- •1.1.Зародження філософської думки, її культурно-історичні передумови
- •1.2.Філософія в стародавній індії.
- •1.4.Антична філософія. Її особливості.
- •1.5.Фiлософiя середньовiччя, її особливості.
- •1.6.Головні риси культури і філософії ренесансу
- •1.7.Ф.Бекон-родоначальник англійського емпіризму. Досвідно-індуктивний метод ф.Бекона
- •1.8.Р.Декарт- основоположник європейського раціоналізму. Дуалізм р.Декарта
- •1.9.Механічний матеріалізмт. Гобса. Його вчення про суспільство і державу.
- •1.10. Моністична філософія б. Спінози. Етичні погляди б. Спінози.
- •1.11.Монадологія г. Лейбніц. Раціоналістична методологія і діалектика г. Лейбніца.
- •1.12.Розвиток сенсуалістичної філософії: дж. Локк, дж. Берклі, д. Юм.
- •1.13. Французький матеріалізм хуііі ст: ж. Ламерті, д. Дідро, к. Гельвецій, п. Гольбах.
- •1.14. І. Кант – родоначальник німецької класичної філософії. Апріоризм, агностицизм філософії і. Канта.
- •1.15. Філософcька система гегеля. Вплив гегеля на духовне життя європи
- •1.16. Антропологічна філософія л.Феєрбаха. Обмеженість філософії л. Феєрбаха.
- •1.17. Соціально-економічні та науково-теоретичні передумови виникнення марксисзму. Філософія к. Маркса та ф. Енгельса.
- •1.18. Розвиток філософії в країнах ЗахідноЇ європИ в середині та другій половині хіх ст.
- •1.19. Основні риси західної філософії хх ст.
- •1.20. „Філософія життя”. Екзистенціалізм.
- •1.21. Релігійна філософія. Неотомізм
- •1.22. Філософія росії періоду зародження її державності.
- •1.23. Слов’янофільство та західництво в росії.
- •1.24. Філософські та соціологічні погляди народників.
- •1.25. Російська Релігійно-ідеалістична філософія кінця хіх - поч. Хх ст.
- •1.26. Поширення марксизму в росії. Ленінський етап в розвитку марксистської філософії.
- •1.27. Розвиток російської філософії в радянський та пострадянський періоди.
- •1.28. Українська філософія кінця іх-хvі ст.
- •1.29. Філософія у Києво-Могилянській академії
- •1.30. Соціально-філософські ідеї представників кирило-мефодіївського товариства (Шевченка, Куліша. Костомарова)
- •1.31. Суспільно-політичні та філософські погляди в укр.Літературі: Франко, л.Українка, Коцюбинський
- •1.32. Суспільно-політичні та Філософські погляди громадців: Потебня, Драгоманов.
- •1.33. Релігійно-філософські погляди в укр.Філософії в другій половині хіх ст.
- •1.34. Соціально- філософська думка в Україні кінця хіх-хх ст..
- •1.35. Розвиток суспільно-політичної та філософської думки на ЗакарпатТі.
- •2.1. Розвиток уявлень про буття в історії філософії.
- •2.2. Історія становлення категорії „матерія”.
- •2.3.Сучасна наука про складну системну організацію матерії.
- •2.4 Соцiально-органiзована матерiя.
- •2.5.Рух і розвиток. Осн. Форми руху матерії, їх співвід-ня.
- •2.6. Співвідношення біологічної і соціальної форм руху матерії
- •2.7 Простір і час як загальна форма існуваня матерії. Зміна уявлень про простір і час в ході розвитку наукового знаня
- •2.10. Біологічні та соціальні передумови виникнення та розвитку свідомості
- •2.11.Свідомість і мозок.
- •2.12. Психіка і душа.
- •2.13. Психіка і етнос.
- •2.14. Психологічні риси українського етносу
- •2.15. Природа ідеального. Зв’язок матеріального та ідеального.
- •2.16.Проблеми моделювання свідомості в сучасній науці
- •2.17.Природа агностицизму
- •2.21. Практика як основа, критерій і мета пізнання
- •2.22. Інтуїтивне та дискурсивне пізнання.
- •2.26. Теоретичний рівень пізнання та його основні форми.
- •2.27. Системно -структурний підхід та моделювання як основні методи науково-практичного знання.
- •28. Наука I етика. Свободанаукової творчості
- •2.29. Розвиток уявлень про діалектику в історії філософії. Діалектика і метафізика.
- •2.30. Діалектика як вчення про загальний зв’язок і розвиток . Основні принципи діалектики.
- •2. 31. Природа філософських категорій.
- •2. 32. Зміст основних категорій діалектики.
- •2. 33. Гносеологічна природа закону.
- •2. 34. Зміст основних законів діалектики.
- •2. 35. Методологічне значення законів та категорій діалектики.
- •3.1. Філосфсько-світоглядний зміст проблеми відношення людини до природи.
- •3.2. Демографічні чинники суспільного розвитку
- •3.3. Природа як всезагальний предмет людської праці, засіб до життя та самоцінність.
- •3.4. Відмінність законів природи від законів суспільства
- •3.5. Відмінність способу буття людини від тварини.
- •3.6. Соціальні і технологічні причини загострення сучасної екологічної кризи та шляхи її подолання.
- •3.7. Проблема екологічної безпеки України.
- •3.8. Сучасні демографічні проблеми і шляхи їх вирішення.
- •3.9. Поняття суспільства. Його основні елементи.
- •3.10. Потреби, інтереси, цілі. Проблема цінностей.
- •3.11. Суспільне виробництво. Його сутність структура та роль в житті суспільства.
- •3. 12. Сутність і природа нтр.
- •3.13. Перетворення науки в безпосередню продуктивну силу
- •3.16. Соціальні конфлікти / революція, еволюція, війна/
- •17. Поняття війни і миру в сучасних умовах
- •3.18. Історичні форми спільності людей
- •3.20. Сім’я та сімейно-побутові відносини
- •3.21. Політична організація суспільства. Держави, партії, суспільно-політичні рухи і громадські організації.
- •3.22. Сутність, походження та історичні закономірності розвитку держави. Форми державного устрою. Природа тоталітаризму.
- •3.23. Духовні потреби, духовні цінності та духовні відносини в суспільстві.
- •3.24. Духовність та ментальність. Особливості ментальності українського народу.
- •3.25. Структура суспільної свідомості: буденна і теоретична свідомості, соціальна психологія та ідеологія.
- •3.26. Основні форми суспільної свідомості, їх виникнення і розвиток.
- •3.27. Специфіка релігійної та атеїстичної свідомості. Свобода совісті.
- •3.28. Суспільна свідомість та самосвідомість. Шляхи формування і розвитку української національної самосвідомості.
- •3.29. Формування та розвиток ідеї суспільного прогресу в історії філософії та суспільно-політичної думки.
- •3. 34. Людина і особа. Критерії особистості.
- •3.35. Проблема відчуження в суч. Су-стві та шляхи його подоланняя
3.2. Демографічні чинники суспільного розвитку
Народонаселення - один із найважливіших природних чинників суспільного розвитку. Людина-головна дійова особа суспільного життя. Вона - його суб'єкт, рушійна сила й мета. Динаміку населення Землі вивчає спеціальна наука - демографія.
Порівняльні характеристики свідчать, що на початку раннього палеоліту населення Землі становило приблизно 100-200тис. чоловік. На початку пізньо-І о палеоліту налічувалось 1млн чоловік; на початку неоліту - 10млн, а наприкінці його - 50млн чоловік. Початок нашої ери позначений 230млн жителями планети. Протягом ХХ ст населення Землі збільшилося на 5 млрд. чол. З 1970-х років темпи приросту населення становили 2% на рік. При сучасних темпах росту до кінця ХХІст. чисельність населення на Землі становитиме 11-12млрд чоловік.
Люди розселені по планеті нерівномірно. Різні країни характеризуються також різною кількістю населення.
Демографічний вибух - так називають різке зростання населення в останньому столітті - підштовхнув до різного роду прогнозів, гіпотез, рекомендацій щодо обмеження дітонародження, регуляції цього процесу. Досить поширені теорії, що об'єднуються загальною назвою «мальтузіанство».Абсолютизуючи роль біологічного чинника в житті суспільства, Т.Мальтус сформулював закон, за яким населення має тенденцію збільшення в геометричній прогресії, а засоби до існування - лише в арифметичній. Останнє він обґрунтовував законом зменшення родючості грунтів в аграрному секторі виробництва й законом зменшення продуктивності виробничих витрат в промисловості. Через ці закони, за Т.Мальтусом, незважаючи на природні регулятори народонаселення - епідемії, війни, голодомор і т.ін., - настає абсолютне перенаселення, яке можна зупинити шляхом регламентації шлюбів та обмеження дітонароджу-ваності.
Демографічний чинник відіграє надзвичайно велику роль у суспільному житті. А.Сахаров справедливо ставить його на перше місце серед чинників, що, на його думку, визначатимуть світ у найближче десятиріччя. Надмірне населення може викликати великі суспільні труднощі. Проте й повільне зростання «людського фактора» може спричинити старіння нації, нестачу робочих рук. Демографічний чинник слід враховувати при розгляді будь-якої соціальної проблеми, бо він не є чимось зовнішнім, випадковим для суспільства, а постає як його внутрішній компонент, передумова та суб'єкт історичного процесу.
Надзвичайно актуальною є проблема народонаселення для України, де проживає близько 48 млн. чоловік. Середня густота населення - 84 чол. на км2. 3/4 населення України - українці, близько 21% -росіяни, 6% - інші національності. Більшість проживає в містах (66%). Сільське населення становить 34%.
ХХст. позначене надзвичайно глибоким драматизмом розвитку й колосальними втратами (близько 15 млн.) людських ресурсів України. Сучасна Україна без свідомого і цілеспрямованого фізичного винищування народу налічувала б щонайменше 100млн жителів.
Демографічний чинник України нині позначений знаком біди. Як пише С.Пла-чинда, фактично відбувається процес вимирання нації, що має закінчитися в 2040р. За народжуваністю Україна посідає останнє місце серед держав СНД, а за смертністю - одне з перших, зокрема висока дитяча та материнська смертність. 80% дітей України -хворі; 40тис. жінок не доношують вагітність. Соціологічні дослідження свідчать, що 60% заміжніх жінок воліли б мати одну-дві дитини, не більше. Надто важка ситуація виникла в сільських районах Херсонщини, Запоріжжя, Одеси.
Незважаючи на високу смертність людей в слаборозвинутих країнах Африки, Азії й Латинської Америки, кількість населення світу поступово збільшується, особливо за рахунок таких держав, як Китай, Індія, середньоазіатські республіки СНД тощо.