- •1.1.Зародження філософської думки, її культурно-історичні передумови
- •1.2.Філософія в стародавній індії.
- •1.4.Антична філософія. Її особливості.
- •1.5.Фiлософiя середньовiччя, її особливості.
- •1.6.Головні риси культури і філософії ренесансу
- •1.7.Ф.Бекон-родоначальник англійського емпіризму. Досвідно-індуктивний метод ф.Бекона
- •1.8.Р.Декарт- основоположник європейського раціоналізму. Дуалізм р.Декарта
- •1.9.Механічний матеріалізмт. Гобса. Його вчення про суспільство і державу.
- •1.10. Моністична філософія б. Спінози. Етичні погляди б. Спінози.
- •1.11.Монадологія г. Лейбніц. Раціоналістична методологія і діалектика г. Лейбніца.
- •1.12.Розвиток сенсуалістичної філософії: дж. Локк, дж. Берклі, д. Юм.
- •1.13. Французький матеріалізм хуііі ст: ж. Ламерті, д. Дідро, к. Гельвецій, п. Гольбах.
- •1.14. І. Кант – родоначальник німецької класичної філософії. Апріоризм, агностицизм філософії і. Канта.
- •1.15. Філософcька система гегеля. Вплив гегеля на духовне життя європи
- •1.16. Антропологічна філософія л.Феєрбаха. Обмеженість філософії л. Феєрбаха.
- •1.17. Соціально-економічні та науково-теоретичні передумови виникнення марксисзму. Філософія к. Маркса та ф. Енгельса.
- •1.18. Розвиток філософії в країнах ЗахідноЇ європИ в середині та другій половині хіх ст.
- •1.19. Основні риси західної філософії хх ст.
- •1.20. „Філософія життя”. Екзистенціалізм.
- •1.21. Релігійна філософія. Неотомізм
- •1.22. Філософія росії періоду зародження її державності.
- •1.23. Слов’янофільство та західництво в росії.
- •1.24. Філософські та соціологічні погляди народників.
- •1.25. Російська Релігійно-ідеалістична філософія кінця хіх - поч. Хх ст.
- •1.26. Поширення марксизму в росії. Ленінський етап в розвитку марксистської філософії.
- •1.27. Розвиток російської філософії в радянський та пострадянський періоди.
- •1.28. Українська філософія кінця іх-хvі ст.
- •1.29. Філософія у Києво-Могилянській академії
- •1.30. Соціально-філософські ідеї представників кирило-мефодіївського товариства (Шевченка, Куліша. Костомарова)
- •1.31. Суспільно-політичні та філософські погляди в укр.Літературі: Франко, л.Українка, Коцюбинський
- •1.32. Суспільно-політичні та Філософські погляди громадців: Потебня, Драгоманов.
- •1.33. Релігійно-філософські погляди в укр.Філософії в другій половині хіх ст.
- •1.34. Соціально- філософська думка в Україні кінця хіх-хх ст..
- •1.35. Розвиток суспільно-політичної та філософської думки на ЗакарпатТі.
- •2.1. Розвиток уявлень про буття в історії філософії.
- •2.2. Історія становлення категорії „матерія”.
- •2.3.Сучасна наука про складну системну організацію матерії.
- •2.4 Соцiально-органiзована матерiя.
- •2.5.Рух і розвиток. Осн. Форми руху матерії, їх співвід-ня.
- •2.6. Співвідношення біологічної і соціальної форм руху матерії
- •2.7 Простір і час як загальна форма існуваня матерії. Зміна уявлень про простір і час в ході розвитку наукового знаня
- •2.10. Біологічні та соціальні передумови виникнення та розвитку свідомості
- •2.11.Свідомість і мозок.
- •2.12. Психіка і душа.
- •2.13. Психіка і етнос.
- •2.14. Психологічні риси українського етносу
- •2.15. Природа ідеального. Зв’язок матеріального та ідеального.
- •2.16.Проблеми моделювання свідомості в сучасній науці
- •2.17.Природа агностицизму
- •2.21. Практика як основа, критерій і мета пізнання
- •2.22. Інтуїтивне та дискурсивне пізнання.
- •2.26. Теоретичний рівень пізнання та його основні форми.
- •2.27. Системно -структурний підхід та моделювання як основні методи науково-практичного знання.
- •28. Наука I етика. Свободанаукової творчості
- •2.29. Розвиток уявлень про діалектику в історії філософії. Діалектика і метафізика.
- •2.30. Діалектика як вчення про загальний зв’язок і розвиток . Основні принципи діалектики.
- •2. 31. Природа філософських категорій.
- •2. 32. Зміст основних категорій діалектики.
- •2. 33. Гносеологічна природа закону.
- •2. 34. Зміст основних законів діалектики.
- •2. 35. Методологічне значення законів та категорій діалектики.
- •3.1. Філосфсько-світоглядний зміст проблеми відношення людини до природи.
- •3.2. Демографічні чинники суспільного розвитку
- •3.3. Природа як всезагальний предмет людської праці, засіб до життя та самоцінність.
- •3.4. Відмінність законів природи від законів суспільства
- •3.5. Відмінність способу буття людини від тварини.
- •3.6. Соціальні і технологічні причини загострення сучасної екологічної кризи та шляхи її подолання.
- •3.7. Проблема екологічної безпеки України.
- •3.8. Сучасні демографічні проблеми і шляхи їх вирішення.
- •3.9. Поняття суспільства. Його основні елементи.
- •3.10. Потреби, інтереси, цілі. Проблема цінностей.
- •3.11. Суспільне виробництво. Його сутність структура та роль в житті суспільства.
- •3. 12. Сутність і природа нтр.
- •3.13. Перетворення науки в безпосередню продуктивну силу
- •3.16. Соціальні конфлікти / революція, еволюція, війна/
- •17. Поняття війни і миру в сучасних умовах
- •3.18. Історичні форми спільності людей
- •3.20. Сім’я та сімейно-побутові відносини
- •3.21. Політична організація суспільства. Держави, партії, суспільно-політичні рухи і громадські організації.
- •3.22. Сутність, походження та історичні закономірності розвитку держави. Форми державного устрою. Природа тоталітаризму.
- •3.23. Духовні потреби, духовні цінності та духовні відносини в суспільстві.
- •3.24. Духовність та ментальність. Особливості ментальності українського народу.
- •3.25. Структура суспільної свідомості: буденна і теоретична свідомості, соціальна психологія та ідеологія.
- •3.26. Основні форми суспільної свідомості, їх виникнення і розвиток.
- •3.27. Специфіка релігійної та атеїстичної свідомості. Свобода совісті.
- •3.28. Суспільна свідомість та самосвідомість. Шляхи формування і розвитку української національної самосвідомості.
- •3.29. Формування та розвиток ідеї суспільного прогресу в історії філософії та суспільно-політичної думки.
- •3. 34. Людина і особа. Критерії особистості.
- •3.35. Проблема відчуження в суч. Су-стві та шляхи його подоланняя
1.2.Філософія в стародавній індії.
У IV - III тис. до н.е. відбувається формування класового суспільства в Iндії. Воно знайшло своє відбиття у так званій ведичній літературі - стародавній пам’ятці індійської культури. Веди (від слів відати, знати; як бачимо спільність коренів, що свідчить про зв’язок санскрита із старослов’янською, а через неї і з українською мовами) являють собою збірники записів міфологічних текстів та релігійних гімнів, в яких відображено не лише тогочасне духовне життя, але й економічне та соціальне, відтворюється класова та соціальна структура суспільства. Вони також є свідченням певного рівня пізнання світу та людини. Веди є найвищим авторитетом стародавньої індійської культури.
Традиційно ведична література розділяється на три групи текстів. Перша група (Ригведа) - збірка гімнів до XII ст. до н.е. Друга - Брахмана ста шляхів - це керівництва ведичного ритуалу. Третя - Упанішади -містить у собі основи староіндійського релігійно-філософського мислення. У ведах добре видно зв’язок міфології, релігії та філософії. Особливо це стосується прагнення віднайти загальний принцип, який би дав можливість пояснити окремі явища навколишнього світу.
Найбільш відомими філософськими напрямами в стародавній Iндії були: джайнізм, буддизм, чарвака і йога.
Однією з найстаріших філософських шкіл, яка виступала проти ведичних традицій, був джайнізм. Його засновником є Вардхамана, який одержав звання Джина (тобто Переможець над кругообігом перетворень та кармою). Центральною проблемою його вчення є проблема особи. Його вихідними положеннями є: 1) визнання двоїстої природи особи (матеріальної та духовної); 2) їх з’єднання за допомогою карми приводить до виживання індивіда; 3) у кожного індивіда має місце боротьба добрих та злих карм; 4) особа здатна звільнитися від злих карм, а потім і від сансари.
Буддизм - це впливове ідеалістичне вчення в стародавній Iндії, яке згодом разом із християнством та ісламом перетворилося в одну із світових релігій. Його засновником є принц Сіддхартха Гаутама, який згодом отримав ім’я Будди, тобто пробудженого, просвітленого. Буддизм розглядає світ як єдиний потік матеріальних і духовних елементів -”дарм”. “Дарма” невпинно змінюється, внаслідок чого реальність постає процесом вічного і неперервного становлення. Вчення це діалектичне, але мінливий потік буття як невпинного становлення заважає людині досягти вершин досконалості. Останнє досягається шляхом самоспоглядання і сомозаглиблення, кінцевою метою яких є стан вічного блаженства - “Нірвана”.
Однією з шкіл, яка також виступала проти Вед була філософія чарвака (що в перекладі із санкриту означає чотири слова) або локаята. Ця школа виникла у середині першого тисячоліття до н.е.Свою назву локаята отримала від того, що визнавала існування тільки посейбічного матеріального світу. Основою світу за цим вченням є чотири першоелементи: земля, вода, повітря і вогонь. Коли тіло людини руйнується -гине і вона сама. Смерть – кінець… У стародавній Iндії мали місце і пошуки практичної філософії. Такою філософією була система “йога” або точніше -йога-сутра, засновником якої вважається Патанджалі.
“Йога” у перекладі означає з’єднання, зосередження (медитація). Дійсний зміст цього поняття - шлях, або спосіб практичного з’єднання людини з богом. Філософія йоги, яка акцентує на дослідженні психологічних категорій та практичному психологічному навчанні, спирається на положення про медитацію (взяте із попередніх шкіл).
В розробленій йогою системі важливим елементом є опис правил психологічно орієнтованого тренування. Все це веде до того, щоб звільнити душу від тенет карми та самсари. (Сансара - уявлення про переродження душі в різних тілесних формах (людини, тварини, рослини). Карма - закон відплати, який нібито діє при перевтіленнях людини з однієї живої істоти в інші.)
1.3.ОСНОВНІ ФІЛОСОФСЬКІ ВЧЕННЯ СТАРОДАВНЬОГО КИТАЮ.
Китайська концепція царської влади створила підставу для подальшого розвитку філософії людини і природи. Правити імперією вимагалось у відповідності із рухом всесвіту. Про це говорив Дун Чжун-шу (II ст. до н.е.).
Філософія династії Хань розглядала оточуюче середовище як таке, що складається з п’яти частин, рух яких здійснюється в результаті взаємодії протилежностей. Такими частинами є: п’ять элементів св.іту (дерево, вогонь, земля, метал, вода), п’ять органів чуття (очі, ніс, язик, рот, вуха), п’ять внутрішніх органів (селезінка, легені, серце, печінка, нирки), п’ять пристрастей (радість, гнів, бажання, скорбота, страх), п’ять музичних нот (до, ре, мі, соль, сі) і п’ять основних чисел (3, 5, 7, 8, 9). Двома протилежностями були: “ян”, що уособлює все чоловічого роду, та “інь”, що відповідає жіночому початку.
Якщо в Китаї виникало якесь вчення, то воно носило назву того, з чиїм іменем було пов’язане. Це були цілі школи за ім’ям їх виконавців. Спільним для всіх цих шкіл була наскрізна для кожної з них ідея такого змісту: “Досконалою є середина”. Ця ідея сформувалася у відповідності із світобаченням китайцем природи і людини як єдиного цілого.
Найбільш відомими давньокитайськими філософськими школами є даосизм і конфуціанство.
Даосизм. Якщо говорити філософською мовою, то “дао” - це всеохоплююче світоглядне поняття. Засновником цього вчення вважають Лао-цзи (VI - V ст. до н.е.), а його продовжувачем Чжуан-цзи (біля 368-286 р. до н.е.). Головні ідеї цього вчення викладені у книзі - “Даодецзін”. В чому ж полягає суть цього вчення?
Дао - це нетілесний, нескінченний, вічний, незмінний, безформний, недоступний для сприйняття органами чуттів початок. Цей початок є дійсною основою всіх речей і явищ природи і тотожний небуттю. Разом з цим він є і всеохоплюючим законом світу.
Другим моментом є характеристика “дао” як вічного процесу перетворення. Цей момент можна назвати діалектикою “дао”.
Третім моментом характеристики “дао” є його перехід на рівні речей, який супроводжується поняттям “де”. В цьому переході діють протилежні “інь” та “ян”.
Філософія даосизму - це, перш за все, прямування по шляху, вказаному природою
Головним ідеалістичним напрямом у Стародавньму Китаї було конфуціанство, створене видатним мислителем Конфуцієм (551-479 рр. до н.е.).
Основний зміст конфуціанства викладено у книзі “Лунь Юй”, написаній учнями Конфуція. Iдеалістична концепція конфуціанства має виразний етично-гуманістичний характер (недаремно фундаментальним поняттям цього вчення є “жень” - гуманність). “Жень” визначає відносини між людьми, пропагує повагу і любов до старших за віком або соціальним становищем. Згідно з принципом “жень” правителі держав мусять бути людьми мудрими, давати підданим приклад особистої високоморальної поведінки, піклуватися про підданих як батько.
Домінуючим фактором виховання, на думку Конфуція, є приклад і вимога чітко дотримуватися церемоніалу, оскільки церемонія - це зовнішній бік прояву шанування, синівної любові, відданості обов’язку, тобто того, що становить життя.
Пізнання людиною зовнішнього світу (чжи) є не що інше, як засвоєння добродійних чинників. Це слідування за мудрецями.
Вчення Конфуція продовжував Мен-цзи (372-289 рр.), який твердив, що люди за своєю природою поділяються на людей розумової і фізичної праці. Перші покликані управляти другими.
В цілому слід відзначити, що даосизм і конфуціанство були найпоширенішими в Китаї протягом усієї історії з давніх часів їх виникнення. Відомий китайський вислів стверджує: “Якщо конфуціанство - це верхній одяг китайця, то даосизм є його душею”.