4. Архітектура, образотворче мистецтво, музика і театр.

України в цю пору спочатку широко спирається на київські традиції. Водночас до архітектури проникають елементи народного стилю з області дерев'яного будівництва: кам'яні споруди — церкви, замки та міські будівлі втрачають «візантійський» характер, все частіше їх споруджують з вико­ристанням старовинних українських традицій. Зокрема беруться за зразок де­рев'яні церкви — трибанні й п'ятибанні, такі як прекрасна дерев'яна церква Св. Юра у м. Дрогобич.

У цю пору в українському зодчестві часто використовуються звичайне дере­во, оскільки можливостей для кам'яних будівель було обмаль. Дерев'яні церкви тодішньої України криті гонтом (дерев'яна черепиця), який надає будівлі ви­шуканого вигляду.

У західних областях зі зрозумілих причин поширений готичний стиль (ве­личний кафедральний римо-католицький собор Успіння Богоматері у Львові, перебудований згодом у стилі бароко). Деякі елементи готики — наприклад, стрілчасті вікна — починають використовуватися й у православній архітектурі.

Значна частина архітектурних пам'ятників була орієнтована не на декора­тивний, а на утилітарно-практичний ефект: будівля, в першу чергу, повинна була захистити від ворожого нападу. Поширені були замки-фортеці. Ренесансні принципи фортифікаційної архітектури відчуваються у фортецях міст Кам'янця-Подільського, Хотина, Острога, Луцька.

У той же час українська архітектура XVI—XVII ст. адаптує й принципи ренесансного стилю. Видатні пам'ятники українського ренесансу, що знахо­дяться у Львові, ввійшли в історію не тільки українського, але й загальноєвро­пейського мистецтва. До будівель львівського ренесансу належать численні бу­динки на площі Ринок, зокрема відома Чорна кам'яниця, будинок львів'янина-італійця Бандінеллі та ін. Найвищий злет українського ренесансу у Львові —Успенська церква (архітектори П. Римлянин, В. Капінос, А. Прихильний) і вежа Корнякта (архітектор П. Барбон); кап­лиця Трьох святителів , (архітек­тор П. Красовський). Усі ці будівлі створю­ють унікальний та досконалий архітектурний ансамбль.

Ренесанс природно переростає згодом у пкшну архітектуру бароко. Завдяки цьому розкішному стилю й розвиткові технічних мож­ливостей водночас змінюють свій вигляд україн­ські міста. Бароковий римо-католицький кос­тьол стає характерною деталлю міського пейза­жу, особливо на заході України. Вишукані зразки католицького церковного бароко містить архі­тектурна панорама Львова. Перебудовується в дусі барокової пишноти Київ, зокрема на­бувають нового вигляду Софійський собор, Успенський собор у Києво-Пе­черській лаврі. Світське бароко знайшло свій класичний вираз у будинку Лизогуба (Полкової канцелярії) у Чернігові..

Стиль бароко став формантою української культури. Цей стиль на українському ґрунті роз­вивався в трьох різновидах. Існувало шляхет­ське бароко — пишне, вигадливе за формами і архітектурною думкою (подібна до нього також архітектура і мистецтво місь­ких церков на Заході України). У маленьких містечках і селах культивувалася простіша фор­ма так званого козацького бароко : округлі, динамічні форми невеликих за розмі­ром архітектурних споруд, прикрашених вираз­ним ліпленням. Цей же стиль простежується у традиційному українському костюмі (вишиті сорочки, шаровари, вінки зі стрічками й ін.). Козацьке бароко невловимо переростає в на­родне бароко; цей стиль стає формантою укра­їнського національного стилю, широко прони­каючи в культуру народних мас. У стилі бароко формуються вироби з металу, кераміка, відомі українські килими, розписи житла; широко вико­ристовується орнамент у народному стилі, у яко­му переважають рослинні мотиви.

На українському ґрунті бароко стає про­відником нового, ренесансного світовідчуття, відкриває шлях ідеям як гуманізму, такі Контрреформації. Бароко припускає діалог із язичниць­ко-античною спадщиною, дає простір філософській насичено­сті та пластичній досконалості стилю, поєднанню християн­ської духовності та пластично­сті образу. Воно впливає на нові принципи літературної творчості, музики, живопису й архітектури, декоративно-прикладного мистецтва.

Нові ідеї в архітектурі впли­нули і на розвиток тодішньої української скульптури, тісно з нею пов'язаної. На стінах будинків, палаців, церков з'я­вилися скульптурні рельєфи і пишна різьба (наприклад, «Хресна дорога» у нинішній православній церкві м. Тер­нопіль). З'являється і скульп­турний портрет, що широко застосовувався у жанрі надгроб­них пам'ятників.

Українське малярство цієї пори характеризується доволі високим рівнем. Фреска збага­чується ренесансними віяннями. Це сюжети «Різдво Христове» та «Успіння Богородиці» у Кирилівській церкві Києва (XIV ст.). Релігійні образи, що були раніше статичними, ску­тими каноном, поступово на­бувають руху, збагачуються психологізмом та натурними деталями. Звертає на себе ува­гу ікона з с. Красова «Богоматір-Одигітрія», в якій впевне­не відтворення візантійського канону поєднується з натхнен­ною спіритуалістичною інтер­претацією християнського іде­алу і водночас з яскравістю фарб і життєвістю трактування на­тури. Майстром українськогота напіванонімними майстрами, що підписувалися ініціалами («Т.Т», «Г.В» та ін), виступають серйозні майстри складної композиції та точного моделювання дрібної деталі, які доводять візантійський канон до рівня артистичної досконало­сті (титульний лист «Євангелія учительного» роботи Н. Зубрицького та ін.). — Наприкінці XVII ст. значно розвивається в Україні, набуває нового вигляду музично-театральне мистецтво .

Джерела розвитку українського театру бе­руть початок від народних ігрищ Київської Русі, в яких поєднувалися елементи народної драми та пантоміми. У XVI—XVII ст. у народних верствах поширюєть­ся мистецтво блазнів — народних співаків, музикантів, танцюристів, акробатів, жонглерів, дресирувальників звірів та ін. Карнавально-сатиричні моменти поєд­нуються тут з живою імпровізацією.

Популярним стає також вертеп, ляльковий театр (з XVII ст.), який поєдну­вав елементи релігійної. Вистава йшла у дво­поверховій скриньці (подвійна сцена); у верхній частині фігурували біблійні персонажі, у нижній — сатиричні, насичені злободенністю. Тут діяли постійні, як у так званій комедії масок на Заході, характери-персонажі: Дяк, Шинкарка, Москаль-солдат, Циган тощо.

У XVI—XVII ст. виникає шкільний театр, який розвивався у вузькому колі, наприклад — у Києво-Могилянській колегії, де студенти самі писали п'єси і виконували всі ролі, до жіночих включно, розвиваючи й літературну майстер­ність, і вміння триматися перед аудиторією. Оскільки тут навчалася велика кількість людей, переважно — майбутніх священиків, все це набувало і якогось суспільного резонансу . Розквіт шкільного театру пов'язаний з Київською колегією.

Музика розвивалася у народній та професійній формах. Саме в цю епоху сформувалося мистецтво кобзарів, які використовували в своїй творчості історико-героїчні теми; кобзарський спів супроводжувався грою на бандурі та лірі. З'явилися троїсті музики, невід'ємна частина народного свята (скрипка, бубон та цимбали, інколи як третій інструмент фігурували басоля, флояра, сопілка тощо).

На високому рівні перебувають книжкова мініатюра та графіка, особливо ж у книгодрукуванні. Звер­тають на себе увагу орнаментовані іні­ціали та майстерно виконані заставки у манускриптах епохи («Галицьке Євангеліє»; XIV ст., «Пересопницьке Євангеліє»; XV ст., «Радзивілівський літопис»; XV ст.) В епоху книгодрукування розвивається мисте­цтво грав'юри .