86. Проблема свободи і відповідальності людини.

Невід’ємним атрибутом людини є свобода волі, тобто людина в будь-якій ситуації може діяти або не діяти. Від народження людині дана лише свобода стати чи не стати людиною. Свобода волі людини має 2 виміри-негативний і позитивний. Негативний полягає в тому, що людина може сказати „ні”. Будучи істотою вільною, людина не зобов’язана бути розумною і може сказати „ні” тільки тому, що має на це право.

Позитивний вимір передбачає осмисленість дії. Осмислюючи себе, своє становище в світі та суспільстві, людина може не тільки відмовитись від чогось, вона може спрямувати свої дії на досягнення якоїсь позитивної якості, на створення чогось.

Атрибутом свободи людини є відповідальність. Людина завжди відповідає за свої вчинки, навіть відмова від чогось теж вчинок. Поняття свободи та відповідальності у різних вимірах передбачають 2 різних характеристики людини-її здатність бути собою та особистістю. Особа і особистість людини передбачають свободу волі. Відмінність між ними існує через відповідальність, яку вони передбачають. Особа-це людина, наділена негативною свободою, оскільки на неї поширюється принцип моральної відповідальності, згідно з яким людина не відповідає за ті вчинки, які вона не усвідомлює. Тобто, тільки знаючи, що таке добро і зло людина здатна на хороші та погані вчинки

87 = 47

88. Людина, індивід, індивідуальність, особа, особистість.

Під поняттям «індивід», як правило розглядається людина,як біологічна істота зі своїми природними даними без урахування її соціальних якостей. «Індивідуальність» виражає людину в сукупності її біологічних та соціальних особливостей, які якісно відрізняють її біологічних та соціальних особливостей, які якісно відрізняють її від інших людей. В умовах підготовки до ринку завдання освіти та виховання полягає у всебічному розвитку індивідуальності, її сутнісних сил. Під «особою», «Особистістю» мається на увазі людина з певним урахуванням її соціальних якостей (працелюбство, гуманізму…) важливою якістю тут виступає принциповість,висока відповідальність за свою справу. Негативними соціальними рисами людини виступають конформізм (пристосовництво), кар’єризм, індивідуалізм (замкненість,протиставлення власних інтересів суспільним), соціальна пасивність, схильність до корумпованості, безвідповідальність.

89. Історичні етапи взаємовідношень людини й суспільства.

Історично суспільство виникає разом із виникненням людини. Перші об'єднання грунтувалися на кровно-родинних зв'язках, але з поступом істо-рії, із зростанням населення, з ускладненням суспільного життя виникають перші соціальні структури (соціальна диференціація, право, мораль). Вони набувають власних законів розвитку, підтримують цілісність та єдність сус-пільства, забезпечуючи стабільність і можливість його саморозвитку. Що ж саме спонукає людей жити і діяти сумісно? Щоб відповісти на це питання, філософи зверталися до історичного минулого. Стверджували-ся найрізноманітніші, часто протилежні версії походження суспільства. Серед чинників, що сприяли відокремленню людини від природи, зробили людей здатними до сумісного буття, називали такі:

біологічний пріоритет людини: завдяки біологічній еволюції у людини сформувалися більш розвинені, ніж у інших вищих тварин, нервова сис-тема і мозок, завдяки чому людина отримала можливість жити більш складним, соціальним життям; - біологічна неповноцінність людини: фізична, психологічна слабкість людей як біологічних істот зробила їх «неконкурентноспроможними» в природному середовищі, а інстинкти виживання і самозбереження штовх-нули їх до об'єднання зусиль; - природний поділ людських істот на активну частину, з сильним потягом до влади і панування, і таких, що схильні підкорятися; - здогадливість і кмітливість прадавньої людини, що дало змогу їй знайти спеціальне знаряддя для задоволення власних потреб і потім удосконалювати їх в колективній праці; - «соціальні інстинкти» людей, що перевищують стадні інстинкти тварин; - природній альтруїзм, тобто схильність до безкорисливої турботи про інших і готовність жертвувати заради них; - егоїзм і агресивність людей, для яких природним станом є війна «всіх проти всіх», звідси - небезпека взаємознищення і необхідність контролю за власними діями, що призвело до взаємної угоди, до суспільного договору між людьми; - активність людини, завдяки її діяльної природи склалися об'єктивні причини об'єднання людей у суспільстві: праця створила людину і суспіль-ство.