2. Культура Стародавнього Єгипту.

Одним з найяскравіших і гідних подиву явищ стародавньої історії була культура Стародавнього Єгипту. Як і месопотамська, давньоєги­петська цивілізація виникла в IV-III тис. до н.е. Епоха її розквіту припадає на II тис. до н.е. В стародавні часи Єгипет займав практич­но ту ж територію, що й сьогодні. Цивілізація Стародавнього Єгипту виросла на берегах Нілу. Добробут і процвітання Єгипту були засно­вані на сільському господарстві, а велика річка не тільки давала воду, а й створювала своїми розливами родючі землі в таких місцевостях, які без неї перетворилися б на пустелю.

Близько 450 р. до н.е. Єгипет відвідав давньогрецький історик Геродот. Ця країна справила на вченого сильне враження, сильніше, ніж будь-яка інша країна, по яких він подорожував раніше. Геродот захоплювався стародавньою культурою Єгипту, яка проявлялася бук­вально у всьому: старанно обробленими полями з безліччю зрошу­вальних каналів, великою нільською флотилією, багатством звірини й риби, здоровим кліматом, охайністю жителів. Він ні разу не назвав єгиптян варварами, а висловлювався про них так: «Єгиптяни - най­розумніші з усіх людей... Щодо самих єгиптян, то жителі придатної для землеробства частини країни найкраще зберігають пам'ять й че­рез те знаються на історії своєї країни краще за всіх людей, з якими мені будь-коли доводилося стикатись у моїх мандрівках».

Єгиптяни залишили людству винайдений ними матеріал для письма - папірус. Цим він став відомий всьому світу. Цікаво, що саме слово «папір» (по-англійськи «рареr») на мовах багатьох народів схоже за звучанням із словом «папірус».

Єгиптяни створили одну з найдавніших систем письма у світі, перші зразки якого відносяться до періоду 3300-3100 рр. до н.е. Ця писемність відома під назвою ієрогліфів. їх нараховується понад 700. Більшість з них зображають предмети і тварин. Пізніше вони стали означати також звуки. Тим самим з'явилась можливість виражати абстрактні поняття. Останній зразок ієрогліфічного напису відносить­ся до 394 р. н.е.

Дуже довго ніхто не міг розшифрувати єгипетські ієрогліфи. Пер­шим, хто це зробив, був французький вчений-лінгвіст Франсуа Шамдольйон (1790-1832). У цьому йому допоміг двомовний (греко-єгипетський) напис на Розеттському камені, що був знайдений під час походу Наполеона Бонапарта до Єгипту у 1799 р. Результати своїх дослідів він опублікував у 1822 р., а дата його доповіді перед члена­ми Французької Академії наук 23 вересня того ж року вважається за день народження нової науки - єгиптології.

Найдавніший із зразків письма, що зберігся до наших часів, папірус Пісса. На думку вчених, йому понад шість тисяч років. Але не тільки поважний вік цікавий, а й те, що на ньому написано. Па­пірус починався такими словами: «На жаль, світ тепер не той, що був раніше. Кожний хоче писати книжки, а діти не слухають батьків».

На досить високому рівні у єгиптян була грамотність. Вони вва­жали, що знання наближають людину до краси. Так, автор одного «Повчання» говорив: «Заглибся в писання і вклади їх в своє серце і тоді все, що ти скажеш, стане прекрасним»1.

Люди, які спеціально опановували мистецтво читання та письма, називалися писцями. Це була одна з найшанованіших професій в Єгипті. Вона забезпечувала їм високе становище в суспільстві. Писці могли одержати високооплачувану роботу в храмах або на державній службі. Ставши великими чиновниками, вони часто звільнялися від сплати податків.

Культура писців засвідчена в епоху двох перших єгипетських ди­настій печатками чиновників, які носили характерні титули «канцле­ра всіх письмових справ Півдня» або «начальника печаті всіх письмо­вих справ».

Перші школи з'явились при дворі фараона (правителя Єгипту) в НІ тис. до н.е. В них навчали майбутніх писців. Пізніше школи поча­та створюватись при храмах, а з II тис. до н.е. - при великих дер­жавних закладах. В школах навчали хлопчиків у віці від 5 до 16 років. х Учили читанню, письму, рахунку, гімнастичним вправам, плаванню хорошим манерам. Обов'язковим було запам'ятовування напам'ять відомих художніх і релігійних творів. Учителів з окремих предметів не було. Учили в основному писці.

Були в Єгипті і школи другого ступеня. В них навчали, як правильно-складати листи та інші офіційні документи. Хлопчики вивчали тут цілий ряд предметів, в тому числі історію, літературу, географію, релігію, мови, земельну справу, будівельне мистецтво, діловодство і облік, астрономію, математику і медицину. Є дані, які свідчать, що в школах учні складали екзамени. Ті, хто їх витримував, одержували можливість спеціалізуватися на одному або двох пред­метах.

Єгипетські школи підтримували зв'язок з «Будинком життя». Він являв собою комплекс споруд, де зберігались, записувались та переписувались релігійно-магічні, літературні, медичні та інші тек­сти.

Важливою частиною єгипетської культури була наука. Без науко­вих знань неможливо було нормально вести господарство, будівниц­тво, військову справу, управляти країною. В математиці єгиптяни знали додавання та віднімання, множення та ділення, могли вираху­вати місткість корзини, величину купи зерна, площу кола, об'єм піра­міди.

Єгиптяни створили точний календар, в основу якого поклали спо­стереження за небесними світилами. Рік у них складався з 365 днів. Він ділився на три сезони по чотири місяці в кожному.

Відбувався процес накопичення історичних знань, починались перші спроби оволодіти часом. В Єгипті вівся список фараонів із зазначенням точної дати їх правління та детальним описом подій, які і відбувались в роки їхнього царювання.

Значних успіхів у Стародавньому Єгипті досягла медицина. Дав­ньоєгипетські лікарі користувались таким високим авторитетом на Середньому Сході, що інколи відправлялися в сусідні країни за зап­рошеннями їх володарів. Лікарі проходили навчання у своїх стар­ших і досвідчених колег, живучи якийсь час у їхніх сім'ях. Очевид­но, в Єгипті існували і медичні школи. Так, є свідчення про існування спеціальної школи для акушерок. Кращі лікарі ставали придворними медиками фараона та його сім'ї.

Давньоєгипетські лікарі добре розбирались в тому, як улаштова­не людське тіло. Вони мали дані про нервову систему і про наслідки травм головного мозку. Вони знали, наприклад, що травма правої сторони черепа викликає параліч лівої сторони тіла, і навпаки. Лікарі знали, що серце забезпечує циркуляцію крові в організмі. Пульс називали «таким, що передає повідомлення серця».

Інколи єгипетські лікарі робили хірургічні операції. Про це свідчать знайдені при розкопках гробниць різноманітні хірургічні інструменти. Хірурги прожарювали свої інструменти на вогні перед операцією та намагалися тримати в максимальній чистоті хворого і все, що його оточує. Деяким хворим, яких оперували, давали обезбо­люючі засоби, наприклад, опіум. Його привозили з Кіпру в спеціальному посуді.

Свої знання в галузі медицини єгиптяни узагальнювали і систематизовували, виробляючи раціональні рецепти. Створювались спец­іальні медичні довідники з діагностики, лікування та застосування лікарських засобів, з анатомії, жіночих хвороб, книги для дантистів, хірургів і ветеринарів. Збереглися фрагменти копій цих текстів. Вони містять детальні інструкції, як лікувати рани, переломи (мова йде про II тис. до н.е.). Вживались такі ліки, як товчене копито осла, «молоко жінки, яка народила хлопчика».

Як і в Месопотамії, у Стародавньому Єгипті наукові знання мали суто прикладний характер. Вони, за словами відомого сходознавця І.М.Дьяконова, «були донауковими в тому плані, що в їх основі ле­жали тільки опис і зовнішня класифікація, питання ж «чому», з яко­го, власне, й починається наука, не ставилося...».

Єгиптяни створили монументальну кам'яну архітектуру - пі­раміди. Це одне з небагатьох чудес світу, що збереглося до наших днів. Про піраміди єгипетське прислів'я стверджує: «Все у світі боїть­ся часу, а час боїться пірамід». В пірамідах відобразились характерні особливості світогляду і релігії єгиптян. Вони вірили у можливість вічного життя душі і обожнювали фараонів, намагаючись зберегти їхні тіла після фізичної смерті.

Піраміди в Єгипті будувались починаючи з XXVIII ст. до н.е. Перша східчаста піраміда була побудована для фараона Джосера, який правив в епоху Давнього царства (близько 630-611 рр. до н.е.). Це - найстародавніша монументальна будівля з каменю у Старому Світі. У Новому Світі старішою є, може, на тисячу, може, на дві тисячі, а може, й на три тисячі років піраміда Куїкулько, яка стоїть у передмісті столиці Мексики. Вчені досі не можуть визначити її вік. Піраміда Джосера була спроектована архітек­тором Імхотепом, першим міністром Джосера. Імхотеп також був лікарем і верховним жрецем. Пізніше єгиптяни обожнили його, а гре­ки ототожнювали його зі своїм богом лікування Асклепієм, культ якого виник в Афінах до 420 р. до н.е. Там на його честь раз на чоти­ри роки проводилось свято Асклепії.

Одна з найвідоміших пірамід - піраміда в Гізі (південне перед­містя Каїра) фараона IV династії епохи Давнього царства Хуфу, або Хеопса, як називали його греки. Він правив близько 2551-2528 рр. до н.е. Ця піраміда, яку ще нерідко називали Біблією в камені, -найбільша з усіх побудованих і відноситься до семи чудес світу. її ви­сота - 146 м, а довжина сторони основи - 230 м, тобто в ній вільної міг би поміститися будь-який європейський собор, крім Кельнського, вежі якого перевершують висоту піраміди Хеопса. На її споруджен­ня використано 2 млн. 300 тис. кам'яних блоків, вага кожного з них приблизно 2-3 тонни. Причому точність підгонки блоків і сьогодні і вражає уяву - між ними неможливо просунути навіть голку, шви і ледве можна розпізнати,

Як підрахували дослідники, для того, щоб перевезти блоки цієї піраміди, потрібно було б 20 тисяч товарних поїздів по ЗО вагонів кожний. Відомо, що тільки дорогу для доставки кам'яних брил із ка­меноломень на берегах Нілу до майбутнього місця будівництва про­кладали 10 років, а саму піраміду будували понад 20 років, тобто що­денно встановлювали понад 300 кам'яних блоків.

У Стародавньому Єгипті було понад 2000 богів і богинь. Головним вважався бог Сонця - Ра, цар богів, творець богів і людей, світу І в цілому і всього, що є на землі. Він щоденно подорожує у човні небосхилом. Вночі ж Ра перепливає підземний світ. З часів V династії Ра одержує офіційне визнання, і його ім'я стає складовою частиною титулів єгипетських царів. Одним з важливих богів був Осіріс, культ і якого мав широке розповсюдження в Єгипті. Він об'єднував у собі функції правителя, бога природи і владики царства мертвих.

За традицією, Осіріс - перший правитель Єгипту, він навчив людей обробляти землю, створив перші закони. У «Книзі мертвих» його найбільша і найпоширеніша збірка релігійно-магічних текстів стародавнії єгиптян.

Осіріс - бог родючості, в його образі втілювалися поняття смерті та зародження, у міфах про нього відображена природна зміна пір року, осіннє в'янення та весняне відродження природи.

З Осірісом пов'язували надії на безсмертя. Найчастіше його ім'я супроводжував епітет Уннефер, тобто «той, що перебуває у стані благості». Саме від цього епітета виникло й поширилося серед східних слов'ян після прийняття християнства ім'я Онуфрій. З Єгипту похо­дять також імена Таїса, Пахом, Сусана, Пафнутій.

Важливою богинею була Ісіда, жінка та сестра Осіріса, покрови­телька родючості і материнства, символ подружньої вірності. Вона навчила людей ремеслам. її шанували як велику чаклунку. У греко-римський період культ Ісіди як великої богині-матері поширився да­леко за межі Єгипту. Предмети її культу знайдені на території римсь­кої провінції Паннонія (нинішні Австрія та Угорщина).

У Стародавньому Єгипті під іменем Хапі була обожнена головна річка країни - Ніл. Джерела цієї великої річки вважались воротами в потойбічний світ. Недаремно Геродот назвав Єгипет даром Нілу.

Єгипет став місцем першої в історії спроби запровадження моно­теїстичної релігії. Цю релігійну реформу впровадив фараон XVIII династії Аменхотеп IV, який правив близько 17 років в 1364-1347 рр. до н.е., в епоху Нового царства. Це перша людина в світовій історії, про яку можна з впевненістю сказати, що вона поклонялась тільки одному богу. Фараон-реформатор замінив культ Амона - Ра і цілий пантеон богів культом єдиного бога Сонця - Атона. Аменхотеп IV ліквідував старі храми, .визнав можливість спілкування людини з Богом без посередників, заборонив персоніфікацію божества. Він змінив навіть своє ім'я, назвавшись Ехнатоном (що означає корисний Для Атона), переніс столицю на північ від Фів у новозбудоване місто Ахетатон (тобто Горизонт Атона).

Але релігійно-політичні реформи Ехнатона були занадто револю­ційними, щоб стати довговічними. Поклоніння єдиному богу в Єгипті було нетривалим. Відразу ж після смерті Ехнатона культ Атона був заборонений, всі зміни скасовані, а столиця покинута жителями.

Місто Ахетатон (тепер місто Ель-Амарна) увійшло в історію ще з однієї причини. При його розкопках в одній із скульптурних майсте­рень знайдений невеличкий скульптурний портрет голови цариці Нефертіті (її ім'я означає «Красуня прийде»). Вона була головною дружиною Ехнатона, яку він призначив своєю співправителькою. Невідомий єгипетський скульптор, надзвичайно обдарований, обез­смертив Нефертіті, створивши один зі світових шедеврів мистецтва, одне з найчарівніших зображень в історії людства (близько 1360 р. до н.е.). Зображення Нефертіті вражає довершеністю витончених рис обличчя, сприймається як втілення шляхетності, гордовитості та вод­ночас делікатності справжньої жіночої краси.

Сином Ехнатона був єгипетський цар XVIII династії Тутанхамон (1347-1337 рр. до н.е.). Він вступив на трон приблизно в дев'ять років і одружився на своїй зведеній сестрі Анхесенаатон. Хоч Тутанхамон помер молодим, він добре відомий завдяки знайденій в двадцяті роки XX ст. в Долині царів його гробниці зі скарбами.

За віруваннями єгиптян, боги розпоряджаються долею людей. У кінці життя людину чекає перехід у потойбічний світ, але попе­редньо вона має постати перед Страшним судом. На ньому боги три­мають у руках сувій із записом добрих і злих справ людини, якій надається право на самозахист.

Одна з таких передсмертних виправдальних промов збереглась. У ній єгиптянин заявляє, що він не ображав вдів і сиріт, не крав, не лжесвідчив і не зводив наклепів, не підпилював гирі на базарі, не робив перешкод на шляху потоку, не опускав перо в чорнильницю з метою зробити зло ближньому. Він чистий, чистий, чистий...

Визначне те, що покійника хоронили не одразу. Родичі зобов'язані були, насамперед, виставити його на майдан. Тут, у присутності суд­ді, кожний мав право звинуватити його. Якщо суддя бачив, що звину­вачення дійсно справедливі, тоді покійника позбавляли поховальних почестей. Тільки той, хто чесно прожив життя, удостоювався їх.

Однією з рис стародавніх єгиптян була їх любов до справедли­вості, гуманізм. Ще з Стародавнього царства (близько 2700-2160 рр. до н.е.) до нас дійшли вислови на зразок надпису жреця Шеші: «Я рятував нещасного від сильнішого... Я давав хліб голодному, вбран­ня нагому. Я перевозив своїм човном того, хто не має його. Я хоронив того, хто не має сина свого...». Книги давньоєгипетських муд­реців за три тисячі років до нашої ери говорили про милосердя й милостиню, які пізніше стали християнськими цінностями.

В Стародавньому Єгипті були розроблені та записані правила «Маат» - верховний принцип давньоєгипетської етики. Вони спри­яли зміцненню традиційно існуючих суспільних відносин, де пану­вала релігійно-міфологічна свідомість. їх основна функція саме й полягала в упередженні спроб змінити світ та суспільство, раз і на­завжди встановлений космічний порядок. Виражаючи волю богів, правила «Маат» містили у собі такі етичні ідеї, як «істина», «поря­док», «справедливість», «доброчесність». Стародавні єгиптяни праг­нули діяти відповідно до божественної волі. Тому для селянина сліду­вання правилам «Маат» означаю сумлінну працю, а для посадової особи - справедливе рішення. Правила «Маат» закликали до мило­сердя, зобов'язували багатих допомагати бідним, привчали до куль­тури поведінки, дисципліни, скромності та стриманості. Посилаючись на авторитет богів, вони сприяли також усвідомленню цінності кож­ного індивіда: «Не май злих намірів щодо інших людей, інакше боги покарають тебе».

У Стародавньому Єгипті, де лише фараон стояв над суспільством, усі інші вільні громадяни вважалися рівними перед творцем і зако­ном, жінки були рівноправними з чоловіками. Єгиптяни цінували радощі сімейного життя. Це знайшло своє відображення в літературі, малюнках та написах на стінах гробниць. Характерним для їх сус­пільного життя явищем був гедонізм (етика насолоди), яскраво зма­льований у творі Птахотепа «Наука». У ньому зазнавалось: «Будь щасливим усе життя, не роби понад те, що належить робити, не ско­рочуй часу, відведеного для радощів. Останні настільки цінувались у Стародавньому Єгипті, що переносились навіть у потойбічне без­смертне життя, яке, як уявлялося, дарує вічну насолоду. Цілком зако­номірно що чимало гедоністичних мотивів містить «Книга мертвих». Вона написана на згортках папірусів і складається з міфів про життя У загробному світі («царстві мертвих»). Примірники ілюстрованої «Книги мертвих» клалися до гробниці поруч із мумією померлого і слугували йому дороговказом у потойбічному світі.

Антитеза ідеї безсмертя відображена, зокрема, у збірці текстів епохи Середнього (близько 2134-1786 рр. до н.е.) та Нового (близь­ко 1575-1087 рр. до н.е.) царств «Пісня арфіста». Головна її думка в тому, що все на землі минуче, приречене на зникнення, кожного чекає смерть. Але ніхто з померлих не з'явився з потойбічного світу, щоб розповісти людям про долю, яка чекає їх у загробному житті. Тому слід насолоджуватися благами, бо ніщо не відверне неминуче.