Луцький кооперативний коледж
Семінарське заняття № 2 Тема. Типологія філософських систем. Західноєвропейська філософія XIX - XX ст.
Студентки групи РО-31/2
Денисюк Вікторії
Луцьк-2012
План
1) Соціально-практична орієнтація моксиської філософії. Не марксизм.
2) Позитивізм, непозитивізм, позпозитивізм.
3) "Філософія життя". (А. Берксон, В.Ділетей, Ф.Нірце). Психоаналіз, неофрийтизм.
4) Проблема людини в екзистенціалізмі.
Соціально-практична орієнтація марксистської філософії. Не марксизм.
Перша половина XIX століття виявилася рубежем, на якому вироблена в історії філософської думки традиція релігійно-міфологічної інтерпретації взаємозв´язків людини і світу, а також сформульовані французьким матеріалізмом і класичною німецькою філософією (від Канта до Гегеля і Фейєрбаха) уявлення про цей взаємозв´язок перестали відповідати потребам нового рівня суспільного розвитку. І це не випадково.
До кінця XVIII і початку XIX століть склалася специфічна ситуація в розвитку світової історії. Процеси, що відбуваються в Європі, стали конкретно-історичним виразом загальних тенденцій суспільного розвитку, тих інтеграційних процесів, що знайшли об´єктивну тенденцію становлення суспільства як цілісної системи.
У розвитку суспільного характеру виробництва починають виявлятися дві основні тенденції:
а) становлення певних цілісностей у рамках окремих країн, регіонів, що знайшло свій вираз у формуванні націй, стійких державних утворень;
б) тенденція розширення і виходу цих взаємозв´язків у сфері виробництва за встановлені межі для включення у виробництво нових джерел сировини, енергетичних джерел, робочої сили, для завоювання ринків збуту і придбання необхідної продукції. Тут, отже, проявилася, з одного боку, тенденція диференціації, що характеризує становлення і зміцнення нових якісних утворень у життєдіяльності суспільства, а з іншого боку — тенденція інтеграції, що фіксує спільність існування розрізнених елементів у суспільному житті і яка виражає необхідність зміцнення їхніх взаємозв´язків для забезпечення свого існування, функціонування, розвитку. Взаємозв´язок цих тенденцій став важливим фактором, що впливає на загальну спрямованість суспільного розвитку, на зміцнення зв´язків, що з´єднують воєдино різні країни, регіони, континенти. Поза цими зв´язками ізольоване існування і розвиток окремих сфер виробництва, окремих країн стає неможливим. У цих умовах закладаються основи загальнолюдської, всесвітньої історії, її орієнтація на майбутнє.
У той же час, сама сутність капіталізму, що полягає у виробництві доданої вартості на основі купівлі-продажу робочої сили за наявності приватної власності капіталіста на засоби виробництва і результати праці, зумовила зміни в соціальній структурі суспільства, різку поляризацію суспільства на соціальних суб´єктів з різними інтересами, різним ставленням до дійсності. Загострення протиріч вилилося у відкриті повстання робітників (Англія, Франція, Німеччина), засвідчили, що суспільний лад, який затвердився, не зміг забезпечити реалізацію сподівань, що покладалися на буржуазні революції: встановлення царства розуму, соціальної справедливості, рівності, свободи.
Матеріалізмом, що передував марксизму, реальна дійсність розглядалася "у формі об´єкта чи у формі споглядання, а не як людська чуттєва діяльність, практика, не суб´єктивно" (К. Маркс). Цей матеріалізм не зміг піднятися до розуміння соціально-діяльної сутності людини і світу її буття як світу людської дійсності. Ідеалізм же, акцентуючи увагу на діяльному боці, вирішував її абстрактно. Гегель, наприклад, показавши, що діяльність є властивим самому буттю принципом, його джерелом саморуху і розвитку, обмежив її тільки сферою абсолютного духу. Тим самим людина, як носій духовного, виявилася поза полем зору.
Загалом, можна сказати, що у вирішенні питань про сутність людини, сутність історичного процесу панували ідеалістичні погляди. Природно, що за умов усе більшого ускладнення і поглиблення взаємозв´язків між усіма сторонами життя суспільства, між людиною і природою, посилення інтеграційних процесів у сфері виробництва, соціально-політичного і духовного життя суспільства, в сфері науки виникає необхідність" у розкритті загальної основи цих процесів. А через те, що все це — умови життєдіяльності людини, то виникла потреба в з´ясуванні сутності самої людини.
Крім того, потреба в розкритті сутності людини була зумовлена необхідністю дослідження конкретної реальної дійсності. Строкатість, розмаїтість дійсності, уявний хаос, що панує в суспільному житті, потребували вироблення засобів орієнтації в цьому складному світі для визначення свого місця в ньому, визначення цілей практичної діяльності. Але ускладнення соціальної структури суспільства, загострення протиріч між соціальними суб´єктами з різними інтересами зумовлювали виникнення різних точок зору на вирішення завдань теоретичного осмислення того, що відбувається у світі, вирішення проблеми сутності людини і світу її буття. Важливу роль у вирішенні цих проблем зіграв марксизм.
Марксизм виник як закономірний результат розвитку філософської, економічної і соціально-політичної думки, як результат усвідомлення логіки історичного процесу. Оцінюючи місце марксистської філософії в історії філософської думки, не можна забувати, що вона виникла за певних історичних умов, при певному рівні розвитку матеріально-технічного, економічного, політичного, наукового, духовного розвитку суспільства, при певній структурі суспільства і рівні соціальних суперечностей, соціальних протистоянь. Крім того, не слід ототожнювати філософські погляди з політичними поглядами тих чи інших мислителів, з висновками, що стосуються оцінок конкретних історичних подій, їхнього історичного значення. До марксизму варто ставитись як до будь-якої теорії, керуючись принципом історизму, з огляду на історичну зумовленість постановки і вирішення Марксом і Енгельсом тих чи інших проблем як у загальнофілософському, так і в соціально-політичному плані.
К. Маркс і Ф. Енгельс, критично осмислюючи своє ставлення до попередніх і сучасних їм філософських, економічних і соціально-політичних поглядів, зводячи рахунки зі своєю колишньою філософською совістю, показали, що природна, суспільна і духовна сфери є світопорядком, де людина виступає активним і смисл о-утворюючим началом, а світ стає воістину людським світом, тобто не просто об´єктивною реальністю — природою, матерією, всесвітом, але і "дійсністю людських сутнісних сил". (Маркс), людською дійсністю. їхня головна заслуга у філософському осмисленні дійсності полягає в розкритті соціально-діяльної сутності людини, що дозволило в концептуальному плані вирішити проблему людського начала, розкрити сутність історичного процесу як процесу становлення і розвитку людської сутності, нерозривний зв´язок між людиною і світом її буття.
З огляду на особливості і результати промислової революції, становлення індустріального суспільства, враховуючи також поглиблення і загострення соціальних суперечностей, суспільного поділу й усуспільнення суспільної праці, перспективи перетворення науки на безпосередню продуктивну силу, Маркс змушений був перейти до аналізу всього суспільного буття людини, розкриття усього ЇЇ способу життя. Отже, якщо у філософських і в економічних вченнях нового часу суб´єкт розглядався як ізольований інди-від, то в марксистській філософії людина розглядалась як суб´єкт соціально-історичного розвитку і суспільного виробництва. Суспільство й особа постали як суб´єктне буття людської сутності.
Маркс і Енгельс критично освоїли досягнення соціально-політичної думки просвітителів, представників утопічного соціалізму. На відміну від цих мислителів, які прагнули створити конкретну картину суспільства майбутнього, вони основну увагу звернули на тенденції суспільного розвитку, залишивши питання про конкретні форми цього суспільства ходу історії. Вони ніколи не давали конкретних рецептів форм суспільного устрою.
Значне місце в марксистській філософії займають питання пізнання і перетворення світу. Маркс і Енгельс показали, що пізнання є практичним за своєю природою, що пізнавальне і перетворювальне ставлення людини до світу і до себе випливає з її соціально-діяльної сутності. Опосередковуючи задоволення своїх життєвих потреб процесом виробництва і системою суспільних відносин, людина змушена не просто пристосовуватися до природного середовища, а перетворювати його на умови свого існування. Природно, що від ступеня пізнання властивостей, зв´язків, законів природи і громадського життя залежать її суб´єктивні устремління, можливості їхньої реалізації.
Маркс і Енгельс, спираючись на досягнення попередньої філософської думки, з´єднали діалектику з матеріалізмом. Матеріалізм і діалектика в марксистській філософії набули значення найважливіших принципів обґрунтування ідеї гуманізму, обґрунтування можливостей створення реальних умов, що забезпечують вільний розвиток кожної окремої людини, усіх її сутнісних сил і суспільства. Діалектика тут стала методологічним принципом, що визначає спосіб підходу до аналізу, оцінки явищ, характер ставлення до них, характер і спрямованість пізнавальної і практичної діяльності, принципу, що потребує всі явища, процеси розглядати в системі загальних зв´язків, у русі, зміні, розвитку. Відповідно до діалектичної концепції розвитку джерело розвитку варто шукати у внутрішній суперечливості самих явищ, процесів.
Розкриття соціально-діяльної сутності людини і сутності світу її буття, соціальної зумовленості змісту і структури суспільної свідомості, практичної зумовленості пізнавального ставлення до навколишнього світу і до себе, розробка питань діалектики дозволили Марксові і Енгельсу довести, що тим спільним, що об´єднує усіх людських індивідів у рід "людей", є не природні узи, а соціально-діяльна сутність людини, тобто опосередкування задоволення її життєвих потреб системою соціальних потреб і відповідними їм видами діяльності.
Маркс і Енгельс не ставили перед собою мети створити, подібно до Гегеля, струнку, логічно викладену й обґрунтовану систему філософського знання. Для них головним було — визначити своє ставлення до попередньої і сучасної їм філософської думки, а також визначити ті вихідні методологічні принципи, спираючись на які вони змогли б підійти до аналізу сучасної їм соціальної дійсності, розкрити закономірності і тенденції її розвитку. Тому філософія марксизму формувалася в процесі дослідження Марксом і Енгельсом тих реальних процесів, що відбувалися в повсякденному житті. Природно, що поглиблення дослідження дійсності, безупинні зміни в суспільному житті зумовили певні зміни й у їхніх поглядах, оцінках конкретних подій. Це зумовило для них необхідність творчого підходу до аналізу логіки історичного процесу, до змісту понятійного апарату. Це ж зумовлює необхідність творчого підходу до оцінки самої філософії марксизму. Вона — не сума догм, рекомендацій, придатних для всіх часів і народів, її основні принципи і методологічні засади містять потребу в подальшому розвитку, вдосконалюванні відповідно до нових історичних умов.
Кінець XIX і початок XX ст.ст. ознаменувалися значними змінами у всіх сферах життя суспільства. Подальший розвиток суспільного характеру виробництва, завершення територіального поділу світу, перетворення капіталізму на світову систему господарства, що включала в себе всі країни з будь-яким рівнем техніко-техноло-гічного, економічного, соціально-політичного, духовного розвитку, зумовило постановку ряду філософських проблем. Виникла потреба в осмисленні як загальних тенденцій розвитку суспільства, так і аналізу й оцінки реальних процесів, що відбуваються в різних сферах життя, різних країнах, різних регіонах.
В. І. Ленін, полемізуючи з представниками емпіріокритицизму, приділив багато уваги питанням теорії пізнання. У "Філософських зошитах" він виявив зацікавлення щодо загальних проблем діалектики, проблем матеріалістичного розуміння історії.
В роки після революції 1917 р. філософська думка почала активно розвиватися. Однак у міру зміцнення адміністративно-командної системи в розвиткові філософської думки виникли серйозні труднощі. Ядро марксистської філософії — концепція соціально-діяльної сутності людини, а також питання діалектики, теорії пізнання були догматизовані, перетворені на засіб обґрунтування адміністративно-командної системи як суспільного устрою, який найбільш повно відповідає логіці історичного процесу. Звичайно, не можна стверджувати, що філософська думка завмерла. У багатьох галузях філософського знання були досягнуті значні успіхи, але вони найчастіше залишалися результатами дослідників-ентузіастів.
Величезної шкоди розвиткові філософії завдала розбіжність між теоретичними установками, уявленнями про бажане і належне, ідеалами, що служили світоглядними орієнтирами, з одного боку, і практикою господарської і соціально-політичної діяльності керівництва країни — з іншого. Криза, що охопила суспільство, пов´язана з тими перетвореннями, що відбулися, особливо з розпадом СРСР, знайшла своє відображення і у філософській думці. Тому за сучасних умов виникла потреба як у збереженні всього кращого, що було досягнуто в розвитку історії філософської думки, так і у філософському осмисленні сучасної дійсності, сучасного життя, закономірностей і тенденцій історичного процесу. Важливу роль в подальшому дослідженні методологічних, філолофсько-світогляд-них проблем суспільного розвитку, проблем суті людського буття повинен відіграти творчий розвиток марксистської філософії.