4. Особливості європейського мистецтва XVIII ст.

Взагалі витіснення релігійних засад мистецтва світськими стало однією з важливих характеристик культури епохи Просвітництва. Світська архітектура у XVIII ст. вперше бере верх над церковною практично на території всієї Європи. Очевидне і вторгнення світських засад в релігійний живопис тих країн, де він раніше відігравав го­ловну роль - Італії, Австрії, Німеччині.

В епоху Просвітництва в Європі влаштовуються перші публічні виставки - салони. Вони являли собою новий вид зв'язку мистецтва і суспільства. У Франції салони відіграють надзвичайно важливу роль не тільки в житті інтелектуальної еліти, художників і глядачів, цінителів творів мистецтва, а й стають місцем для диспутів з питань державного устрою.

На XVIII ст. припадає виникнення нових художніх напрямків -рококо і романтизму. Вони позначилися на різних жанрах мистецт­ва, але, насамперед, знайшли своє втілення в архітектурі та образотворчому мистецтві.

Рококо (від фр. гососо - подібний до черепашки) - художній стиль, що відрізняється вишуканою складністю форм і вигадливими орнаментами у зовнішньому і внутрішньому оздобленні палаців, замків, церков. Характерним для нього є застосування великої кількості дрібних ліпних та різьблених прикрас з багатьма завитками.

Романтизм як світогляд і художня течія зародився в Німеччині на основі осмислення уроків Французької революції. Для романтиз­му властиві духовний порив, піднесення над реальністю, інтуїтивно-почуттєве світосприйняття. Це зумовлено небажанням змиритися з суперечностями дійсності. Романтикам було властиве глибоке розчарування в реальній дійсності, у наслідках антифеодальних ре­волюцій, в можливостях існуючої цивілізації.

Разом з тим однією з найхарактерніших рис романтизму є прист­расна, всеохоплююча жадоба нового, почуття необхідності радикаль­ного оновлення світу. Романтики прагнули до усього незвичайного, їх приваблювала фантастика, минулі історичні епохи, народні леген­ди, екзотичний побут та звичаї далеких країн. Характерним для ро­мантизму є й захист свободи, суверенності та самоцінності особис­тості, увага до внутрішнього світу людини. Романтики пристрасно захищали право митця на творчу свободу, безмежну фантазію, відкидаючи регламентацію в мистецтві, його уніфікацію. Вони тяжіли до всього, що стояло «над прозою життя», ставило митця над «сірою повсякденністю». Подібно до того, як класицисти вважали нормою та зразком мистецтво античності, романтики орієнтувалися на мистецтво середніх віків і Нового часу, відмінного від класицизму.

Романтизм характерний для творчості великого іспанського ху­дожника Франсіско Хосе де Гойї (30.03.1746-16.04.1828), діяльність якого припадає і на XIX ст. Він став не тільки одним з найвеличні-ших живописців і графіків Іспанії, а й суттєво вплинув на все європейське мистецтво XIX і XX ст. Гойя малював картини, які ос­півували іспанський народ, прославляли його красу, здоров'я, мораль­ну силу. Революційним пафосом овіяні його офорти, зокрема карти­на «Розстріл повстанців в ніч на 3 травня 1808 року» (іспанець у білій сорочці відчайдушне розкинув руки назустріч смерті). Худож­ник створив і другу графічну серію «Страхіття війни» - це справжній документ героїчної боротьби іспанського народу проти французької інтервенції (кінь, який відбивається від зграї собак, - це Іспанія се­ред ворогів; темні силуети старої та старого, які шукають тіло сина серед білих плям мерців). Тут Гойя беззастережно став на бік наро­ду, який боровся з Наполеоном. В той же час він створив картини, сповнені злої, викривальної іронії. Широко відомий портрет «Сімей­ство короля Карла IV». на якому художник реалістично зобразив обличчя короля з ознаками виродження, відштовхуюче, пихате і злоб­не обличчя королеви.