- •1.1.Зародження філософської думки, її культурно-історичні передумови
- •1.2.Філософія в стародавній індії.
- •1.4.Антична філософія. Її особливості.
- •1.5.Фiлософiя середньовiччя, її особливості.
- •1.6.Головні риси культури і філософії ренесансу
- •1.7.Ф.Бекон-родоначальник англійського емпіризму. Досвідно-індуктивний метод ф.Бекона
- •1.8.Р.Декарт- основоположник європейського раціоналізму. Дуалізм р.Декарта
- •1.9.Механічний матеріалізмт. Гобса. Його вчення про суспільство і державу.
- •1.10. Моністична філософія б. Спінози. Етичні погляди б. Спінози.
- •1.11.Монадологія г. Лейбніц. Раціоналістична методологія і діалектика г. Лейбніца.
- •1.12.Розвиток сенсуалістичної філософії: дж. Локк, дж. Берклі, д. Юм.
- •1.13. Французький матеріалізм хуііі ст: ж. Ламерті, д. Дідро, к. Гельвецій, п. Гольбах.
- •1.14. І. Кант – родоначальник німецької класичної філософії. Апріоризм, агностицизм філософії і. Канта.
- •1.15. Філософcька система гегеля. Вплив гегеля на духовне життя європи
- •1.16. Антропологічна філософія л.Феєрбаха. Обмеженість філософії л. Феєрбаха.
- •1.17. Соціально-економічні та науково-теоретичні передумови виникнення марксисзму. Філософія к. Маркса та ф. Енгельса.
- •1.18. Розвиток філософії в країнах ЗахідноЇ європИ в середині та другій половині хіх ст.
- •1.19. Основні риси західної філософії хх ст.
- •1.20. „Філософія життя”. Екзистенціалізм.
- •1.21. Релігійна філософія. Неотомізм
- •1.22. Філософія росії періоду зародження її державності.
- •1.23. Слов’янофільство та західництво в росії.
- •1.24. Філософські та соціологічні погляди народників.
- •1.25. Російська Релігійно-ідеалістична філософія кінця хіх - поч. Хх ст.
- •1.26. Поширення марксизму в росії. Ленінський етап в розвитку марксистської філософії.
- •1.27. Розвиток російської філософії в радянський та пострадянський періоди.
- •1.28. Українська філософія кінця іх-хvі ст.
- •1.29. Філософія у Києво-Могилянській академії
- •1.30. Соціально-філософські ідеї представників кирило-мефодіївського товариства (Шевченка, Куліша. Костомарова)
- •1.31. Суспільно-політичні та філософські погляди в укр.Літературі: Франко, л.Українка, Коцюбинський
- •1.32. Суспільно-політичні та Філософські погляди громадців: Потебня, Драгоманов.
- •1.33. Релігійно-філософські погляди в укр.Філософії в другій половині хіх ст.
- •1.34. Соціально- філософська думка в Україні кінця хіх-хх ст..
- •1.35. Розвиток суспільно-політичної та філософської думки на ЗакарпатТі.
- •2.1. Розвиток уявлень про буття в історії філософії.
- •2.2. Історія становлення категорії „матерія”.
- •2.3.Сучасна наука про складну системну організацію матерії.
- •2.4 Соцiально-органiзована матерiя.
- •2.5.Рух і розвиток. Осн. Форми руху матерії, їх співвід-ня.
- •2.6. Співвідношення біологічної і соціальної форм руху матерії
- •2.7 Простір і час як загальна форма існуваня матерії. Зміна уявлень про простір і час в ході розвитку наукового знаня
- •2.10. Біологічні та соціальні передумови виникнення та розвитку свідомості
- •2.11.Свідомість і мозок.
- •2.12. Психіка і душа.
- •2.13. Психіка і етнос.
- •2.14. Психологічні риси українського етносу
- •2.15. Природа ідеального. Зв’язок матеріального та ідеального.
- •2.16.Проблеми моделювання свідомості в сучасній науці
- •2.17.Природа агностицизму
- •2.21. Практика як основа, критерій і мета пізнання
- •2.22. Інтуїтивне та дискурсивне пізнання.
- •2.26. Теоретичний рівень пізнання та його основні форми.
- •2.27. Системно -структурний підхід та моделювання як основні методи науково-практичного знання.
- •28. Наука I етика. Свободанаукової творчості
- •2.29. Розвиток уявлень про діалектику в історії філософії. Діалектика і метафізика.
- •2.30. Діалектика як вчення про загальний зв’язок і розвиток . Основні принципи діалектики.
- •2. 31. Природа філософських категорій.
- •2. 32. Зміст основних категорій діалектики.
- •2. 33. Гносеологічна природа закону.
- •2. 34. Зміст основних законів діалектики.
- •2. 35. Методологічне значення законів та категорій діалектики.
- •3.1. Філосфсько-світоглядний зміст проблеми відношення людини до природи.
- •3.2. Демографічні чинники суспільного розвитку
- •3.3. Природа як всезагальний предмет людської праці, засіб до життя та самоцінність.
- •3.4. Відмінність законів природи від законів суспільства
- •3.5. Відмінність способу буття людини від тварини.
- •3.6. Соціальні і технологічні причини загострення сучасної екологічної кризи та шляхи її подолання.
- •3.7. Проблема екологічної безпеки України.
- •3.8. Сучасні демографічні проблеми і шляхи їх вирішення.
- •3.9. Поняття суспільства. Його основні елементи.
- •3.10. Потреби, інтереси, цілі. Проблема цінностей.
- •3.11. Суспільне виробництво. Його сутність структура та роль в житті суспільства.
- •3. 12. Сутність і природа нтр.
- •3.13. Перетворення науки в безпосередню продуктивну силу
- •3.16. Соціальні конфлікти / революція, еволюція, війна/
- •17. Поняття війни і миру в сучасних умовах
- •3.18. Історичні форми спільності людей
- •3.20. Сім’я та сімейно-побутові відносини
- •3.21. Політична організація суспільства. Держави, партії, суспільно-політичні рухи і громадські організації.
- •3.22. Сутність, походження та історичні закономірності розвитку держави. Форми державного устрою. Природа тоталітаризму.
- •3.23. Духовні потреби, духовні цінності та духовні відносини в суспільстві.
- •3.24. Духовність та ментальність. Особливості ментальності українського народу.
- •3.25. Структура суспільної свідомості: буденна і теоретична свідомості, соціальна психологія та ідеологія.
- •3.26. Основні форми суспільної свідомості, їх виникнення і розвиток.
- •3.27. Специфіка релігійної та атеїстичної свідомості. Свобода совісті.
- •3.28. Суспільна свідомість та самосвідомість. Шляхи формування і розвитку української національної самосвідомості.
- •3.29. Формування та розвиток ідеї суспільного прогресу в історії філософії та суспільно-політичної думки.
- •3. 34. Людина і особа. Критерії особистості.
- •3.35. Проблема відчуження в суч. Су-стві та шляхи його подоланняя
1.10. Моністична філософія б. Спінози. Етичні погляди б. Спінози.
Видатним представником матеріалізму XVII ст. був голландський філософ Б. Спіноза (1632-1677рр.). Він виражав ідеологію голландської буржуазії, яка на той час як в економічному, так і в політичному відношеннях була сильнішою і зрілішою у зрівнянні з французькою буржуазією. Б. Спіноза почав свою філософську діяльність з критичного викладу філософії Декарта, а завершив її створенням своєї оригінальної матеріалістичної філософської системи. Головим твором Спінози є “Етика”. Критикуючи дуалізм Декарта, Спіноза розробив у цьому творі моністичне вчення про матеріальність світу. Він доводив, що світ вічний і становить собою єдину, неподільну природу, яка виражається у двох формах: матеріальній та ідеальній. Віддаючи данину епосі, Спіноза природу називав богом. Це - пантеїстична концепція у філософії. Природа характеризується ним як єдина, вічна субстанція, що є причиною самої себе. Однак він повністю знімав питання про виникнення природи і про бога як творця.
Він вважав, що матерії, як субстанції, притаманні два основні атрибути: протяжність і мислення. Мислення, згідно Спінози, є вічною властивістю матерії, воно властиве у різній мірі всім тілам. Цей погляд називається гіолозоїзм(це погляд за яким здатність відчувати нібито притаманна всій матерії).
У своєму вченні він відрізняв модуси, як такі властивості, що притаманні предметам лише в певних станах. Усі модуси субстанції спіноза поділяв на дві групи: вічні, нескінчені модуси і модуси тимчасові скінчені. Нескінчені – безпосередньо впливають із відповідних атрибутів субстанції. Тимчасовими – всі одиничні, окремі речі(модуси протяжності, модуси мислення).
Спінозахарактеризував субстанцію як нерухому, позачасову сутність. Він вважав, що рух і час властиві несамій субстанції, тільки її скінченим модусам, одиничним речам. Рух і спокій вічні, нескуінчені модуси відіграють роль звязуючої ланки міжнезмінною субстанцією і світом змінювальних одиничних речей, скінчених модусів.
Будучи матеріалістом-детерміністом Спіноза наполегливо намагався пояснити світ із самого себе і одним з перших почав відкриту боротьбу проти пануючої ідеї доцільності в природі.
У теорії пізнання Спіноза був раціоналістом. Пізнання він поділяв на два основні види: чуттєве і раціональне. Та чуттєве пізнання він вважав невиразним, неістинним, а раціональне ясним, чітким, істинним. Він вчив, що завдяки чуттєвому досвіду можна отримати уявлення тільки про поверхові властивості одиничних речей і про зовнішні причини їх існування. Сутність одиничних речей, необхідний зв’язок скінченних модусів із субстанцією можуть бути пізнані тільки завдяки розуму.
У розумі спіноза вбачав також і критерій істини. Згідно з його раціоналістичною теорією пізнання, розум людини сам, незалежно від чуттєвого досвіду, створює не тільки відповідні ідеї про речі але і встановлює чи є вони істиними або хибними. Він заявив, що "істина сама себе виявляє". Будучи метафізиком, він не розумів історичного характеру пізнання та тієї ролі, яку відіграє у пізнанні суспільно-історична практика людей, що є справжнім критерієм істини.