- •1.1.Зародження філософської думки, її культурно-історичні передумови
- •1.2.Філософія в стародавній індії.
- •1.4.Антична філософія. Її особливості.
- •1.5.Фiлософiя середньовiччя, її особливості.
- •1.6.Головні риси культури і філософії ренесансу
- •1.7.Ф.Бекон-родоначальник англійського емпіризму. Досвідно-індуктивний метод ф.Бекона
- •1.8.Р.Декарт- основоположник європейського раціоналізму. Дуалізм р.Декарта
- •1.9.Механічний матеріалізмт. Гобса. Його вчення про суспільство і державу.
- •1.10. Моністична філософія б. Спінози. Етичні погляди б. Спінози.
- •1.11.Монадологія г. Лейбніц. Раціоналістична методологія і діалектика г. Лейбніца.
- •1.12.Розвиток сенсуалістичної філософії: дж. Локк, дж. Берклі, д. Юм.
- •1.13. Французький матеріалізм хуііі ст: ж. Ламерті, д. Дідро, к. Гельвецій, п. Гольбах.
- •1.14. І. Кант – родоначальник німецької класичної філософії. Апріоризм, агностицизм філософії і. Канта.
- •1.15. Філософcька система гегеля. Вплив гегеля на духовне життя європи
- •1.16. Антропологічна філософія л.Феєрбаха. Обмеженість філософії л. Феєрбаха.
- •1.17. Соціально-економічні та науково-теоретичні передумови виникнення марксисзму. Філософія к. Маркса та ф. Енгельса.
- •1.18. Розвиток філософії в країнах ЗахідноЇ європИ в середині та другій половині хіх ст.
- •1.19. Основні риси західної філософії хх ст.
- •1.20. „Філософія життя”. Екзистенціалізм.
- •1.21. Релігійна філософія. Неотомізм
- •1.22. Філософія росії періоду зародження її державності.
- •1.23. Слов’янофільство та західництво в росії.
- •1.24. Філософські та соціологічні погляди народників.
- •1.25. Російська Релігійно-ідеалістична філософія кінця хіх - поч. Хх ст.
- •1.26. Поширення марксизму в росії. Ленінський етап в розвитку марксистської філософії.
- •1.27. Розвиток російської філософії в радянський та пострадянський періоди.
- •1.28. Українська філософія кінця іх-хvі ст.
- •1.29. Філософія у Києво-Могилянській академії
- •1.30. Соціально-філософські ідеї представників кирило-мефодіївського товариства (Шевченка, Куліша. Костомарова)
- •1.31. Суспільно-політичні та філософські погляди в укр.Літературі: Франко, л.Українка, Коцюбинський
- •1.32. Суспільно-політичні та Філософські погляди громадців: Потебня, Драгоманов.
- •1.33. Релігійно-філософські погляди в укр.Філософії в другій половині хіх ст.
- •1.34. Соціально- філософська думка в Україні кінця хіх-хх ст..
- •1.35. Розвиток суспільно-політичної та філософської думки на ЗакарпатТі.
- •2.1. Розвиток уявлень про буття в історії філософії.
- •2.2. Історія становлення категорії „матерія”.
- •2.3.Сучасна наука про складну системну організацію матерії.
- •2.4 Соцiально-органiзована матерiя.
- •2.5.Рух і розвиток. Осн. Форми руху матерії, їх співвід-ня.
- •2.6. Співвідношення біологічної і соціальної форм руху матерії
- •2.7 Простір і час як загальна форма існуваня матерії. Зміна уявлень про простір і час в ході розвитку наукового знаня
- •2.10. Біологічні та соціальні передумови виникнення та розвитку свідомості
- •2.11.Свідомість і мозок.
- •2.12. Психіка і душа.
- •2.13. Психіка і етнос.
- •2.14. Психологічні риси українського етносу
- •2.15. Природа ідеального. Зв’язок матеріального та ідеального.
- •2.16.Проблеми моделювання свідомості в сучасній науці
- •2.17.Природа агностицизму
- •2.21. Практика як основа, критерій і мета пізнання
- •2.22. Інтуїтивне та дискурсивне пізнання.
- •2.26. Теоретичний рівень пізнання та його основні форми.
- •2.27. Системно -структурний підхід та моделювання як основні методи науково-практичного знання.
- •28. Наука I етика. Свободанаукової творчості
- •2.29. Розвиток уявлень про діалектику в історії філософії. Діалектика і метафізика.
- •2.30. Діалектика як вчення про загальний зв’язок і розвиток . Основні принципи діалектики.
- •2. 31. Природа філософських категорій.
- •2. 32. Зміст основних категорій діалектики.
- •2. 33. Гносеологічна природа закону.
- •2. 34. Зміст основних законів діалектики.
- •2. 35. Методологічне значення законів та категорій діалектики.
- •3.1. Філосфсько-світоглядний зміст проблеми відношення людини до природи.
- •3.2. Демографічні чинники суспільного розвитку
- •3.3. Природа як всезагальний предмет людської праці, засіб до життя та самоцінність.
- •3.4. Відмінність законів природи від законів суспільства
- •3.5. Відмінність способу буття людини від тварини.
- •3.6. Соціальні і технологічні причини загострення сучасної екологічної кризи та шляхи її подолання.
- •3.7. Проблема екологічної безпеки України.
- •3.8. Сучасні демографічні проблеми і шляхи їх вирішення.
- •3.9. Поняття суспільства. Його основні елементи.
- •3.10. Потреби, інтереси, цілі. Проблема цінностей.
- •3.11. Суспільне виробництво. Його сутність структура та роль в житті суспільства.
- •3. 12. Сутність і природа нтр.
- •3.13. Перетворення науки в безпосередню продуктивну силу
- •3.16. Соціальні конфлікти / революція, еволюція, війна/
- •17. Поняття війни і миру в сучасних умовах
- •3.18. Історичні форми спільності людей
- •3.20. Сім’я та сімейно-побутові відносини
- •3.21. Політична організація суспільства. Держави, партії, суспільно-політичні рухи і громадські організації.
- •3.22. Сутність, походження та історичні закономірності розвитку держави. Форми державного устрою. Природа тоталітаризму.
- •3.23. Духовні потреби, духовні цінності та духовні відносини в суспільстві.
- •3.24. Духовність та ментальність. Особливості ментальності українського народу.
- •3.25. Структура суспільної свідомості: буденна і теоретична свідомості, соціальна психологія та ідеологія.
- •3.26. Основні форми суспільної свідомості, їх виникнення і розвиток.
- •3.27. Специфіка релігійної та атеїстичної свідомості. Свобода совісті.
- •3.28. Суспільна свідомість та самосвідомість. Шляхи формування і розвитку української національної самосвідомості.
- •3.29. Формування та розвиток ідеї суспільного прогресу в історії філософії та суспільно-політичної думки.
- •3. 34. Людина і особа. Критерії особистості.
- •3.35. Проблема відчуження в суч. Су-стві та шляхи його подоланняя
3.28. Суспільна свідомість та самосвідомість. Шляхи формування і розвитку української національної самосвідомості.
Сусп. свідом. – сукупність ідеальних форм (понять, суджень, поглядів, почуттів, ідей, уявлень, теорій), які охоплюють і відтворюють суспільне буття, вони вироблені людством у процесі освоєння природи і соціальної історії.
Випереджаюча роль сусп. свід. проявляється в її соціальній активності. Сусп. свід. існує за наявності її конкретних носіїв – людина, соц. група, спільності, конкретні особистості, та інші суб’єкти. Сусп. свід. здатна функціонувати через індивідуальну свідомість. Сусп. і індивід. свідомість перебувають у діалектичній єдності, за-ня їх джерело-буття людей, в основі якого лежить практика. Коли ідеї, почуття, що становлять сутність сусп. свід. оволодівають людьми, стають матеріальною силою, то вони виступають як важлива рушійна сила всебічного прогресу сус-ва. Теорії, ідеї не обмежуються ідеальним існуванням, а відображаючи певні інтереси людей, здатні перетворитись у реальність, втілюватись у практику.
Самосвідомість – здатність людини робити об’єктом розгляду свою власну свідомість. На рівні самосвід. людина здійснює самооцінку, самоконтроль, проводить аналіз своїх знань, думок, ідеалів, вчинків. Самосвідомість є обов’язковим елементом свідомості, без неї людина не могла б зрозуміти себе, визначити місце у світі, вдосконалюватись. В основі самосвідомості лежить рефлексія – специфічний спосіб мислення, що його можна називати „подвійним баченням”, тобто це розуміння самого розуміння , сприйняття своїх внутрішніх станів, знань, уявлень... і відповідно умова конструктивної діяльності свідомості.
Соціальна самосвідомість – процес і результат вироблення відносно стійкої усвідомленої системи уявлень суб’єкта соц. відносин (політ., дух., економ.) про самого себе в соц.-політ. Сфері на основі якої суб’єкт цілеспрямовано будує свої соц. взаємовідносини, соц. зв’язок і соц. дію з інш. суб’єктами і об’єктами соц. життя.
Це усвідомлення себе і соціального життя як самостійного діяча, цілісна оцінка своєї ролі, мети, інтересів, ідеалів, мотивів, поведінки.
Суб’єктом сусп. свід. виступає окрема особа - інд. сусп. свід., і група, соц. спільність – сусп. свід. спільнісна, групова, що розуміють як наявність ідеологізованих концепцій, які стосуються колективного усвідомлення спільністю, групою, властивих їм соц., політ., духовн. сприйняття, мислення, характеру, спрямованості дії й відповідно з інтересами і потребами.
Національна самосвідом. – усвідомлення народом своєї спільності, національної своєрідності, або якщо мова іде про окрему людину усвідомл. Нею причетності до певного народу к-ри, мови, усвідомлення свого місця й ролі в світовій цивілізації та права на національну незалежність. Для української нації характерним є пригнічення самосвідомості. Недостатня кіл-ть великих міст у період формування нац. к-ри, які б були центрами регіонів, багатовікова присутність чужої кул-ри – причини пригнічення. Це гнітило творчий потенціал народу, гасило ініціативу, виснажувало дух сили нації. Відсутність держави перешкоджало об’єднанню зусиль народу навколо загальнонац. завдань та ідеалів. Народ, який віками був поневолений, недостатньо усвідомлює себе як національну самостійну єдність, втрачаючи разом з мовою багато інших ознак національної самобутності. з них не підтверджується практично.