- •Лекція №1 Тема: Предмет культурології. Походження і головні етапи розвитку культури
- •1. Культура як предмет наукового аналізу.
- •2. Структура та функції культури.
- •3. Культура первісного суспільства.
- •4. Світосприйняття первісної людини.
- •Тема: Розвиток культури Стародавнього Сходу.
- •1. Культура Стародавньої Месопотамії.
- •2. Культура Стародавнього Єгипту.
- •3. Культура Стародавньої Індії.
- •4. Культура Стародавнього Китаю.
- •Тема: Культура Античного світу
- •1. Місце античності в історії світової культури. Особливості античної культури.
- •3 .Олімпійські ігри .
- •4. Елліністична культура
- •5. Загальна характеристика досягнень культури Риму.
- •Лекція №4 Тема: Культура Середньовіччя
- •1. Загальна характеристика епохи Середньовіччя.
- •2. Наука та освіта в Середні віки.
- •3. Літературно-мистецьке життя Західної Європи в Середні віки.
- •4. Середньовічна культура Візантії.
- •Лекція №5 Тема: Культура епохи Відродження
- •1. Ренесанс – особливий період у розвитку європейської культури.
- •2. Розвиток природничих наук і техніки.
- •3. Літературно-мистецьке життя епохи Відродження.
- •4. Реформація та її культурно-історичне значення.
- •Тема: Культура Нового часу та епохи Просвітництва План:
- •1. Загальна характеристика культури Європи XVII ст.: бароко, класицизм.
- •2. Стиль бароко в архітектурі та живописі.
- •3. Французький класицизм XVII ст.
- •4. Особливості європейського мистецтва XVIII ст.
- •5. Розвиток літератури та музичного мистецтва у Європі у XVIII ст.
- •Тема: Європейська культура XIX—XX ст.
- •Розвиток науки і техніки у XIX ст.
- •2. Характеристика художніх стилів епохи XIX ст.
- •3. Музичне мистецтво Європи XIX ст.
- •4. Основні тенденції розвитку культури у XX ст.
- •5. Характеристика художніх стилів XX ст.
- •6. Розвиток європейського кіномистецтва у XX ст.
- •Тема: Культура Київської Русі.
- •1. Основні етапи розвитку стародавньої культури східних слов’ян. Релігійні вірування східнослов’янських племен.
- •2. Мислителі Київської Русі. Книжна справа.
- •3. Зародження і розвиток шкільної освіти. Наукові знання.
- •Тема: Розвиток української культури в XIV-XVII ст.
- •1. Суспільно-політичні та історичні обставини розвитку української культури.
- •2. Розвиток освіти і наукових знань. Початок книгодрукування.
- •3. Ідеї Ренесансу в Україні. Полемічна література. Літописання.
- •4. Архітектура, образотворче мистецтво, музика і театр.
- •5. Козацтво і його культура.
- •Тема: Українська культура XVIII—XIX ст.
- •1. Суспільно-політичні та історичні обставини розвитку української культури у xviiі—XIX ст.
- •2. Українська наука і освіта у XVIII—X IX ст.
- •3. Розвиток української літератури.
- •4. Архітектура, малярство та скульптура
- •5. Розвиток музично-театрального мистецтва України XVIII—XIX ст.
- •Лекція №11 Тема: Українська культура XX ст.
- •1. Культура і духовне життя в Україні у 1917-1920 рр.
- •2. Політика українізації та її вплив на культуру.
- •3. Становище культури в Україні у 30х рр. «Розстріляне відродження».
- •4. Українська культурна парадигма другої половини XX ст.
- •Тема: Національна культура в сучасній Україні.
- •1. Розвиток культури в Україні на сучасному етапі.
- •2. Розвиток освіти на сучасному етапі.
2. Розвиток освіти на сучасному етапі.
Відбулися істотні зміни у системі вищої освіти. Вже у 1993 - 1994 рр. українською мовою навчалося 37% студентських груп проти лише 4-5% у недавньому минулому. У середині 90-х рр. було запроваджено систему ліцензування та акредитацією вищих навчальних закладів, яка регулювала освітню діяльність, визначаючи їхній професійний рівень. Одразу ж найвищі 3-4 рівні акредитації одержав 161 вуз України, у т. ч. 116 класичних державних університетів та 30 академій. У 90-х рр. за особливі заслуги у розвитку української науки і культури, підготовку висококваліфікованих спеціалістів найкращим вузам України присвоєно статус "національний". Серед них є Львівський національний університет ім. І. Франка та Національний університет "Львівська політехніка", що отримали це високе звання відповідно в 1999 та 2000 роках.
Для підготовки високосвідомих національних кадрів відкриваються нові вузи. Серед найавторитетніших з них - Національний університет "Києво - Могилянська академія". 24 серпня 1992 р. у першу роковину державної незалежності України 200 юних братчиків урочисто присягнули сумлінно опанувати здобутки вітчизняної культури, невтомно долати шлях до істини і ніколи не зраджувати її, пронести через усе життя святу любов до рідної землі, дух запорізького лицарства.
Верховною Радою на початку 1992 р., намітили відрахування 8 відсотків національного прибутку на її розвиток. Життя показало нереальність цих планів. Не реалізовані також положення про пільгове оподаткування спонсорства.
23 травня 1991 р. Верховною Радою був прийнятий закон України «Про освіту». Він визначив школу як основу духовного та соціально-економічного розвитку держави і передбачив кардинальні зміни в її роботі. Освітня система стає більш гнучкою та різноманітною. Поглибленому розвитку здібностей учнів і студентів сприяла поява мережі альтернативних навчальних закладів - ліцеїв, коледжів, гімназій. Кабінетом Міністрів затверджена комплексна національна освітянська програма «Освіта» («Україна - XXI століття»), націлена на найближчу та більш віддалену перспективу. Програма ґрунтується на поєднанні освіти, науки і культури, вітчизняного і світового педагогічного досвіду, її метою є піднесення вітчизняної освіти до світового рівня.
Реорганізовується вся система вищої та середньої спеціальної освіти. На 1998 р. в Україні нараховувалось 204 навчальні заклади III—IV рівнів акредитації, тобто університетів, академій, інститутів. В них здійснюється підхід на триступеневу підготовку - випуск бакалаврів, спеціалістів та магістрів. Крім того, є ще 665 закладів освіти І—II рівнів акредитації, тобто технікумів та коледжів, що готують, як правило, молодших спеціалістів.
Тим самим Україна поступово входить у європейський освітній простір. В 1997 р. вона в числі 34 держав Європи підписала Лісабонську угоду про освіту. В цій угоді чітко зафіксовано, що в Україні вводиться ступенева система - проводиться підготовка молодших спеціалістів, бакалаврів, спеціалістів та магістрів.
Відповідно до цієї системи побудовані навчальні плани. Вони дають можливість одержати насамперед базову вищу освіту, тобто рівень бакалавра - студент отримує диплом і має право йти працювати. Але студент може продовжити освіту і отримати диплом спеціаліста чи магістра. Більш глибока практична підготовка притаманна спеціалісту, а магістр має більш ґрунтовні наукові знання.
Поряд з державними в Україні засновані вищі навчальні заклади інших форм власності, які називають ще недержавними. Таких закладів є 139 і в них навчається 6 відсотків студентів від загальної їхньої кількості. Основна проблема, яка стоїть перед недержавними вузами, - проведення акредитації, тобто одержання права на видачу диплома державного зразка.
Перебудовується в Україні система науки. Провідним науковим центром залишається Академія наук Україні, проголошена в 1994 р. національною. Створене Міністерство України у справах науки і технологій, діє Українська наукова асоціація. Вона покликана сприяти відродженню української науки і виведенню її на світовий рівень. Засновані Академія наук вищої школи, Українська академія аграрних наук, Академія медичних наук. Академія мистецтв, Академія правових наук. У 1989 р. як громадська організація відновило свою діяльність Наукове товариство ім. Т.Г.Шевченка, в 1990 р. - «Товариство дослідників Волині» у Житомирі. Товариство координує краєзнавчу роботу в межах колишньої Волинської губернії (Житомирська, Волинська, Рівненська області), проводить міжнародні наукові краєзнавчі конференції «Велика Волинь: минуле і сучасне», налагоджує творчі наукові зв'язки з краєзнавчими товариствами Німеччини, Польщі, Канади.
Однак низький рівень фінансування створює великі труднощі в розвитку науки. Не маючи необхідної матеріальної, інформаційної та моральної підтримки, вчені починають займатися примітивною комерцією або виїжджають за межі України в пошуках кращої долі. Тільки з Академії наук виїхало за кордон 2800 молодих учених. Відбувається відтік фахівців найвищої кваліфікації. За 1991-1994 рр. з України виїхало 254 доктори наук, з них у 1991 р. - 39, у 1992 р. - 57, у 1993 р. - 68, у 1994 р."- 90. В наступні роки виїзд висококваліфікованих фахівців не зменшився. Вподовж 1996 р. з України виїхало 83 доктори наук, що на 40,7 відсотка перевищило рівень 1995 р. і вдвічі більше у порівнянні з 1991 р.: 49 з них мали звання професора, 7 - доцента, 20 - старшого наукового співробітника. Географія виїзду така: до Росії виїхало 35 чоловік, Ізраїлю та СІП А - по 10, до Німеччини - 8, до Канади - 3, решта - до інших країн світу. Лише у 1996 р. науковий потенціал України зменшився на 202 особи.
Розміри припливу вчених до України значно менші. З тих, хто прибув в Україну на постійне проживання у 1996 р., - 26 докторів наук, 19 кандидатів наук приїхали з Російської Федерації, ще 5 - з Інших країн Співдружності Незалежних Держав (СНД).
Література:
1. С.Д. Абрамович, М.Ю. Чікарькова. «Світова та українська культура» Львів,
вид.«Світ»2004р.
2. Українська та зарубіжна культура за ред. проф. Л.Є. Дещинського. Львів, 2005р.
3. Українська та зарубіжна культура за ред. проф. М.М. Заковича. Київ, 2001р.
4. Культурологія за ред. Т.Б. Гриценко. Київ, 2007р.
5. М.В. Кордон. Українська та зарубіжна культура. Київ, 2007р.
6. Л.Т. Левчук. Історія світової культури. Київ, 2000р.
7. Лекції з історії світової та вітчизняної культури за ред. проф. А.В. Яртися. Київ, 2005р.