5. Характеристика художніх стилів XX ст.

Технічний прогрес XX століття сильно вплинув на архітектуру. Стрімке зростання чисельності населення, величезний ріст міст викликали підвищення темпів житлового будівництва, ущільнення забудови, підвищення висоти будівель.

Модерн (сецесіон, або югендстиль) на рубежі ХІХ-ХХ ст. торкнувся насамперед архітектури і прикладного мистецтва, тобто тих видів мистецтва, які несуть функціональне навантаження. Для модерну характерно виявлення функціональної основи будівель, руйнування канонів ордерної еклектики, використання можливостей металу, залізобетону, застосування скла та майоліки. Все це змінило вигляд будівель, перш за все банків, театрів, вокзалів, вілл.

Найбільш значним напрямом світової архітектури з 20-х років став функ­ціоналізм. Розвиткові принципів функціоналізму сприяв Ле Корбюз'є (1887-1965) -один з найбільших архітекторів XX ст., який вніс важливі як функціональні, так і естетичні рішення, від яких архітектура не відмовилася і в наш час.

Сучасна архітектура багато чим зобов'язана функціоналізму 20-х років: новими типами будинків (галерейні, коридорного типу, дома з двоповерховими квартирами), пласкими покриттями, вдалим вирішенням квартир з вмонтованим обладнанням. Принципом функціоналізму, який справив вирішальний вплив на весь наступний розвиток сучасної архітектури, можливо було використати з врахуванням національних особливостей країн (багатоповерхова забудова в міських районах і збереження котеджів на околицях - в Англії, найвищі житлові будинки - в передмістях Парижу, Берліну).

Архітектура сучасності спирається на принципові рішення функціоналізму, а також органічної архітектури (Ф.-Л. Райта, яка проповідує зв'язок з природою, звернення до людської індивідуальності). Сучасні архітектори намагаються розви­нути ті грані, аспекти, які раніше не враховували повною мірою: пластичні можливості архітектурних форм, індивідуальні запити, зв'язок з національною культурою.

Твори традиційного образотворчого мистецтва раніше можна було побачити в музеях, художніх галереях, на виставках. У XX столітті живопис і скульптура увійшли в повсякденне життя широких верств народу у вигляді літографії, - плакату, кольорової листівки, репродукції з картин, художніх альбомів. Через архітектуру, декоративне мистецтво, художнє оформлення продукції і рекламу образотворче мистецтво проникло в низку інших мистецтв.

В образотворчому мистецтві XX століття постали дві головні тенденції: пошук нових форм реалізму та відхід від принципів реалістичного методу, притаманному європейському мистецтву з доби Ренсансу. Це - мистецтво модерністське, яке постійно виступає з позиції відкриття нових шляхів і тому оголошує себе авангардом.

Протягом XX століття розвивалося реалістичне мистецтво, яке піднімає важливі суспільні проблеми, змушує розмірковувати над долею світу і людини, продовжує кращі традиції світового мистецтва. Найбільш яскраво виявили еволюцію мистецтва минулого століття Пабло Пікассо - живописець величезної обдарованості і невпинної творчої праці, пристрасний пропагандист миру (знаменитий "Голуб миру", 1949 р.); Ренато Гуттузо - глава неореалістичного напряму в образотворчому мистецтві Італії, один з найбільших живописців століття. Реалізм у сучасному мистецтві розвивається складно, але багато визначних митців - Сикейрос, Гуттузо, Манцу, Фужерон, Мур, Пікассо - зберігають вірність гуманним реалістичним традиціям.

В образотворчому мистецтві протягом багатьох років домінуючу роль віді­гравало абстрактне мистецтво. Абстракціонізм, як одна з найбільш радикальних шкіл модернізму, склався ще в 10-х роках XX ст. Теоретики абстракціонізму або безпредметного мистецтва виводять його від Сезанна через кубізм; основоположни­ками його стали Піт Мондріак (1872-1944). Василь Кандінськмй (1866-1944), Казимир Малевич (1878-1935). Представники абстракціонізму відмовились від суспільних ідеалів та займалися художньою творчістю, вільною від зв'язків з соціальною дійсністю.

Напередодні Другої світової війни центр абстракціонізму переміщається у США.

Офіційна Америка в середині XX століття пишалася своїми досягненнями в абстрактному живописі та в абстрактній скульптурі. Вони були оголошені найбільш американськими з усіх видів мистецтва.

Уже сама назва "абстракціонізм" говорить про життєву відстороненість цієї формалістичної школи: вона походить від латинського слова "абстракціо", що значить "віддалення". Для безпредметного мистецтва характерно, що засобом художнього вираження вибирають не зображення предметів зовнішнього світу, а маніпуляції з довільним поєднанням фарб і форм. Безпредметний живопис і скульптура були удостоєні введення в ранг офіційних лідерів мистецтва.

Нові тенденції, що з'явилися в 60-х роках нашого століття, не обмежуються лише масовим мистецтвом, а торкаються різних жанрів традиційного, високого мистецтва.

Поп-арт змінив моду на елітний абстрактний експресіонізм, поставив завдання ліквідувати різницю між "високим", елітарним і масовим мистецтвом.

У 60-х роках поп-арт отримав визнання як самостійний напрям в живописі і скульптурі. Поп-мистецтво запозичує предмети і образи з побуту і робить особливий наголос на масові розваги і товари широкого вжитку, перетворюючи їх в художню форму.

Генезис поп-арту та його вплив на наступні форми авангардизму вимагають підійти до аналізу цього феномену з усією серйозністю. Винахідниками поп-арту вважаються американці Д. Джонс та Р. Раушенберг. Перший точно скопіював американський прапор, а його колезі вдалося надіти на пугало автоколесо і все це видати за мистецтво.

За зовнішніми ознаками поп-арт з його супернатуралізмом в зображенні дійсності виступає антагоністом абстракціонізму з його відмовою від відображення матеріальної форми дійсності. Поп-арт являє собою протилежне крило авангардистського мистецтва.

Ветерани поп-арту на правах "класиків" (Енді Уорхол, Рой Ліхтенштейн, К. Олденбург, Р. Гамільтон) удостоїлися в 70-х роках персональних виставок, зо­крема, в Музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку, яким опікувався Нелсон Рокфе-еллер.

Поп-арт став значним явищем мистецтва, і не лише образотворчого. Він захопив в орбіту свого впливу не тільки прикладні, декоративні мистецтва (як це було в 50-х роках з абстракціонізмом), але і музику (поп-музика), театр (хеппенінги), кіно, рекламу, а також літературу, наклав свій відбиток на повсякденний побут, моду, навіть стиль суспільної поведінки, особливо молоді.

В театрі, кіно і в різних виставах типу "шоу" поп-арт дійшов до крайніх форм. "Нудистські" постановки з повним оголенням на сцені акторів та актрис ("Волосся", "О, Калькутта"); деякі інші вистави з кінця 60-х років стали сенсацією в США та перекочували потім на театральні сцени Європи. В "сексологізаці" мистецтва кінематографічному поп-арту, поряд з белетристичним (книги Берроуза, Гюйота) належить особлива роль: вони остаточно зруйнували опори цензурних правил, які у 1968 р. впали у США, тоді, коли вже почався спад поп-арту в образотворчому мистецтві.

У повсякденному житті вплив поп-арту виявився в модах: змінюючись кожного сезону, вони тривалий час залишалися вірними принципу універсалізації і "відмови від статі". Його відчутний вплив відчутний і в поширених "індустрією шоу" яскравих гудзиках-значках з написами в дусі поп-гумору, а то і реклами: "Я курю..." (назва сигарет), "Я їжджу на..." (назва марки автомобіля).

Поп-арт, який був наслідком еволюції наскрізної лінії модерністської, а також масової культури XX ст., набув останніми роками цілу низку модифікацій і напрямів, зокрема в живописі й скульптурі. До них належить "новітній реалізм", "гіперреалізм", "мистецтво вторгнення", "ізо-хеппенінг", "поп-арт".

У "новітньому реалізмі", більш точна назва пост-поп, домінує, прагнення до ві­зуального, а не інтелектуального сприйняття речей. Новизна пост-попу пов'язана з претензією створювання образів дійсності "натуральніше", ніж вони є насправді.

"Гіперреалізм" більш еклектичний. Художники бачать свою мету у конкуренції з фотографією і імітують на картинах і в скульптурі речі, людей, тварин (нерідко гіпертрофуючи їхні розміри).

"Мистецтво вторгнення" претендує на естетизацію предметного середовища, причому не лише в традиційної для поп-арту галузі рисованої, світової реклами, а і в побутовій архітектурі.

"Ізо-хеппенінг" - нагромадження металевих, дерев'яних, або керамічних кон­струкцій.

"Хеппенінг" - спонтанні вистави, дійства, які комбінують елементи образот­ворчого мистецтва й театру.

"Оп-арт" створює з допомогою простих форм, ліній і фарб "оптичні ілюзії". Смисл поп-арту в ефектах кольору і світла, переведених через оптичні прилади на геометричні конструкції.

Переважно технічні нововведення використовують кінетичне мистецтво, світове мистецтво, бідне мистецтво, кібернетичне мистецтво, мистецтво руйнування, мис­тецтво антиформи.

Основні напрями новітнього сучасного мистецтва - мистецтво ідей та матеріальне мистецтво. Вони носять такі назви як "концептуальне мистецтво", "антиформа", "мікроемоціональне мистецтво", "арте повера", "ленд-арт", "боді-арт" та ін. Концепції, які передаються за допомогою планів, начерків, набору слів і фотодокументів в "мистецтві ідей", або таких звичайних матеріалів, як земля, попіл, пісок, в "матеріальному мистецтві" дають повний простір спонтанним індивідуальним асоціа­ціям. Спільне між ними полягає в художньому замислі, в намаганні стерти грань між мистецтвом і життям. В той же час відроджуються деякі старі художні концепції, зокрема сюрреаліс­тичні. Естетиці й філософії сюрреалізму у деякій мірі співзвучні модерністські шукання ("новий роман", "мистецтво абсурду").

Перший маніфест сюрреалізму з'явився у 1924 р.: "Сюрреалізм - це диктат думки при повній відсутності контролю розуму, без врахування будь-яких моральних суджень". Автор "Історії сюрреалізму" М. Надо вказував: "Сюрреалізм розглядався його творцями не як нова художня школа, а як спосіб пізнання тих галузей, які не були систематично досліджені: підсвідомості, снів, божевілля, галюцинацій коротше кажучи, зворотнього боку логіки".

Сюрреалізм все більше отримував, за висловом провідного художника -сюрреаліста Сальвадора Далі, "параноікокритичні форми".

Сюрреалісти зі скрупульозною точністю виписують вповні натуральні деталі картин, щоб створити позасоціальну фактуру. Розташовуються ж ці натуралістичні деталі в таких химерних поєднаннях, в таких нав'язливих алогізмах, що образ втрачає смисловий зміст.

Раптові поєднання реалістичних деталей можуть інтригувати, привертати до себе увагу. В цьому секрет успіху Сальвадора Далі - обдарованого художника-сюрреаліста, автора книг про самого себе, циніка і містифікатора.

Безумовна живучість сюрреалізму (четвертий маніфест сюрреалізму з'явився на рубежі 70-х років), його вплив на сучасний авангардизм, ведуть до того, що сюрреалізм іноді визначається як ключова і найбільш представницька течія в сучасному мистецтві. Цьому сприяє те, що він охоплює і живопис, і скульптуру, і прозу, і поезію, і театр, поступаючись лише поп-арту, який широко проникає і у музику.

В музиці у XX столітті становище принципово змінилося не лише через музичні передачі радіо і телебачення, появою стереофонічних грамзаписів та радіопередач, але і в результаті безлічі індивідуальних можливостей запису й відтворення музики з допомогою грамплатівок, компакт-дисків, магнітофонів, касетних відеозаписів.

Електронні засоби передачі й посилення звуку постійно вдосконалюють якість звучання і створюють нові можливості для виконання творів з допомогою традиційних та нових музикальних інструментів. Поряд з концертним виконавчим музичним мистецтвом, яке продовжує розвиватися (Монсеррат Кабаль'є, Пласідо Домінго, Хосе Каррерас, Лучано Паваротті) з'явився новий вид розважальної музики типу шлягерів, музики, розрахованої на мільйони людей. Так у ФРН наприкінці 60-х років продавалося 67 мільйонів грамплатівок у рік. Платівки, компакт-диски, магнітофонні записи і касетні відеозаписи радикально розширили коло слухачів музики, даючи можливість вибрати бажане, незалежно від того, що пропонують засоби масової інформації в своїх заангажованих передачах. Шлягери і танцювальна музика стали постійними супутниками людини в сучасному світі.

Найбільшої ефективності поп-арт досяг з допомогою комбінування різних видів мистецтва. Музика, світлові шоу, хеппенінги, "речові дійства" повинні були створити сукупний твір мистецтва, стираючи кордони між розвагою і мистецтвом. Поп-музика з найбільшою повнотою виражала життєвий стиль, пов'язаний з цим мистецтвом.

Основними напрямами у музиці початку II половини XX ст. стали рок-н-рол (виник як поєднання стилю ритм-енд-блюз і кантрі-мюзик, 1954 р.) джаз. Королем рок-н-роллу був знаменитий американський співак Елвіс Преслі. Трансляцію його концерту початку, 70-х років на Гавайях дивився один мільярд глядачів.

З поп-музикою в галузі масової музики народився новий феномен. На рубежі 50-60-х років рок-н-ролл трансформувався у більш широке явище - рок-музику, у розвитку якої особливу роль зіграла англійська група "Бітлз". Група "Бітлз", де головну роль відігравали Джон Леннон та Пол Маккартні досягла небачених, дійсно зоряних висот. Результатом злету ліверпульської четвірки (Леннон, Маккартні, Харрісон, Старр) став власний клуб, платівки і фільми, гастрольні поїздки по всьому світі, а головне любов мільйонів шанувальників. Музика набула нові можливості: "Бітлз" зробили більш ємною 32-тактову зонгову форму, використали тональності церковної музики, індійські мелодії, електрону музику і химерний контрапункт. "Бітлз" створили чудові пісні, незабутні мелодії і стали основоположниками сучасної поп-музики.

Поп-музика черпала із джерел народної музики, блюзів, джазу, негритянських спірічуелс.

У поєднанні із запозиченими з реального життя текстами, поп-музика виражала протест проти антигуманної дійсності, музичних підробок. Цей протест у 60-х роках виявився у незвичній формі, у русі "хіппі". На фестивалі поп-музики у Вудстоку в США, за яким відбулися подібні музичні фестивалі в Європі, зібралося 400 тисяч молоді, які висунули гасло: "Займайтеся коханням, а не війною". В 60-70-х роках "поп-музика" стала засобом вираження політизації молоді, антивоєнного руху, протесту проти агресії США у В'єтнамі.

Комерціалізація "поп-арту" відчутніше всього проявляється в музиці. Виробники грамплатівок і компакт-дисків та шоу-бізнес нівелюють різницю між безліччю музикальних форм і груп, між музикою, що має художню цінність і музикою "ні про що". Незважаючи на появу все нових і нових музикальних напрямів, внесок "Бітлз" у сучасну світову музику залишається неперевершеним.

У рок-музиці розвивались і розвиваються інші напрями: панк-рок, "брейк", "реп", "хеві метал", "хард-рок". Комерціалізація "поп-арту" найвідчутніше проявляється в музиці. Виробники грамплатівок, аудіокасет і компакт-дисків та шоу-бізнес нівелюють різницю між безліччю музичних форм і груп, між музикою, що має художню цінність і музичних "ні про що". Незважаючи на появу все нових і нових музикальних напрямів, внесок "Бітлз" у сучасну світову музику залишається неперевершеним.

Отже, для літератури і мистецтва не існує обмежень в просторі і часі, оскільки вони створюють перцептивну реальність, яка здатна унаочнити перед людиною будь-які події - минулі, сучасні, майбутні, можливі і неможливі. Риси і колосальні можливості сучасної художньої культури перетворюють її на ефективний засіб усуспільнення особистості, кожного з шести мільярдів людей, що живуть на Землі на рубежі XX і XXI століть, розсуваючи межі її власного досвіду й світосприйняття до загальносуспільних масштабів.