Тема: Розвиток культури Стародавнього Сходу.

План:

1. Культура Стародавньої Месопотамії.

2. Культура Стародавнього Єгипту

3. Культура Стародавньої Індії

4. Культура Стародавнього Китаю

1. Культура Стародавньої Месопотамії.

Історія світової культури - це скарбниця мудрості та досвіду , надбаних людством протягом тисячоліть. Великий внесок у культуру всього людства зробив Стародавній Схід. Так прийнято називати давні класові суспільства на великому терені Азії та Африки. Тут починалася людська цивілізація, виникла державність. Не лише античність, а й Середньовіччя та Новий час успадкували від давньосхідних цивілізацій багато відкриттів у астрономії, математиці, механіці та географії, блискучих досягнень у медицині та архітектурі.

Характерною рисою культур Сходу, монументального мистецтва Вавилону, Єгипту, Ассирії був теоцентризм, прославлення божест­венності необмеженої влади царів і фараонів, грізної могутності богів, підлеглість особистості державі, монументальність, символічність,! декоративність. У цьому районі жили народи різного походження. Вони воювали між собою, причому переможці, як правило, руйнува­ли храми, фортеці та міста переможених. Так загинуло багато вели­ких творінь мистецтва.

Історія Стародавнього Сходу бере початок від виникнення найдавніших цивілізацій у Месопотамії та Єгипті (IV—III тис. до н.е.), в: Індії (III—II тис. до н.е.) та Китаї (II тис. до н.е.). За даними сучасної науки перші цивілізації виникли у Месопотамії та Єгипті. Яка з них з'явилась раніше, ще остаточно не встановлено, але різниця в їх зародженні не дуже велика.

За своїм місцем у світовій культурі виділяється така країна Ста­родавнього Сходу, як Месопотамія. В перекладі з грецької це слово буквально означає «Межиріччя».

Так називали стародавні греки душну і багнисту долину, створену наносами двох великих азіатських річок - Тигру і Євфрату. У Дворіччі змінювались один за одним різні державні утворення, в тому числі Шумер, Аккад, Північна Месопотамія, Вавилонія, Ассирія, Іран.

В IV—III тис. до н.е. тут виникла і утвердилась висока культура. Сільське господарство цих країн було засноване на іригації (зро­щенні). Геродот у своїй «Історії» зазначає, що вся Вавилонія, як і Єгипет, перетиналася каналами. Найбільший з них - судноплавний. Він протікав у південно-східному напрямку з Євфрату у Тигр. Взагалі найсприятливіші умови для розвитку аграрної культури були в доли­нах річок. Не випадково всі центри стародавньої землеробської куль­тури розташовувалися в долинах Тигру і Євфрату, Нілу в Африці, Інду і Гангу в Індії, Хуанхе та Янцзи в Китаї.

Жителі Месопотамії, шумери, винайшли гончарний круг та брон­зу. Пам'ятки свідчать, що шумери використовували вози та тягло, бо знали вже колесо - винахід, до якого, наприклад, американські ац­теки не дійшли навіть у XVI ст. н.е. Близько 2400 р. до н.е. вони вперше у світі виготовили кольорове скло. На високому рівні в них знаходилось ювелірне мистецтво. В Шумері, який знаходився у південній частині Месопотамії біля гирла Тигру та Євфрату, набува­ла розвитку торгівля. Шумери торгували продуктами, тканинами, обмінюючи їх на деревину, каміння та метали. Купці бували у Малій Азії, Вірменії, на узбережжі Середземного моря та Персидської зато­ки, обмінюючись товарами з індійськими купцями в таких торгових центрах, як о. Дильмун (сучасний Бахрейн).

Близько 2300 р. до н.е. правитель Месопотамії Саргон Древній («цар чотирьох сторін світу», як він сам себе величав) створив пер­шу в історії постійну професійну армію, яка налічувала 5400 воїнів і залежала тільки від милості царя.

Почала будуватись і функціонувати у загальнодержавному мас­штабі зрошувальна система. Була запроваджена єдина система мір і ваг. Царювання Саргона Древнього було примітне будівництвом мо­нументальних культових споруд. Приблизно у 2000 р. до н.е. була створена арифметика. В її основі лежала певна система ліку. Це стало важливим винаходом в історії людства.

Одним із досягнень месопотамської культури є місячно-сонячний календар. Близько 2500 р. до н.е. шумерські чиновники почали точно і докладно вести облік часу за днями, місяцями й роками. Також із Месопотамії у сучасну культуру прийшов семиденний тиж­день, запроваджений близько 700 р. до н.е. Шумери винайшли такий напій, як пиво. Як свідчать глиняні таблички, вони варили з ячменю 19 сортів пива.

Месопотамію можна вважати батьківщиною писемності, широке розповсюдження якої припадає на період близько 3000 р. до н.е. Різновидом ідеографії була клинописна писемність шумерів. Це писемність, знаки якої складались з клиноподібних рисочок. Вони вичавлювались на сирій глині. Таблички з цієї глини були міцними. Вони обпалювалися в гончарних печах, завдяки чому збереглися до наших днів. Шумерський клинопис був розшифрований у XIX ст.. Він містить перші печатки історичних оповідей. У музеях та наукових закладах зберігається нині понад півтора мільйона клинописним текстів.

Шумери створили перші в людській історії поеми - про «Золотий вік», написали перші елегії. Вони є авторами найдавніших у світі медичних книг - збірників рецептів. Шумери розробили і записали пер ший календар землероба, залишили перші дані про захисні насадження. В столиці Ассирії - Ніневії - знаходилась найдавніша у світі бібліотека, відкрита археологами у 1853 р. її володарем і засновник ком був один з останніх ассирійських царів Ашшурбанапал. Вперше в історії людства було створене величезне книгосховище. Вона поміщало понад 20 тисяч «книг» у вигляді глиняних табличок з усій відомих у той час галузей знань. Ці «книги» були підібрані і розкладені за розділами в залежності від змісту. Був створений перший в світі бібліотечний каталог. Він допомагав швидко знайти потрібну книгу. Систематизовані були історичні твори («аннали», «хроніки») судеві збірки, гімни богам, молитви, заклинання та заговори, епічні поеми, «наукові» тексти (медичні та астрологічні тексти, словники)! На глиняних табличках бібліотеки Ашшурбанапала викладалась історія стародавніх народів Близького Сходу, їх життя, віруванням звичаї. Записувались стародавні легенди, літературні твори, тобто все те найцінніше, що було написано в Месопотамії за дві з половиною тисячі років. Розуміючи цінність старих глиняних табличок, Ашшурі банапал – людина освічена і начитана - збирав їх і зберігав.

. При шостому царі Вавилону - Хаммурапі (правив у 1792-1750 рр. до н.е. - був створений збірник законів, який істо­рики назвали «Кодексом Хаммурапі».

Під час розкопок в Сузах, столиці стародавньої держави Елам, французькі археологи виявили в 1901 р. великий двометровий кам'я­ний стовп із зображенням царя Хаммурапі та текстом 247 його за­конів. Вони були написані клинописом. В цих законах відобразились господарське життя, побут, вдача і світогляд стародавніх жителів Дворіччя.

В своїх законах Хаммурапі проголосив благородні завдання. Він прагнув, «...щоб сильний не чинив утисків слабкому, щоб виявляти справедливість до сироти і вдови, щоб пригнобленому чинити спра­ведливість». Але закони були дуже суворими, злочинці жорстоко ка­рались. «Коли хто вломиться до чужого дому, на місці в лому вб'ють його і там поховають. Коли хто припуститься пограбунку і його схоп­лять, він буде вбитий. Коли хто виб'є око високоуродженому, виб'ють йому око. Коли хто іншому зломить частину тіла, зломлять йому ту саму частину. Коли хто виб'є зуби рівному собі, виб'ють йому його зуби. Коли хто виб'є зуби одному з убогих, заплатить третю частину міри срібла. Коли будівничий побудував дім і не зміцнив будови, так що він завалиться і стане причиною смерті власника, - такого будівничого вб'ють». Згідно з законами Хаммурапі, якщо людина украла малолітнього сина іншої людини, то вона повинна бути убитою. Смертній карі підлягав злодій, який украв речі погорільця. Якщо син ударив свого батька, то сину належало відрубати руку. Отже, тоді панувало право помсти - «око за око, зуб за зуб». Кодекс Хаммурапі містив і ряд норм, що стимулювали економічне життя. Так, боргове рабство обмежувалося трьома роками роботи на кредитора. Коли минали ці три роки, позика, незалежно від її розміру, вважалася погашеною. Також за умови стихійного лиха і знищення врожаю борг (позика і відсотки) автоматично переносився на наступний рік. В кодексі були закладені засади орендного права. Так, встановлювалась орендна плата за використання поля (третина врожаю) і саду (дві третини врожаю).

Хоч які закони Хаммурапі давні, проте в них уже сформульованої деякі принципи, які наявні і у сучасному законодавстві. Так, напри­клад, за злочин мають карати не потерпілий, і не родичі потерпілого! (у випадку смерті останнього), а державні органи ім'ям царя.

Близько 3000 р. до н.е. на території Месопотамії виникли перші міста-держави. Серед них виділялось місто Вавилон, що знаходилось на лівому березі Євфрату, на перехресті торговельних шляхів! Назва міста походить від Баб-Ілі - «Ворота бога». Завдяки Хаммурапі воно стало культурним і науковим центром Передньої Азії. Багато досягнень вавилонців увійшло в сучасний побут. Ще у Вавилоні коло ділили на 360 градусів, рік - на 12 місяців, час - на хвилини і секунди. Вавилонські астрономи спостерігали небесні світила, вирахували закони обертання Сонця, Місяця та повторюваності затемнень. Вавилонські математики заклали основи алгебри. Вони «же вміли вираховувати не лише квадратний, а й кубічні корені.

В І тис. до н.е. Вавилон був великим і гамірливим містом, у якому налічувалося щонайменше 200 тис. жителів. Відвідавши його близько 460 р. до н.е., грецький історик Геродот розповідав, що сто­лиця вавилонян була така прекрасна, як жодне місто, яке він знав. Вавилон був забудований три- і чотириповерховими будинками. Його перетинали 24 великих проспекти. В місті нараховувалось 53 храми і 600 каплиць. За словами Геродота, висота фортечних стін Вавилона доходила до 200 ліктів (близько 100 метрів), а товщина стін дозволяла розминутися двом колісницям, які були запряжені чотирма кіньми. Щоправда, дані, наведені Геродотом. без сумніву, перебільшені, бо не підтверджуються результатами археологічних розкопок.

Визначним місцем у Вавилоні вважалась знаменита Вавилонсь­ка вежа - храм бога Мардука, створений ассирійським архітектором Арадаххешу в часи царя Асархаддона. В алтарному приміщенні цьо­го храму стояла шестиметрова золота статуя Мардука, яка важила разом із золотим жертовним столом, як запевняє Геродот, понад 2,4 тонни. Висота Вавилонської вежі досягала 90 метрів. Про її будів­ництво як про Вавилонське стовпотворіння говориться в Біблії. Озеленені тераси Вавилонської вежі відомі як «висячі сади» Семіраміди. Стародавні греки шанували їх як одне із семи чудес світу. Тра­диція помилково зв'язує спорудження висячих садів з іменем леген­дарної ассирійської цариці Семіраміди, яка жила в IX ст. до н.е. Справжнє ім'я цієї цариці Саммурамат. Вона була матір'ю та реген­тшею царя Адад-Нерарі (810-783 рр. до н.е.), що успадкував престол іще хлопчиком. Звичайно, з огляду на роки царювання її сина, вона ніякого відношення до висячих садів не мала. Насправді сади ство­рені при правлінні Навуходоносора II (605-562 рр. до н.е.), при якому Нововавилонська імперія досягла свого найвищого розквіту. За легендою, цар вирішив подарувати своїй улюбленій дружині Амітіді (Амітіїс) цілу оазу, ніби вивезену з гір Мідії, звідки вона була родом. Цей цар, чиє правління було успішним і довгим, у 597 і 587 рр. до н.е. під час походів у Палестину захопив Єрусалим і забрав багато жителів у вавилонський полон. Спомин про це міститься на Сторінках Біблії. Усіх полонених використали на будівництві храмів, Укріплень, палаців Вавилона.

Збереглося багато пам'яток шумерської літератури. Вони запи­сані на глиняних табличках і майже всі з них вдалося прочитати. В основному це гімни численним богам, релігійні міфи і легенди, зок­рема про виникнення цивілізації та землеробства. Заслуги за це приписувались богам. Найважливіша пам'ятка шумерської літератури -- цикл сказань про відважного і непереможного героя Гільгамеша, царя міста Урука, сина смертного і богині Нінсун, «на дві третини бога, на одну - людини».

Основна ідея епосу (початок II тис. до н.е.) - мрія про вічну славу, яка прийшла на зміну мрії про безсмертя, в ім'я чого вершилися великі подвиги. Епос представляє собою гімн славним діянням людини. Його пронизує думка про те, що смерть - це зло, але вона не може перекреслити цінність життя. Людське життя по суті своїй пре­красне і це виявляється в усіх аспектах буденного життя - у радо­щах перемоги, коханні до жінки, дружбі:

Шумерське місто над нижнім Євфратом, сучасна Варка в Іраці. Його правитель Лугальзагтісі створив у XXVI ст. до н.е. першу велику державу в Месопотамії.

Боги, коли сотворили людину, —

Смерть вони передрекли людині,

Життя ж утримали в своїх руках.

А ти, Гільгамеше, наповнюй свій шлунок,

Вночі і вдень нехай будеш веселий.

Свято справляй ти щоденно,

Вдень і вночі грай і танцюй!

Світлими будуть нехай твої шати,

Чистим волосся - водою омийся,

Поглянь, дитя твою руку хоче тримати,

А ти можеш подрузі радість обіймами дати —

Тільки у цьому справа людини!

Під час своїх мандрів у пошуках безсмертя Гільгамеш відвідав Утнапіштіма— героя епосу, що пережив світовий потоп. Від нього Гільга­меш довідався, як він, щоб урятуватись від потопу, збудував корабель. Цю розповідь майже без змін запозичили автори біблійної легенди про Ноя, який єдиний із своєю сім'єю врятувався в ковчезі під час «все­світнього потопу» і став родоначальником нового людського роду.

Художня зрілість та привабливість епосу про Гільгамеша - в його гуманістичних ідеалах, роздумах про людські долі. Американський шумеролог С.Н.Крамер висловив цю думку так: «Проблеми й прагнення, що про них ідеться в епосі, близькі всім народам усіх епох. Це потреба в дружбі, звеличування вірності, поривання до особистої слави, до под­вигів і пригод, нездоланний страх перед неминучою смертю та всепог­линаюча жага безсмертя. Всі ці суперечливі почуття, які вічно бенте­жать людські серця, складають основу оповідей про Гільгамеша, і вони роблять цю поему здатною долати просторові та часові бар'єри».

Релігійні вірування шумерів були політеїстичними (багатобожни­ми). Шумери поклонялись сотням найрізноманітніших богів і богинь. Вони вірили, що потрібно слухатись богів і приносити їм подарунки. Якщо боги розгніваються, то вони можуть послати людям як кару повінь або війну. У кожного великого міста був свій власний по­кровитель, який захищав інтереси його жителів. Існували божества, зв'язані з найрізноманітнішими сторонами життя та смерті.

Шумери вірили, що містами-державами володіють і правлять самі боги, і тому селяни і раби обробляли особливі ділянки землі спеціально для них. Держава передавала такі землі або жерцям храмів, які знаходились в центрі кожного міста як його небесні покровителі, або землеробам. Останні виплачували частину врожаю як ренту. Рента, дари і приношення, а також урожаї, одержані із земель, які належали богам, використовувались для потреб храмів і для допомоги біднішим жителям міста.

Вавилон знаходиться в долині річок Тигр та Євфрат, в 15 милях від Багдаду, в 40 - від Перської затоки, і в ЗО - від Єрусалиму. Нині це - арабське село. Саме місто було зруйноване і до нашого часу не збереглося.