3. Культура первісного суспільства.

Стародавній Світ - це означення першого і найбільш тривалого періоду історії людства від початку формування людини і людського суспільства (2 млн. років до н.е.) до початку середньовіччя і феодального ладу (V ст. н.е.). Це поняття охоплює три великих епохи - первісне суспільство, Стародавній Схід і Античність (Стародавня Греція і Стародавній Рим).

Первісний лад охоплює епоху від виникнення людини і людського суспільства до становлення класових відносин і виникнення держави. Історія і культура первісного ладу відновлюється за археологічними та антропологічними джерелами. Етнографія подає ширші відомості, але вони відносяться до відсталих племен нового часу і тим самим мають лише побічне значення. В наших знаннях про первісне суспільство поряд з чітко встановленими основними положеннями є ще чимало гіпотез і спірних моментів.

Археологічна періодизація історії первісного ладу заснована на дослідженні знарядь виробництва, що постійно вдосконалювалися. За матеріалами, з яких робили знаряддя праці, археологи поділили найдавніший і давній етапи історії людського суспільства на три великих епохи: кам'яний вік, бронзовий вік і залізний вік (словом "вік" у цьому випадку відзначають відрізок часу, що тривав не сто, а тисячі років. Слово "вік" потрібно розуміти як тривалий період в житті людства).

Кам'яний вік характеризується використанням кам'яних знарядь праці і відсутністю металевих. Бронзовий вік - появою мідних і бронзових знарядь, які, однак, повністю не витісняють кам'яні. Залізний вік - появою і вдосконаленням знарядь із заліза і сталі і остаточним щезненням кам'яних знарядь. Кам'яний вік тривав сотні тисяч років, а бронзовий і залізний - всього близько 6 тис. років.

Кам'яний вік за технікою виготовлення кам'яних знарядь поділяється на палеоліт, мезоліт і неоліт, які в свою чергу поділяються на епохи і культури. Слово "палеоліт" походить від грецьких слів "палайос" - давній і "літос" - камінь; "мезоліт" - від грецьких слів "мезос" - середній і "літос", "неоліт" - від грецьких слів "неос" - новий і "літос". У палеоліті відповідно розрізняють три епохи: ранній, середній і пізній (або верхній) палеоліт.

Для нас не менш важлива періодизація первісного суспільства. Первіснооб­щинний лад поділяють на три основних періоди: 1) первісне людське стадо; 2) період родового ладу, який поділяється на дві стадії: матріархат і патріархат 3) розклад родового ладу і становлення військової демократії. Після періоду військової демократії відбувається перехід до держави.

Часом існування первісного людського стада був ранній і середній палеоліт. Ранній палеоліт був часом існування таких типів людей, що формуються, як Homo sapiens, пітекантроп, сінантроп, атлантроп, гейдельберська людина. Homo sapiens ("людина вміла") з'явився 2 млн років до н.е., пітекантроп - 400 тис років н.е. Епоха середнього палеоліту (мустьє) охоплює період від 100 тис рр. до 30 тис рр. до н.е. і пов'язана з появою нової людини - неандертальця. Людина винаходить способи добування вогню, будує перше житло.

Пізній палеоліт (30-13 тис. рр. до н.е.) характеризується тим, що з'являється нова людина -, тобто розумна людина сучасного вигляду. В пізньому палеоліті виникають сучасні раси. Вчені поділяють людство на три раси: європеоїдну, негроїдну і монголоїдну.

В цей час встановлюється родовий лад - матріархат. Рід - це екзогамний колектив родичів. Часом появою родового ладу вважають рубіж між середнім і пізнім палеолітом. Тоді і з'явився новий вид людини - кроманьйонець. Здатність до абстрагу­вання виявилася у розвитку форм мистецтва.

Найбільш важливим у культурі пізньопалеолітичних племен є їхнє мистецтво. Воно представлено скульптурою і живописом. З бивнів мамонта, кісток тварин вирізували фігурки людей і тварин; отримав розвиток орнамент. Скульптурі і малюнкам притаманний реалізм - людина добре знала фауну. Одначе, це був первісний реалізм, точніше - натуралізм. Статуетки жінок реалістичні у зображенні зрілої жінки - матері. Обличчя, руки, ноги мало цікавили первісного скульптора, і тому вони виконані схематично. В живописі вже трапляються схематичні зображення напівлюдей-напівтварин, що свідчить про виникнення абстрактних уявлень. Звірів шанували, над їхніми фігурками здійснювали обряди, щоб забезпечити успіх полювання. Мисливська магія, примітивний культ звірів були основою, на якій згодом виріс тотемізм, складна форма шанування тварин.

Важливе місце серед палеолітичних скульптур займають фігурки з підкресленими ознаками жіночої статі: жінка з пишними формами, оголена, стоїть, опустивши руки на випуклий живіт. Природно, що центральним образом палеолітичного мистецтва була продовжувачка людського роду - жінка - мати. Адже в ранньому родовому суспільстві рахунок родства йшов по материнській лінії - рід був материнським.

Живопис з'являється наприкінці пізнього палеоліту. Він зустрічається на скалах, в печерах і виконаний мінеральними фарбами. Зображені мамонти, зубри, кабани, олені, коні. Малюнки робили у глибині печер й, щоб їх нанести, користувались лампами. Живопис-реалістичний, тварини зображені в русі. Вперше такий живопис відкрили в Піренеях у печері Альтаміра; подібні малюнки пізніше були знайдені в Каповій печері у Башкирії (Російська федерація). Про те, що первісне мистецтво було пов'язано з магією говорить живопис печер. На багатьох фігурках тварин намальовані списи, що встромились в них - живопис повинен був забезпечити успіх реального полювання. В зображеннях птахів, риб і змій вбачають зародок міфології - основу уявлень про стихійні сили, що оточували давню людину.

Процес малювання був священнодійством: над малюнками здійснювалися магічні акти. Тому печери з розписом вважають родовими святилищами.

Мезоліт - час великих переселень людства, винайдення луку і стріл. Він тривав з 13 до 5 тис. до н.е. Розвивається мікролітична техніка: для виготовлення знарядь людина почала використовувати дрібні кременеві вкладення - мікроліти. В творах мезолітичного мистецтва відображені старі мисливські обряди. З'являються масові сцени полювання, що були відсутні у палеолітичному мистецтві, в якому не було і зображень людей. Суттєво, що мисливці зображені з луками. Важливе і зображення геометричного орнаменту-свідчення розвитку абстрактних уявлень.

Неоліт - був останнім етапом кам'яного віку. Він починається з 5 тис. і завершується на Півдні в 4 тис. до н.е., а на Півночі - у 2 тис. до н.е. Неоліт - це перш за все етап виробничого господарства. Етап неоліту характеризується "неолітичною революцією". Ми бачимо в цей час низку нових величезних досягнень людства. Саме тоді почалося освоєння виробничо-відтворюючих типів господарства - землеробства і скотарства. Кераміку вважають другою основною ознакою неоліту. Керамічний посуд вперше з'явився у Передній Азії (тепер цей регіон називається Близький Схід) на початку VI тис. до н.е. До нашого часу кераміка супроводжує людину. Люди винайшли ткацтво, що стало третьою основною ознакою неоліту, почали носити зручну одежу з тканин. Посуд орнаментували нарізним візерунком, що робився паличкою на сирій глині. Комбінації візерунків відображали символіку племені. За ними вчені встановлюють споріднені відносини племен.

В III тис. до н.е. людина зробила надзвичайно важливе відкриття - була винайдена бронза (сплав міді і олова). Нові бронзові знаряддя праці і зброя були твердіші і гостріші за мідні. Завдяки цьому з'явилась можливість розвивати землеробське і скотарське господарство у степовій і лісостеповій зоні. Тому ця епоха в історії людства називається бронзовим віком.

Майбутнє відкривалося перед металом, а камінь відходив у минуле. III і все II тис. до н.е. - час розвитку культури металу (насамперед, бронзи). Прогресивні зрушення, пов'язані з появою металу очевидні: мідь і бронза - були першими в історії матеріальної культури металами, які вступили у суперництво з каменем як основний матеріал для виготовлення знарядь праці і зброї. З їхнім поширенням у техніці і матеріальній культурі почалася епоха металів.

Час, коли з'явилися знаряддя з міді, треба вважати першим періодом бронзового віку. Перший період епохи металу називається енеолітом. Цей термін складається із латинського слова "енеус" - мідь і грецького слова "літос" - камінь. Термін переводиться як міднокам'яний вік. Цим підкреслюють, що в енеоліті з'являються мідні знаряддя, але переважають кам'яні.

В цей період, який відкриває бронзовий вік, широко розповсюджується земле­робство, яке у багатьох племен стає основною формою господарства. Воно панує на величезний території Півдня - від Єгипту до Китаю. Головний зміст прогресу в енеоліті - винайдення металургії, подальше розселення людства і поширення виробничого господарства.

В ранньому бронзовому віці скотарство у багатьох племен стає основною формою господарства. Відбувається відокремлення скотарських племен від землеробів - це був перший великий суспільний поділ праці, що викликав багато різноманітних змін. Відбулися кардинальні зміни суспільних відносин. Збільшилася роль чоловічої праці в металургії і скотарстві. Це привело до того, що на зміну матріархату прийшов патріархат (батьківський родовий лад). З'являється і починає все більш інтенсивно зростати майнова нерівність.

Через зміни у господарстві і виникненням патріархату відбувається друге важливе соціальне явище - нагромадження багатств у скотарських племен, що веде до міжродових зіткнень. Вперше зброї відводиться важлива роль, і перемогу отримував той, у кого ця зброя була бронзовою. Посилення міжродових зіткнень сприяло розвиткові зброї. Ще в енеоліті виникає такий важливий вид зброї, як меч. Бронзові мечі були сильним засобом нападу і захисту. З'являються бронзові знаряддя праці насамперед ударної і рублячої дії.

У бронзовому віці між різними територіями виникає економічна і культурна нерівність. Це, з одного боку, вже більш посилює нерівномірність розвитку суспільства на різних територіях, з другого - ще більш сприяє розвитку обміну між ними. Подібні зв'язки залежали від засобів сполучення, які вдосконалюються у бронзовому віці. Ріки були засобом комунікації між племенами. В бронзовому віці на доповнення до весел з'явилося вітрило, а ще в енеоліті було винайдено колесо і, відповідно, віз.

В епоху бронзи відбуваються прогресивні зміни соціально-політичних форм життя. Патріархальний рід, що виник ще в енеоліті, мав в собі зародки розкладу первіснообщинного ладу. В умовах суспільного поділу праці і розвитку обміну це приводило до майнової диференціації. Виділяється племінна верхівка, яка нама­гається збільшити свої багатства. В той же час зростання населення і зв'язки між племенами приводять до створення союзів племен. Частішими стали зіткнення між племенами, між союзами племен. Тому на чолі кожної племенної організації - стоїть воєнний вождь або рада воєнних вождів. Воєначальник, рада, народні збори утво­рюють органи родового суспільства, яке розвивається у воєнну демократію. Воєнну тому, що війна і організація для війни стають тепер регулярними функціями суспільного життя.

Воєнна демократія - це перехідна форма до держави, і характерна особливо для європейських народів.

Пізній палеоліт завершує початковий етап людської історії: завершується становлення людини, з'явився Homo sapiens. Виникли духовні уявлення, що відобразилися в релігії та мистецтві. Посилення історичного розвитку стає все поміт­нішим. В той час Передня Азія випереджає Європу.

Мезоліт - час пошуків нових основ культури. Велике значення мало поширення нової техніки - мікролітів - складових знарядь. Прогресивний розвиток людських колективів мав своїм підсумком створення племінної організації - важливої суспільної ступені. Скульптурні зображення тварин, жіночих фігурок, численні орнаментовані предмети, різноманітні прикраси говорять про наївний реалізм художників. їхнє мистецтво повною мірою відбиває особливості того часу. В ньому химерно поєднуються елементи реального життя і первісної фантастики. Дві основні його теми - жінка-мати і тварина - нерозривно пов'язані з мисливською магією, з культом плодючості і тотемізмом.

Неоліт завершив кам'яний вік і підвів людство до рубежу нового життя. Неоліт був часом становлення з відтворюючого господарства, перш за все землеробства. Розвиваються уявлення про оточуюче середовище, в т.ч. про небесні світила. Досягає зеніту родовий лад, який в подальшому буде схилятися до занепаду.

У бронзовий вік людство пройшло величезний шлях технічного і культурного прогресу. Він полягав у подальшому розвитку відтворюючого господарства. Земле­робство стало основою швидкого зростання культурних досягнень низки племен. Відтворюючі форми господарства стали основою розвитку металургії міді і бронзи. Прогрес матеріальної культури привів до зростання населення Землі. Включення нових великих мас людей привело до небаченого до того часу прискорення економічного, соціального і культурного розвитку.

Багатство і влада зосередилися в руках чоловіка. Відбувся перехід від мате­ринського роду до батьківського, встановився патріархат. Накопичення багатств викликало небачене збільшення міжродових зіткнень. Перемогу в них отримував той рід, плем'я, які володіли бронзовою зброєю.

Створилися умови для виникнення найдавніших держав, низка племен і союзів племен підійшли до рубежу державоутворення - форми воєнної демократії.

Історія культури Стародавнього Сходу охоплює культурний розвиток найдавніших східних держав, що існували на величезній території Північно-Східної Африки, Передньої, Південної і Східної Азії. Вивчення культури чисельних народів, що створили ці держави, дає можливість з'ясувати одну з найважливіших проблем в історії людства - проблему зародження та становлення цивілізації.

Однією з визначальних характерних рис суспільного ладу східних народів було тривале збереження давньої, спочатку сімейної, а потім сільської общини. Рабовласництво розвивається на давньому Сході повільно, не виходячи за межі най­давнішого, зазвичай домашнього рабства. Саме цим рабство на Сході відрізняється від швидкого і повного розгортання рабства в античних суспільствах Греції та Риму.

Держава на Сході набуває особливої форми східної деспотії, за якої вся верховна влада зосереджується в руках деспота (фараона, царя). Вся земля вважається власністю держави. В цьому - джерело матеріальної могутності деспотії.

У родючих долинах великих рік Тигру і Євфрату, Нілу, Інда, Гангу, Хуанхе благодатні природні умови сприяли вже в IV тис. до н.е. розвитку землеробського господарства, заснованого на штучному зрошуванні. Там виникли найдавніші і найважливіші перші цивілізації - Месопотамія, Єгипет, Індія, Китай. Найраніше цивілізації сформувалися у Месопотамії та Єгипті (IV тис. до н.е.).

Серед країн Передньої Азії найбільш зручною для розвитку землеробства була країна між р. Тигр, Євфрат - Міжріччя, яку греки називали Месопотамією. В південній частині Міжріччя жили шумери, які вперше створили іригаційну систему. Наприкінці IV тис. до н.е. на Півдні Дворіччя існувало 20 дрібних міст-держав. Шумер став основою і джерелом вавилонської культури.

У центральній і північній частині Міжріччя проживали семітські племена, що прийшли з Аравії - аккадці. Наприкінці III тис. до н.е. семітські кочові племена амореїв створюють сильну державу зі столицею у Вавилоні. Вавилон перетворився на найбільший торговельний і культурний центр Передньої та Центральної Азії, збе­рігаючи своє значення упродовж двох тисячоліть. Вавилоняни сприйняли культурний спадок шумерської епохи.