- •Лекція №1 Тема: Предмет культурології. Походження і головні етапи розвитку культури
- •1. Культура як предмет наукового аналізу.
- •2. Структура та функції культури.
- •3. Культура первісного суспільства.
- •4. Світосприйняття первісної людини.
- •Тема: Розвиток культури Стародавнього Сходу.
- •1. Культура Стародавньої Месопотамії.
- •2. Культура Стародавнього Єгипту.
- •3. Культура Стародавньої Індії.
- •4. Культура Стародавнього Китаю.
- •Тема: Культура Античного світу
- •1. Місце античності в історії світової культури. Особливості античної культури.
- •3 .Олімпійські ігри .
- •4. Елліністична культура
- •5. Загальна характеристика досягнень культури Риму.
- •Лекція №4 Тема: Культура Середньовіччя
- •1. Загальна характеристика епохи Середньовіччя.
- •2. Наука та освіта в Середні віки.
- •3. Літературно-мистецьке життя Західної Європи в Середні віки.
- •4. Середньовічна культура Візантії.
- •Лекція №5 Тема: Культура епохи Відродження
- •1. Ренесанс – особливий період у розвитку європейської культури.
- •2. Розвиток природничих наук і техніки.
- •3. Літературно-мистецьке життя епохи Відродження.
- •4. Реформація та її культурно-історичне значення.
- •Тема: Культура Нового часу та епохи Просвітництва План:
- •1. Загальна характеристика культури Європи XVII ст.: бароко, класицизм.
- •2. Стиль бароко в архітектурі та живописі.
- •3. Французький класицизм XVII ст.
- •4. Особливості європейського мистецтва XVIII ст.
- •5. Розвиток літератури та музичного мистецтва у Європі у XVIII ст.
- •Тема: Європейська культура XIX—XX ст.
- •Розвиток науки і техніки у XIX ст.
- •2. Характеристика художніх стилів епохи XIX ст.
- •3. Музичне мистецтво Європи XIX ст.
- •4. Основні тенденції розвитку культури у XX ст.
- •5. Характеристика художніх стилів XX ст.
- •6. Розвиток європейського кіномистецтва у XX ст.
- •Тема: Культура Київської Русі.
- •1. Основні етапи розвитку стародавньої культури східних слов’ян. Релігійні вірування східнослов’янських племен.
- •2. Мислителі Київської Русі. Книжна справа.
- •3. Зародження і розвиток шкільної освіти. Наукові знання.
- •Тема: Розвиток української культури в XIV-XVII ст.
- •1. Суспільно-політичні та історичні обставини розвитку української культури.
- •2. Розвиток освіти і наукових знань. Початок книгодрукування.
- •3. Ідеї Ренесансу в Україні. Полемічна література. Літописання.
- •4. Архітектура, образотворче мистецтво, музика і театр.
- •5. Козацтво і його культура.
- •Тема: Українська культура XVIII—XIX ст.
- •1. Суспільно-політичні та історичні обставини розвитку української культури у xviiі—XIX ст.
- •2. Українська наука і освіта у XVIII—X IX ст.
- •3. Розвиток української літератури.
- •4. Архітектура, малярство та скульптура
- •5. Розвиток музично-театрального мистецтва України XVIII—XIX ст.
- •Лекція №11 Тема: Українська культура XX ст.
- •1. Культура і духовне життя в Україні у 1917-1920 рр.
- •2. Політика українізації та її вплив на культуру.
- •3. Становище культури в Україні у 30х рр. «Розстріляне відродження».
- •4. Українська культурна парадигма другої половини XX ст.
- •Тема: Національна культура в сучасній Україні.
- •1. Розвиток культури в Україні на сучасному етапі.
- •2. Розвиток освіти на сучасному етапі.
3. Зародження і розвиток шкільної освіти. Наукові знання.
Тільки після запровадження християнства на Русі поширюється нова писемність, абетка якої була складена болгарськими просвітителями Кирилом та Мефодіем і названа за іменем одного з них «кирилицею». Вона являла собою південнослов'янський мовний діалект, зрозумілий і східному слов'янству, що й стало головною передумовою її поширення на українських землях. Кирилицею написані всі відомі твори XI і наступних століть: «Остромирове Євангеліє», Ізборники 1073 і 1076 рр. «Слово про закон і благодать», «Мстиславове Євангеліє», «Повість минулих літ» та ін.
У Х-ХІІ ст. писемність переростає в освіту. Перша літописна згадка про заснування школи на Русі відноситься до 988 р. З метою підготовки кадрів священнослужителів князі Володимир і Ярослав при церквах у Києві й Новгороді заснували школи. Для дітей «нарочитої чаді», тобто знаті, князь Володимир розпорядився збудувати школу на Старокиївській горі, поруч з Десятинною церквою. Школи відкрилися також у Чернігові, Переяславі-Залеському, Луцьку, Холмі, Овручі. У них вивчали письмо, читання, арифметику, іноземні мови, риторику, навчали співу, давали деякі відомості про поетику, а також з географії, історії. Ярослав Мудрий організував школи в Новгороді, де навчалося триста дітей. Крім початкової освіти було й «навчання книжне», що передбачало вивчення богослов'я, філософії, риторики, граматики. Навчання велося церковно-слов'янською мовою.
Київську Русь називали «книжною країною». Тут книгу любили і цінували, вважали її «восьмим дивом світу». «Солодкий є медяний сік і цукор, але солодший від обох є книжний розум» - повчає книжник XII ст.
Великим шанувальником книг був Ярослав Мудрий. У «Повісті минулих літ» читаємо: «Любив Ярослав книги, читав їх часто і вдень, і вночі. І зібрав скорописців багато і перекладали вони з грецького на слов'янське письмо. Написали вони книг велику силу, ними повчаються віруючі люди і тішаться плодами глибокої мудрості... Ярослав же, як ми вже сказали, любив книги, багато їх написав і поклав їх у церкві святої Софії, яку сам збудував».
Далі літописець умістив у своєму творі прекрасний гімн книзі й книжній мудрості: - «Великою бо буває користь від навчання книжного; книги наставляють і навчають нас шляхові каяття, бо мудрість осягаємо і поміркованість у словах книжних. Це - ріки, що напоюють всесвіт, це - джерела мудрості, адже в книгах же невимірна глибина: ними ми втішаємося у журбі... Якщо старанно пошукати у книжках мудрості, то знайдеш велику користь для душі своєї». Ця похвала мудрості вписана до «Повісті минулих літ» після розповіді про культурно-освітню діяльність Ярослава Володимировича.
Книгами Софійської бібліотеки послуговувався, мабуть, автор «Повісті минулих літ» Нестор-літописець. Йому належать слова: «Начебто один хтось зорав землю, а другий посіяв, а інші жнуть і споживають багату поживу, - так і тут: батько всього цього Володимир, він землю зорав і розпушив її, тобто просвітив християнством. А син же його Ярослав засіяв книжними словами, а ми тепер пожинаємо, приємлюємо серцем книжну науку... Бо той, хто часто читає книги, той веде бесіду з Богом і наймудрішими мужами».
Отже літопис 1037 р. згадує про бібліотеку або, правильніше, книгосховище в Софії Київській. Історики вважають, що це була перша відома на Русі вітчизняна бібліотека і книги в ній належали особисто Ярославу Мудрому. За свідченням літопису бібліотека налічувала близько тисячі томів. Це свідчить про нагромадження в той час значної кількості книг.
Досі не пощастило знайти Ярославову книгозбірню. Частина вчених припускає, що вона загинула у вогні пожеж під час монголо-татарської навали на Київ у грудні 1240 року. Інші думають, що ця бібліотека по смерті Ярослава розпорошилась по різних монастирських і церковних книжкових зібраннях.
Крім книгосховища при Софійському соборі, дещо пізніше виникла бібліотека при Києво-Печерському монастирі. До її складу ввійшло багато книг, зібраних Миколою Святошею - одним з ченців монастиря, колишнім чернігівським князем, правнуком Ярослава Мудрого.
На потребу суспільного й духовного життя склалася когорта київських книжників - переписувачів, перекладачів упорядників та авторів оригінальних праць. Серед них широко знаними є імена Феодосія Печорського, літописців Никона (?—1088), славетного Нестора, ігумена Видубицького монастиря.Сильвестра (7-1123), єпископа Кирила Туровського (9.03.1130-1182), Якова Мниха, згадуваних вже Іларіона і Климента Смолятича.
Чимало освічених осіб було серед князів. Це - Ярослав Володимирович, прозваний за свій державний розум і освіченість, любов до книжок і науки Мудрим. Син Ярослава Всеволод володів п'ятьма іноземними мовами! З ім'ям Ярослава пов'язаний зеніт розквіту давньоруської культури писемності й наукових знань. Талановитий державний діяч, він доклав зусиль до створення першого писемного зведення законів - «Руської правди».
Згідно з літописом, Ярослав помер у віці 76 років і похований, як і його внук Володимир Мономах, у Софійському соборі. Його останки збереглися до наших днів і досліджені вченими - антропологами. Погруддя Я.Мудрого усередині собору виконане скульптором М.М.Герасимовим, по суті, «з натури»: до наших днів у мармуровому саркофазі, який стоїть в одній з бічних апсид Софійського собору, збереглися кістяк і череп Ярослава.
Україна шанує пам'ять свого видатного державного і культурного діяча. Зі сцен театрів не сходить драма Івана Кочерги «Ярослав Мудрий». Є опера Григорія Майбороди тієї ж назви і фільм «Яро-славна, королева Франції». Він цілком заслужив на цю шану, «багато поту утерши за Руську землю», як влучно висловився літописець Нестор.
Добру освіту одержала і дочка Ганна Ярославна, одружена з французьким королем Генріхом І Капетінгом. її підписи стоять на державних документах Франції. Дві інші дочки Ярослава - Єлизавета і Анастасія - були одружені відповідно з норвезьким королем Гаральдом Сміливим і угорським королем Андрієм І. Не дивно, що історики часто називають Ярослава «тестем Європи». Такі династичні шлюбні зв'язки зміцнювали зв'язки з латинським Заходом. Вони свідчили про могутність та високий міжнародний авторитет Київської Русі.
На Русі існувала багата усна народна творчість - фольклор: пісні, приказки, казки, байки, загадки, заклинання. До X ст. відноситься виникнення нового епічного жанру - героїчного билинного епосу, якій став вершиною усної народної творчості.
Билини - це усні поетичні твори про минуле. В їх основі лежали реальні історичні події. В усній традиції билини дожили до XX ст.
Улюбленими героями билин часів Володимира Святославича були воїни-богатирі Ілля Муромець, Добриня Микитич, Альоша Попович. Найбільш популярний серед них Ілля Муромець - селянський син, узагальнений образ руського воїна, захисника держави від загарбників, переможця Солов'я-розбійника й Ідолища Поганого, героя-борця за справедливість, символ народного патріотизму. Цим героям присвятив свій найвідоміший твір «Богатирі» видатний російський художник другої половини XIX - початку XX ст. Віктор Михайлович Васнецов. Цю картину він писав двадцять п'ять років.
В билинах згадується також велетень богатир Святогор. Він мав надприродну силу, яку перед смертю передав Іллі Муромцю. У переносному вживанні ім'я Святогор означає дуже сильну людину. Оспівано й іншого богатиря Кирила Кожум'яку, який за часів князя Володимира Великого врятував Київ від ворожого нашестя, перемігши в борцівському поєдинку печенізького силача-велетня. Після поразки свого борця печеніги, впевнені, що їхні боги відвернулися від них і на перемогу сподіватися марно, без бою відступили від обложеного Києва.
Популярний герой народного епосу, селянин-орач Микула Селянинович. В його образі оспівувалася велич селянської праці. Він з любов'ю й натхненням працює на землі, сіє й збирає хліб.
Епос східних слов'ян був просякнутий ідеями гуманізму, любові до батьківщини, почуттями дружби, милосердя, справедливості, вірності в коханні.
4. Розвиток архітектури, образотворчого мистецтва Києворуської доби.
При зведенні будов у х -хіі ст. застосовувалася стародавня цегла - плінфа та камінь. Початок кам'яного культового будівництва пов'язується з побудовою князем Володимиром у Києві в 989-996 рр. церкви Богородиці, або як її називали в народі - Десятинної. Назва зумовлена тим, що на її утримання виділялася десята частина великокнязівських прибутків. До нашого часу Десятинна церква не збереглася, вціліли частково лише її фундаменти. 6 грудня 1240 р. її зруйнували монголо-татари.
Риси самобутнього древньоруського мистецтва яскраво проявилися у Софійському соборі у Києві, який збудував другий син Володимира - Ярослав. Софія Київська або Софійський собор - це головний (митрополичий) храм Давньоруської держави, присвячений Мудрості Господній. Софія - слово грецьке, що означає мудрість. Софійський собор - найвидатніша архітектурна споруда Русі, що збереглася до нашого часу. Впродовж кількох століть собор був осередком політичного і культурного життя країни. В ньому відбувалися собори руських єпископів, в ньому ставили на велике княжіння та приймали іноземних послів, правили молебні на честь перемог руських дружин і присягалися на вірність. Згідно з «Повістю минулих літ», він зведений в центрі верхнього міста в 1037 р. на честь перемоги над одним з найзапекліших ворогів Русі - печенігами. Собор являє собою розкішну 13-банну споруду, що символізує Христа та його 12 апостолів. При храмі у давнину був чоловічий монастир, який заснував київський митрополит Петро Могила.
За величчю художнього образу, досконалістю архітектурних форм, внутрішнім оздобленням «руська митрополія» належить до видатних мистецьких пам'яток стародавності, перлин європейської середньовічної архітектури. Він мав звеличити художньою довершеністю східнословенську державу. За розмірами (довжина - 37 м, ширина - 35 м, висота - 29 м) собор перевищував візантійські храми, його мозаїка мала 177 відтінків. До нашого часу собор порівняно добре зберігся, але у зміненому ззовні вигляді. В XVII та XVIII ст. його оновили митрополит Петро Могила і гетьман Іван Мазепа. Останній збудував дзвіницю собору. Рішенням ЮНЕСКО Софія Київська в 1990 р. зарахована до світової культурної спадщини.
Будівнича діяльність Ярослава Мудрого привела до значного збільшення території Києва. її обнесли величезним земляним валом довжиною 3,5 км, висотою 14 м, товщиною в основі близько ЗО м. На ньому знаходилися міцні дубові стіни. З південного боку вал прорізав головний парадний в'їзд до Києва - урочисті Золоті ворота. Ця велична кам'яна будова, яка вперше згадується в літописі у 1037 р., поєднувала в собі функції оборонної споруди та парадної міської брами. Ворота являли собою прямокутну у плані башту, до якої з обох боків прилягати земляні вали. Висота проїзду сягала 12 м, ширина - 6,4 м. Над проїздом височіла церква Благовіщення, близька за архітектурними особливостями до Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерського монастиря. Церква мала позолочений купол. Вірогідно, звідси й назва - Золоті ворота. Зруйновані вони ханом Батиєм в ХНІ ст. В 1982 р. над руїнами Золотих воріт споруджено павільйон, який відтворює їх в імовірному вигляді.
Підсумовуючи будівничу діяльність Ярослава, Нестор-літописець у 1037 р. записав: «Заклав Ярослав місто велике, у якому тепер Золоті ворота, заклав і церкву святої Софії митрополичу, і далі церкву святої Богородиці Благовіщення на Золотих воротах, потім монастирі святого Георгія та святої Ірини».
Із поширенням християнства в Київській Русі разом з церквами почали виникати й монастирі - чоловічі та жіночі. У XIII ст. на РусіПам'ятник XII ст. був і на Житомирщині. Це - церква Василя в Овручі. Вона побудована в 1190 р., у XIII ст. знищена монголо-тата-рами, а в XVI ст. зруйнована литовським князем Гедиміном. На її руїнах архітектор В.О.Щусев (1873-1949) в 1904-1911 рр. збудував нову церкву, яка відтворює її первісні форми з княжих часів.
У Київській Русі розвивалося прикладне мистецтво. До нього належать ювелірні вироби з коштовних металів, різні прикраси: весільні сережки, каблучки, персні, хрести, браслети, коралові намиста, чари, кубки. Давньоруські ювеліри досконало володіли різними способами обробки дорогоцінних металів: сканню, зерню, черню, інкрустацією, чеканкою, художнім литвом. Витвори давньоруських майстрів славились далеко за межами Київської Русі - в Скандинавії, Болгарії, Візантії.
Набули поширення й інші види ремісничої діяльності. Всього на Київській Русі існувало понад 40 ремісничих спеціальностей. Серед них важливе місце займала ковальська справа. Вироблялось понад 150 видів виробів із заліза, сталі. На Русі були зроблені науково-технічні відкриття, в тому числі створення циліндричного замка, який з успіхом продавався в Європі.
Визначною архітектурною спорудою був Успенський собор Києво-Печерського монастиря, споруджений в 1073-1089 рр. на замовлення Святослава Ярославича. Це - головна споруда монастиря (Лаври). Знищений 3 листопада 1941 р. під час німецької окупації Києва. В середині собор прикрашали мозаїка, фрески, різьблені, шиферні плити. За даними «Києво-Печерського патерика», у виконанні мозаїк собору з 1084 р. брав участь патріарх українського малярства, відомий давньоруський художник Аліпій (Алімпій - близько 1050-17.08.1114 рр.) - монах Києво-Печерського монастиря. Крім того, існує припущення, що він є автором фресок та мозаїк Михайлівського Золотоверхого собору в Києві (зруйнований у 1934 р.). В Успенському соборі були високохудожні скульптурні мармурові надмогильні пам'ятники КЛ.Острозькому і фельдмаршалу П.О.Румянцеву. В храмі також знаходились поховання церковних та культурних діячів України: І.Гізеля, З.Копистенського, П.Могили.
В оздобленні давньоруських храмів, крім монументального живопису, який виступав в найтіснішому зв'язку з архітектурою, важливе місце займали ікони. Це був один з найпоширеніших видів образотворчого мистецтва на Русі. Але до нашого часу дійшла тільки невелика кількість ікон. Одна з найбільших на Русі іконописних майстерень ХІ-ХН ст. знаходилася у Києво-Печерському монастирі. Тут творили перші вітчизняні живописці - ченці - уже згадуваний Аліпій і Григорій, які навчалися іконописному мистецтву у візантійських майстрів. Особливо славилися роботи ікономаляра Аліпія, про якого у «Києво-Печерському патерику» сказано: «Ікони писать був він великий майстер». В кінці XI ст. склалася київська іконописна школа.
В 1108 р. в Києво-Печерському монастирі була побудована Троїцькі надбрамна церква. З часів Київської Русі зберігся ще один архітектурний пам'ятник - церква Спаса на Бересті. В ній похований засновник Москви - князь Юрій Долгорукий.
Література:
1. Абрамович С.Д., Чікарькова М.Ю. Світова та українська культура: Навчальний посібник. — Львів: Світ, 2004.
2. Культурологія. /За ред. Т.Б. Гриценко. Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2007.
3. Українська та зарубіжна культура /За ред. проф. Л.Є. Дещинського. Навчальний посібний. — Львів: Видавництво «Бескид Біт» 2005.
4. Кордон М.В. Українска та зарубіжна культура: Підручник. — К.: Центр учбової літератури, 2007.
5. Історія української та зарубіжної культури /За ред. С.М. Клапчука, В.Ф. Остафійчука. — К., 1999.
6. Лекції з історії світової та вітчизняної культури. /За ред. А.В, Яртися, С.М. Шендрика, С.О. Черепанової. — Львів, 1994.
7. Українська та зарубіжна культура /За ред М.М. Заковича. —К., 2001.
Лекція №9