3.3. Природа як всезагальний предмет людської праці, засіб до життя та самоцінність.

Поняття "природа" в на уковій літературі вживається у двох значеннях. У широкому розуміти слово природа охоплює і суспільство, і навколишній світ у всій багато манітності своїх проявів, тобто є синонімом Всесвіту. У вузькому розу мінні природа — це частина світу, яка, умовно кажучи, протистоїть суспільству і взаємодіє з ним, це природне середовище, в якому живе су спільство. Саме під таким кутом зору актуальне питання взаємодіії природи і суспільства.

Природа первинна. Нашій планеті кілька мільярдів років. Ми з'яви лися в природі зовсім недавно і є наймолодшими жителями її, якщо порівнювати з іншими видами і формами життя. Наукою і практикою доведено матеріальну єдність природи, в якій народжуються і розвива ються якісно нові види матерії та форми руху. На певному етапі ево люції нашої планети з'являється органічна матерія, біологічна форма руху, на основі якої у свою чергу виникає більш висока форма матері ального руху — соціальна.

З виникненням життя сформувалась частина планети Земля, яку на­пинають біосферою, тобто сфера взаємодії живої і неживої матерії. Хоча проблема виникнення людини ще докінця не розв’язана, незаперечним є те, що людина — частина природи.

Природа є необхідною умовою матеріального життя суспільства, зок­рема фізичного і духовного життя людини, джерелом ресурсів, що вико­ристовуються у виробництві, одночасно вона є і середовищем існування суспільства. Єдність суспільства і природи обумовлюється процесом ма­теріального виробництва.

Історія розвитку суспільства є продовженням історії розвитку приро­ди. Єдність історії природи і суспільства є "вертикальним" зрізом єдності природи і суспільства. Історія природи виявляє внутрішню суперечливість і роздвоюється на історію неолюдненої, досуспільної природи та на істо­рію природи, що увійшла в сферу діяльності людини, тобто на історію олюдненої природи.

Визначаючи взаємозв'язок людини, суспільства і природи, відзначи­мо, що вони є не тотожними, а специфічними частинами матеріального світу. Система "суспільство — природа" передбачає пізнання люди­ною природи, її використання і перетворення. Свою цілісність ця систе­ма могла зберегти при одночасному цілеспрямованому розвитку обох елементів — природи і суспільства.

Щоб зрозуміти і дослідити матеріальну систему "суспільство — при­рода", необхідно враховувати всю сукупність зв'язків, взаємовпливів і изаємовідносин, що утворилися й існують у географічній оболонці Землі, її компоненти утворюють єдине й нерозривне ціле і є особливим яви­щем природи. Географічна оболонка складається з атмосфери, літосфе­ри, гідросфери і біосфери. В цій оболонці відбуваються різноманітні процеси з неорганічними і органічними речовинами; матерія зазнала складної еволюції, внаслідок чого з'явились різноманітні форми життя, вищою з яких є людське суспільство.

3.4. Відмінність законів природи від законів суспільства

Закон — це філософська категорія яка є певним відношенням, що діє з необхідністю i незалежно від свідомості i бажання людей.

За сферою свого прояву закони поділяються на два основних види: закони природи i закони суспільства. Як перші, так i другі носять об’єктивний характер, але якщо закони природи є виявом дій стихійних сил природи, то суспільні — це вияв цілеспрямованої діяльності людини.

Існують закони, які діють у всіх суспільно-економічних формаціях. Вони визначають характер, загальний напрям, основну тенденцію історичного розвитку.

Найважливішими загальними соціологічними законами є: закон визначення ролі способу виробництва щодо всього суспільного ладу; закон визначення ролі економічного базису щодо надбудови; закон зумовленості суспільної свідомості суспільним буттям; закон відповідності виробничих відносин характеру природних сил.

Існують дві точки зору щодо дії цих законів: 1) визначення суспільного прогресу як однонаправленості від появи до прогресивного руху; 2) циклічності (круговорот).

За своїм обсягом закони подiляються на три групи: специфiчнi, загальнi, всезагальнi. Специфiчнi — такi, якi проявляються у вузькiй сферi дiйсностi (закон Архiмеда, закон Ома та iн.). Загальнi — це закони, якi прояв. у досить широких сферах дiйсностi (закони збер. енергiї i речовини, вчення Дарвiна та iн.). До всезагальних законiв вiдносяться закони фiлософiї.

Закони подiляються також на динамiчнi i статистичнi. Динамiчнi закони такi, у вiдповiдностi з якими початковий стан речi чи системи однозначно детермiнує наступнi стани речей (законии класичної механiки). У статистичному законi головну роль вiдiгає середнє значення спiльної ознаки).

Слiд видiлити також логiчнi закони. Вони є законами, яким пiдпорядковане мислення людини i якi є своєрiдним вiдображенням мислення людини.