навчити майбутнього суфія через прийоми са­моусвідомлення, самоврядування керувати власним волевияв­ленням; третя сходинка «манфат» сприяла пізнанню світу не ро­зумом, а серцем (у мить єдності всесвіту й Божої сутності), четверта сходинка «хакікат» (істина) фіксувала факт об'єднання, тотожності адепта суфізму з Богом, який пізнавав і шукав істину в Божій сутності.

Шаріат. Характерною особливістю мусульманської релігії є те, що вона активно втручається в усі сфери людського життя. Іс­лам - - не лише релігія, це спосіб життя. Сукупність норм му­сульманського права, моралі, релігійних настанов, що регламен­тують життя мусульман від народження до смерті, називається шаріат (від араб, «шаріа» -— доброчинний шлях).

Шаріат не має аналогу в інших релігійних системах, він міс­тить як цивільні норми, так і релігійні вимоги. У такому розумін­ні релігійні вимоги виконують роль законів, а це означає, що по­рушення релігійних вимог сприймається як порушення цивіль­ного закону.

Головними положеннями й вимогами шаріату є щонайменше чотири групи обов'язків: 1) обов'язки перед Аллахом (віра в Ал­лаха, пророка Мухаммеда тощо); 2) обов'язки перед самим собою (мусульманин не забруднює тіло нечистими продуктами харчу­вання, не вживає м'ясо свиней, не п'є алкогольних напоїв тощо); 3) обов'язки перед іншими (мусульманин не повинен красти, брехати, грати в азартні ігри і т. ін.); 4) обов'язки перед іншими живими істотами (мусульманин по можливості повинен не шко­дити тваринам, які є творінням Аллаха, Дозволяється вбивати тварин лише для приготування їжі).