5. Розвиток музично-театрального мистецтва України XVIII—XIX ст.

Музично-театральне мистецтво України XVIII— XIX ст. багате й різнобарв­не, розвивається музична культура. Уже в другій половині XVII ст. виникають своєрідні професійні цехи музикантів, до репертуару яких входили військові марші, народна та інструментальна музика. Для підготовки професійних музи­кантів на Чернігівщині, наприклад, було створено музичну школу, що випустила у світ велику кількість освічених фахівців.

Серед них — всесвітньо відомий композитор Д. Бортнянський, що вчився у Італії, автор понад 100 творів хорової духовної музики, у тому числі двох літургій. Водночас він — автор кількох непересічних опер (деякі ставилися у Італії — «Креонт», «Алкід», «Квінт Фабій»). У його патетичній та проникли­вій музиці з'являються народні мотиви. З ім'ям Бортнянського пов'язують но­вий етап у розвитку української професійної музики.

Поруч із ним користується заслуженою славою музикант і хормейстер А. Ведель, автор 29 церковних хорових концертів, мелодика яких будується й на принципах барокового партесного співу й на використанні елементів української фольклорної традиції.

Шлях високих духовних пошуків людини, драматичну картину боротьби присмеркових пристрастей і світлого релігійного почуття відтворив у своїй музиці М. Березовський, який теж вчився у Італії, був академіком-композитором, але, доведений до відчаю замовчуванням свого таланту та придворними інтригами у Петербурзі, покінчив життя самогубством. Канонізувавши поруч з Д. Бортнянським жанр світського хорового концерту, він виступив і як автор ряду духовних концертів та опери «Демофонт», використовуючи часом мелодії українського фольклору.

Важливу роль у національно-культурному відродженні українського народу відіграло становлення сучасного театру. Основи українського професійного теат­ру були закладені у Харкові та Полтаві — центрах театрального життя України початку XIX ст. Директором і режисером Харківського театру став у 1812 р. Г. Квітка-Основ'яненко. До професійного складу трупи входили талановиті ак­тори, серед них — обдарований М. Щепкін. Коли на чолі Полтавського театру став І. Котляревський, з його ініціативи Щепкіна було викуплено з кріпацтва. М. Щепкін, особистий друг Т. Шевченка, був справжнім новатором на ниві українського театрального мистецтва, здійснив перехід від класичної мане­ри гри до сценічного реалізму, став першим виконавцем ролей Виборного в «Наталці-Полтавці» і Чупруна в «Москалі-чарівнику».

Творча індивідуальність починає приваблювати загальну увагу: на ниві теа­трального мистецтва України XIX ст. плідно працює відомий у той час актор, співак, український композитор С. Гулак-Артемовський.

Функціонував театр у Києві, де починали свою творчість М. Старицький (як драматург) та композитор М. Лисенко, який стає творцем національного на­пряму в українській музиці.

Широко відомі опери М. Лисенка «Наталка-Полтавка», «Ніч перед Різдвом», «Тарас Бульба», вокальні твори під загальною назвою «Музика до Кобзаря», ро­манси на слова І. Франка, Лесі Українки, М. Старицького. Цей талановитий композитор, піаніст, диригент, педагог і суспільний діяч при­ніс українській музичній куль­турі світову славу.

У 60-ті роки XIX ст. «Ар­тистичне товариство» в Єлизаветграді (нині Кіровоград) вперше в Україні поставило п'єсу Т. Шевченка «Назар Стодоля», а у 70-ті роки — оперу С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм». Професійний театр в Єлизаветграді створено у 1882 р. Тут грали відомі актори української сцени М. Садовський, М. Заньковецька, О. Виріна. Театр з великим успіхом гастролював у Києві, Чернігові, Харкові та інших містах України.

.Слухачів кращих оперних сцен Європи та Америки дивували своїм голосом сестри-співачки, уродженки Тернопільщини Ганна та Соломія Крушельницькі, які вчилися мистецтву співу у Львові й вдосконалювалися в Італії. Серед їхнього репертуару — партії з опер Доніцетті, Моцарта, Брамса, Вагнера, Чайковського, Гулака-Артемовського, Лисенка. Зокрема С. Крушельницьку порівнювали з та­кими корифеями, як Карузо та Шаляпін. Водночас сестри-співачки брали активну участь у ювілейних вшануваннях українських письменників і композиторів, під­тримували творчі контакти з сучасною українською інтелігенцією.

Зростає суспільна увага до театральної справи. Будинки оперних театрів у Львові (архітектор 3. Горголевський) та Одесі (австрійські архітектори Ф. Фельнер та Г. Гельмер) є окрасою європейської архітектури .

Література:

1. С.Д. Абрамович, М.Ю. Чікарькова. «Світова та українська культура» Львів,

вид.«Світ»2004р.

2. Українська та зарубіжна культура за ред. проф. Л.Є. Дещинського. Львів, 2005р.

3. Українська та зарубіжна культура за ред. проф. М.М. Заковича. Київ, 2001р.

4. Культурологія за ред. Т.Б. Гриценко. Київ, 2007р.

5. М.В. Кордон. Українська та зарубіжна культура. Київ, 2007р.

6. Л.Т. Левчук. Історія світової культури. Київ, 2000р.

7. Лекції з історії світової та вітчизняної культури за ред. проф. А.В. Яртися. Київ, 2005р.