4. Елліністична культура

Історія Греції в IV ст. до н.е. - це історія кризи полісу. Перші ознаки цієї кризи проявились уже в роки Пелопоннеської війни (431-404 рр. до н.е.) між Афінами і Спартою за панування в Греції. Вона завершилась поразкою Афін. Ця війна послабила всю Грецію. Спар-та не була в силах ні об'єднати країну, ні захистити її незалежність від домагань могутніх сусідів. В IV ст. до н.е. в справи Греції все більше втручаються інші країни, зокрема Персія, Македонія. В 338 р. до н.е. після битви при Херонеї Греція втрачає політичну незалежність і підкоряється македонському царю Філіппу II (382-336 рр. до н.е.).

Новою віхою в історії Греції стає похід на Схід Олександра Ма­кедонського (Великого) (356-323 рр. до н.е.). Він був сином Філіппа II. Мати Олександра - Олімпіада - була дочкою одного з воло­дарів Епіру - області на північному заході Еллади. В 336 р. до н.е. після вбивства батька агентами перського царя Дарія III він у віці 20 років став царем Македонії. Новий цар мав від природи неабиякі здібності, відзначався твердістю характеру, особистою хоробрістю, мужністю, незвичайною енергією. Військову підготовку Олександр пройшов у свого батька, а добру освіту протягом трьох років здобув під керівництвом видатного філософа Аристотеля. Ще з дитинства майбутній полководець пристрастився до читання книг. З поемою Гомера «Іліада» він не розлучався ніколи і стверджував, що кращого керівництва для ведення війни він не знає.

За своє коротке, але видатне життя Олександр встиг створити новий світ. Підкоривши і об'єднавши Грецію, спираючись на її ресурси, великий полководець організував спільну експансію на Схід проти віковічних ворогів греків - персів. Внаслідок походу (334-

324 рр. до н.е.) була створена величезна держава, якої до цього не знав стародавній світ. Вона простяглася від Дунаю до Інду, від Єгипту до сучасної Середньої Азії. До неї входили Мала Азія, Єгипет, Сирія, Персія, Середня Азія (Согдіана). Столицею нової держави Олек­сандр зробив місто Вавилон.

Період від початку походу Олександра Македонського на Схід до завоювання Римом Єгипту носить назву елліністичного (остання чверть IV ст. - ЗО р. до н.е.), від грецького слова «еллін», що означає грецький. Це була епоха поширення грецької культури на всій тери­торії держави Олександра Македонського. У цій державі греки зай­мали перше місце, грецька культура скрізь мала першість. Для цього періоду характерне розширення взаємозв'язків і взаємовпливів грецької та східних культур. Позбавившись полісної обмеженості, грецька культура вбирала у себе східні елементи, натомість східні культури збагатились за рахунок досягнень грецької культури, най­розвиненішої в той час .

Взаємне збагачення грецької та місцевих культур сприяло створенню єдиної елліністичної культури. В її основу Олександр поклав принцип співробітництва. Він прагнув не знищити чи підкорити завойовані ним народи, а об'єднати всіх на чолі з македонцями та греками. Громадянин вільного полісу уступив місце громадянину світу (космополіту), діяльність якого протікала у всесвіті, ойкумені, як його розуміло тодішнє людство. Відбувалось це під духовним керівництвом Еллади.

Але імперія Олександра не стала довговічною. Всього тринадцять років тривало його царювання. Влітку 323 р. до н.е. він помер у Вавилоні від тропічної пропасниці, трохи не доживши до 33 років. Образ великого полководця знайшов відображення в творчості Т.Г.Шевчен­ка як художника. В 1836 р. в Петербурзі Т.Г.Шевченко виконує ма­люнок «Олександр Македонський виявляє довір'я своєму лікареві Філіппу». На малюнку зображено хворого Олександра, який з по­вним довір'ям п'є ліки свого лікаря Філіппа, незважаючи на те, що одержав записку про намір лікаря отруїти його.

Після смерті Олександра імперією стали управляти його воєна­чальники (діадохи), які почали її ділити, воювати між собою. До 301 р. до н.е. мати Олександра, його жінка (перська аристократка Роксана), син і зведений брат, які могли стати наступниками престо­лу, були вбиті в боротьбі за владу і імперія розпалася на ряд так званих елліністичних держав на чолі з полководцями Олександра.

Це - Єгипетська держава македонської династії Птолемеїв (близь­ко 332-30 рр. до н.е.), велетенська держава Селевкидів у Передній Азії з столицею в Антиохії, Македонська держава з чималою части­ною Греції, Пергамське царство в Малій Азії, Бактрія, Понтійське царство та ін.

Протягом декількох сотень років після смерті Олександра грець­ка культура і грецькі ідеї відігравали визначальну роль, переважали в країнах його колишньої імперії, тобто культура еллінізму зберегла­ся. Найсприятливіші умови для розвитку елліністичної культури були створені в Єгипті, де з 305 по ЗО рр. до н.е. управляли держа­вою Птолемей та його наступники. Вони берегли грецькі традиції. Лише Клеопатра (69-30 рр. до н.е.) - остання цариця династії Пто­лемеїв у Єгипті (51-30 рр. до н.е.) - вивчила єгипетську мову.

Елліністичний період відзначився небаченим досі розквітом на­уки. Центрами елліністичної науки стали близько тридцяти міст і фортець, які заснував Олександр Македонський на завойованих землях. Вся елліністична наука прямо чи опосередковано пов'язана зі столицею елліністичного Єгипту Олександрією - «новими Афінами». Це місто засноване взимку 332-331 рр. до н.е. в дельті Нілу, на березі моря і назване на честь його засновника, де він і похований.

До І ст. до н.е. Олександрія перетворилася в друге за величи­ною (після Риму) місто античного світу. В ньому процвітали на­ука,'література і мистецтво, якими опікувались Птолемеї. В 305 р. до н.е. тут були створені бібліотека, обсерваторія, анатомічний інсти­тут, зоосад, їх об'єднував так званий Мусейон , храм муз, світоч античної на­уки, свого роду дослідний інститут, який на багато століть став цен­тром художнього і наукового життя.

У ньому знаходились різні кабінети, аудиторії, зали для засідань та лекцій, кімната для препарування трупів, колекції рослин, в садах жили тварини для вивчення та дослідів. Музеїв у сучасному ро­зумінні в античності не створювали. Однак при деяких храмах були сховища творів мистецтва. Крім Мусейона, в Олександрії були те­атр, іподром, багато храмів, парків, садів, квітників, бань.

Милості Птолемеїв притягували і утримували в єгипетській сто­лиці не тільки поетів і письменників, які збирались з усіх кінців грецького світу, а й найвидатніших у своїх галузях вчених: геометрів, астрономів, медиків, істориків, критиків і граматиків. Позбавлені податків та інших повинностей, на царському утриманні, вони жили товариством у розкішній обстановці, мали місця для прогулянок, приміщення для дискусій, велику їдальню, де вони харчувались разом. Посадові особи, призначені царем, піклувались про матеріальні потреби вчених1.

Вирішальним у тому, що Олександрія стала одним з великих центрів культури еллінізму, стало створення знаменитої Олександрійсь­кої бібліотеки і проведення в ній наукової роботи. Олександрійська бібліотека була найбільшою бібліотекою стародавнього світу. На по­чатку І ст. до н.е. в ній знаходилось до 700 тисяч рукописних книг -сувоїв папірусу і пергаменту. їх сюди звозили з усього античного світу. Один тільки список цих книг з довідками про зміст і авторів, який склав елліністичний поет і вчений, хранитель бібліотеки Каллімах (310-240 рр. до н.е.), потребував 120 сувоїв. Це була своєрідна літера­турна енциклопедія, причому її можна вважати першою в світі.

В бібліотеці були повні зібрання творів великих грецьких Драма­тургів - Есхіла, Софокла, Еврипіда, комедії Аристофана, Менандра, твори з точних наук, а також з архітектури, військової справи, меди­цини. Птолемей III наказав написати історію Єгипту. При ньому бу­ли також зроблені переклади Священного писання - Біблії з дав­ньоєврейської на грецьку мову. Завдяки цій бібліотеці вчені, військові, письменники, художники вперше отримали змогу широко вивчати літературу за своїм фахом, знайомитися з життям і культу­рою сучасних їм народів, а також далекого минулого. Бібліотекою мали змогу користуватися не тільки громадяни Олександрії, а й ті, хто приїжджав до міста.

На базі Олександрійської бібліотеки сформувалась Олександрійсь­ка філологічна школа. Час її розквіту - III—II ст. до н.е. Головним за­няттям в ній була систематизація фондів бібліотеки і підготовка видань авторів від Гомера до сучасних елліністичних поетів. В Олександрії в епоху еллінізму філологія відокремилась від філософії і стала самос­тійною галуззю знань, самостійною наукою. Як наукова дисципліна філологія (гр. - «любов до слова») вивчає письмові пам'ятки та тексти і на їх основі - духовну культуру даного суспільства.

Олександрійська бібліотека проіснувала у своєму первісному ви­гляді близько 250 років, У 48-47 рр. до н.е., коли війська Юлія Цеза­ря увірвались в Олександрію і вступили в жорстоку бійку з населен­ням міста, виникла пожежа. Частина бібліотеки загинула в полум'ї. Багато творів Ю.Цезар відправив до Риму як військову здобич, але корабель затонув.

Це був початок кінця бібліотеки. В 391 р. н.е. її як оплот язич­ництва підпалили і пограбували за наказом патріарха Кирила христи­яни. Те, що залишилося від зібрання стародавньої літератури, було знищено військами арабського халіфа, які захопили Олександрію в 641 р. У цій ганебній справі мусульмани керувались принципом: як­що в книгах те саме, що й у Корані, то вони зайві, а коли інше, то вони шкідливі.

Крім Олександрійської, в епоху еллінізму славилась і бібліотека в Пергамі - місті в Малій Азії, столиці Пергамського царства. В схо­вищі цієї бібліотеки знаходилось 200 тисяч рукописних книг. При Пергамсьхій бібліотеці у II ст. до н.е. склалася філологічна школа, яка вивчала грецьку ораторську та філософську прозу. Взагалі перші бібліотеки почали виникати в Греції з VI ст. до н.е. Збиранням книг займались заможні люди. Одна з перших значних бібліотек була зібрана Пісістратом - тираном Афін з 560 до 527 рр. до н.е. Відомі також бібліотеки Еврипіда і Аристотеля. Перша публічна бібліотека була створена в IV ст. до н.е. в Гераклеї Понтійській.

Тільки виключні успіхи в точних знаннях дозволили збудувати Олександрійський маяк - грандіозну споруду, яка вимагала най­складніших розрахунків. Цей маяк вважався одним з семи чудес світу. Він побудований грецьким архітектором Состратом Книдським в 299-277 рр. до н.е. на невеликому острові Фарос, на підході до Олександрії, вказуючи шлях на її гавань. Маяк являв собою триярусну вежу висотою понад 100 м. Верхній ярус, який був облицьований мармуром, мав вісім граней. Вони розташовувались за напрямками основних вітрів, мали статуї-флюгери, купол, увінчаний бронзовою скульптурою володаря морів Посейдона висотою 8 м. Система величезних дзеркал посилювала світло вогню, запаленого в куполі, так що його могли бачити на відстані 50 км. Дрова для вогню доставлялись наверх по спіральних сходах, таких похилих і широких, що по них на стометрову висоту виїжджали вози, запряжеш ослами. Спеціальний насип довжиною 1,3 км з'єднував маяк з берегом1. 21 липня 365 р. н.е. маяк було пошкоджено землетрусом, і його вогонь погас навіки. Остаточне знищення маяка сталося під час землетрусу 1326 р.