- •1.1.Зародження філософської думки, її культурно-історичні передумови
- •1.2.Філософія в стародавній індії.
- •1.4.Антична філософія. Її особливості.
- •1.5.Фiлософiя середньовiччя, її особливості.
- •1.6.Головні риси культури і філософії ренесансу
- •1.7.Ф.Бекон-родоначальник англійського емпіризму. Досвідно-індуктивний метод ф.Бекона
- •1.8.Р.Декарт- основоположник європейського раціоналізму. Дуалізм р.Декарта
- •1.9.Механічний матеріалізмт. Гобса. Його вчення про суспільство і державу.
- •1.10. Моністична філософія б. Спінози. Етичні погляди б. Спінози.
- •1.11.Монадологія г. Лейбніц. Раціоналістична методологія і діалектика г. Лейбніца.
- •1.12.Розвиток сенсуалістичної філософії: дж. Локк, дж. Берклі, д. Юм.
- •1.13. Французький матеріалізм хуііі ст: ж. Ламерті, д. Дідро, к. Гельвецій, п. Гольбах.
- •1.14. І. Кант – родоначальник німецької класичної філософії. Апріоризм, агностицизм філософії і. Канта.
- •1.15. Філософcька система гегеля. Вплив гегеля на духовне життя європи
- •1.16. Антропологічна філософія л.Феєрбаха. Обмеженість філософії л. Феєрбаха.
- •1.17. Соціально-економічні та науково-теоретичні передумови виникнення марксисзму. Філософія к. Маркса та ф. Енгельса.
- •1.18. Розвиток філософії в країнах ЗахідноЇ європИ в середині та другій половині хіх ст.
- •1.19. Основні риси західної філософії хх ст.
- •1.20. „Філософія життя”. Екзистенціалізм.
- •1.21. Релігійна філософія. Неотомізм
- •1.22. Філософія росії періоду зародження її державності.
- •1.23. Слов’янофільство та західництво в росії.
- •1.24. Філософські та соціологічні погляди народників.
- •1.25. Російська Релігійно-ідеалістична філософія кінця хіх - поч. Хх ст.
- •1.26. Поширення марксизму в росії. Ленінський етап в розвитку марксистської філософії.
- •1.27. Розвиток російської філософії в радянський та пострадянський періоди.
- •1.28. Українська філософія кінця іх-хvі ст.
- •1.29. Філософія у Києво-Могилянській академії
- •1.30. Соціально-філософські ідеї представників кирило-мефодіївського товариства (Шевченка, Куліша. Костомарова)
- •1.31. Суспільно-політичні та філософські погляди в укр.Літературі: Франко, л.Українка, Коцюбинський
- •1.32. Суспільно-політичні та Філософські погляди громадців: Потебня, Драгоманов.
- •1.33. Релігійно-філософські погляди в укр.Філософії в другій половині хіх ст.
- •1.34. Соціально- філософська думка в Україні кінця хіх-хх ст..
- •1.35. Розвиток суспільно-політичної та філософської думки на ЗакарпатТі.
- •2.1. Розвиток уявлень про буття в історії філософії.
- •2.2. Історія становлення категорії „матерія”.
- •2.3.Сучасна наука про складну системну організацію матерії.
- •2.4 Соцiально-органiзована матерiя.
- •2.5.Рух і розвиток. Осн. Форми руху матерії, їх співвід-ня.
- •2.6. Співвідношення біологічної і соціальної форм руху матерії
- •2.7 Простір і час як загальна форма існуваня матерії. Зміна уявлень про простір і час в ході розвитку наукового знаня
- •2.10. Біологічні та соціальні передумови виникнення та розвитку свідомості
- •2.11.Свідомість і мозок.
- •2.12. Психіка і душа.
- •2.13. Психіка і етнос.
- •2.14. Психологічні риси українського етносу
- •2.15. Природа ідеального. Зв’язок матеріального та ідеального.
- •2.16.Проблеми моделювання свідомості в сучасній науці
- •2.17.Природа агностицизму
- •2.21. Практика як основа, критерій і мета пізнання
- •2.22. Інтуїтивне та дискурсивне пізнання.
- •2.26. Теоретичний рівень пізнання та його основні форми.
- •2.27. Системно -структурний підхід та моделювання як основні методи науково-практичного знання.
- •28. Наука I етика. Свободанаукової творчості
- •2.29. Розвиток уявлень про діалектику в історії філософії. Діалектика і метафізика.
- •2.30. Діалектика як вчення про загальний зв’язок і розвиток . Основні принципи діалектики.
- •2. 31. Природа філософських категорій.
- •2. 32. Зміст основних категорій діалектики.
- •2. 33. Гносеологічна природа закону.
- •2. 34. Зміст основних законів діалектики.
- •2. 35. Методологічне значення законів та категорій діалектики.
- •3.1. Філосфсько-світоглядний зміст проблеми відношення людини до природи.
- •3.2. Демографічні чинники суспільного розвитку
- •3.3. Природа як всезагальний предмет людської праці, засіб до життя та самоцінність.
- •3.4. Відмінність законів природи від законів суспільства
- •3.5. Відмінність способу буття людини від тварини.
- •3.6. Соціальні і технологічні причини загострення сучасної екологічної кризи та шляхи її подолання.
- •3.7. Проблема екологічної безпеки України.
- •3.8. Сучасні демографічні проблеми і шляхи їх вирішення.
- •3.9. Поняття суспільства. Його основні елементи.
- •3.10. Потреби, інтереси, цілі. Проблема цінностей.
- •3.11. Суспільне виробництво. Його сутність структура та роль в житті суспільства.
- •3. 12. Сутність і природа нтр.
- •3.13. Перетворення науки в безпосередню продуктивну силу
- •3.16. Соціальні конфлікти / революція, еволюція, війна/
- •17. Поняття війни і миру в сучасних умовах
- •3.18. Історичні форми спільності людей
- •3.20. Сім’я та сімейно-побутові відносини
- •3.21. Політична організація суспільства. Держави, партії, суспільно-політичні рухи і громадські організації.
- •3.22. Сутність, походження та історичні закономірності розвитку держави. Форми державного устрою. Природа тоталітаризму.
- •3.23. Духовні потреби, духовні цінності та духовні відносини в суспільстві.
- •3.24. Духовність та ментальність. Особливості ментальності українського народу.
- •3.25. Структура суспільної свідомості: буденна і теоретична свідомості, соціальна психологія та ідеологія.
- •3.26. Основні форми суспільної свідомості, їх виникнення і розвиток.
- •3.27. Специфіка релігійної та атеїстичної свідомості. Свобода совісті.
- •3.28. Суспільна свідомість та самосвідомість. Шляхи формування і розвитку української національної самосвідомості.
- •3.29. Формування та розвиток ідеї суспільного прогресу в історії філософії та суспільно-політичної думки.
- •3. 34. Людина і особа. Критерії особистості.
- •3.35. Проблема відчуження в суч. Су-стві та шляхи його подоланняя
2.21. Практика як основа, критерій і мета пізнання
Пiзнавальне вiдношення людини до об’єктивного свiту iсторично зумовлене розвитком практичної дiяльностi. Практика є основою кожного пiзнавального акту. Поняття “практика” використовується всiма фiлософськими напрямами, i кожен з них вкладає в нього свiй змiст.
Практика — це чуттєво-матерiальна дiяльнiсть людей, спрямована на перетворення свiту в їх iнтересах.
Основою практики є суспiльне виробництво матерiальних благ, тобто процес перетворення речей природи у вiдповiдностi з потребами людей. У змiст практики входять також соцiально-полiтична дiяльнiсть людей, процес спiлкування, боротьба класiв, соцiальнi революцiї, створення бiльш прогресивних виробничих вiдносин.
Практика може виступати i у формi наукового експерименту, який є дiяльнiстю, що штучно вiдтворює тi чи iншi сторони об’єктивного свiту з метою їх наукового дослiдження.
Можна видiлити такi три найбiльш загальнi та взаємозв’язанi мiж собою форми практики:
1) трудова дiяльнiсть i
2) соцiально-перетворююча дiяльнiсть (полiтичнi, iдеологiчнi вiдносини);
3) практика наукового експерименту (спостереження дослiд).
Говорячи про матерiальне виробництво, як основу i визначальну форму практики, необхiдно вiдмiтити двi важливi сторони виробничої дiяльностi.
по-перше, вонагенетично є первинною i визначальною у вiдношеннi до свiдомостi; по-друге, виробнича дiяльнiсть є чуттєво-предметна, вона здiйснюється i проявляється поза свiдомiстю, тобто в реальному свiтi — свiтi природи i суспiльства. Практика, як уже вiдзначалось: включає в себе i дiяльнiсть в галузi полiтичних, iдеологiчних вiдносин. Та цi останнi й iншi подiбнi до них вiдносини суттєво вiдрiзняються вiд економiчних
Вони, перш нiж скластися, проходять через свiдомiсть людей i становлять надбудову над матерiальними вiдносинами, якi є вiзначальними у вiдношеннi до iнших суспiльних вiдносин.
Щодо експерименту, то його можна подiлити на виробничий, природничо-науковий i соцiальний. У процесi експерименту проходять реальнi змiни явищ природи, але це вiдбувається в спецiально створюваних умовах, якi дають можливiсть видiлити тi зв’язки i властивостi, якi цiкавлять людину, дослiдити їх змiни в залежностi вiд основних параметрiв. Експеримент дає можливiсть багато разiв вiдтворювати однi i тi ж умови, змiнювати їх.
2.22. Інтуїтивне та дискурсивне пізнання.
Інтуіція - це раптова, вірна здогадка про таке, що логічно не випливає із попередніх міркувань. Це – форма безпосереднього знання, що зумовлена величезним попереднім досвідом і проникливим розумом вченого. Інтуіція розширює можливості наукового пізнання, доповнюючи собою логічне (дискутивне) мислення. Разом з тим інтуітивна і логічна форма мислення суттєво відрізняються між собою. Якщо інтуітивно отримані знання у своїй більшості вважаються істинними завдяки їх очевидності, поза застосуванням логічних доведень, то дискутивне мислення характеризується логічністю, системністю, послідовністю, доказовістю. Платон трактував її ідеалістично. Ідеал. – І. - особл. засіб безпосереднього знання і утворення абстракцій, які не можуть бути поясненіні емпірично, ні теор. Середньовічча – І. є засобом пізнання Бога. Декарт і раціоналісти розгл-ли її як прояв пізнавальних здібностей Л., властивість розуму. Локк – І. спрямована на пізнання не зовн., а внутр. світу. Ідеалісти створили напрям інтуітивізм (Пуанкаре, Бергсон) – І. – певне надчуттєве раціон. Прозріння, безпосереднє сприйняття розумом світу. Фіхте – І. створює не тільки наші знання, але й самі предмети. Матер. - інтуїтивне знання виникає завдяки складному комплексу псих. процесів, якими здійснюється людська пізнавальна діял-сть. Ознаки її : безпосередність, самоочевидність, раптовість, алогічність. Раптове інтуїтивне знання може з’явитись як наслідок привалого пізнавального процесу. Це момент мислення, коли істина осягається, оминаючи багато ланок в ланцюгу процесу пізнання.
Як логіко-дискутивний, так і інтуїтивний спосіб пізнавального осягнення реальності спрямовані на розкриття чогось “прихованого” від безпосереднього погляду, але розкриття здійснюється по-різному. Логічне передбачення, на думку М.Борна, є аналітичним передбаченням, а інтуіція є синтетичним передбаченням.
Відмінність між логічним і інтуітивним відкриттям полягає в тому, що перше відкриває елементи вже відомої людині сфери буття, друге – самі ці сфери буття, створюючи фундамент для логічних відкриттів.
1 з форм логічн. Пізнання є судження – форма мислення, у якій дещо стверджується або заперечується про предмети, їх власт, відношення і зв’язки. Судження є істинним або хибним. Скл-ся з 3х ел-тів: 1)поняття про предмет думки; 2) про власт. предмета думки; 3) зв’язки, яка відображає відношення між предметом та його власт. Мовною формою реальності судження, його матеріальною оболонкою є речення.
2.25. ЕМПIРИЧНИЙ I ТЕОРЕТИЧНИЙ РIВНI ПIЗНАННЯ, ЇХ ВІДМІННІСТЬ ЗА ПРЕДМЕТОМ, МЕТОДОМ І ФОРМАМИ ПІЗНАННЯ
Основою наукового пiзнання є його емпiричний рiвень. Характерною рисою такого дослiдження є його зв’язок iз чуттєвим сприйманням. Емпiричнi знання пов’язанi з такими елементами як емпiричнi факти i вiдношення, данi спостереження, покази приладiв, якi можуть бути записанi в протоколi, зведенi в таблицю чи поданi графiчно.
Важливим завдання емпiричного рiвня пiзнання є отримання статистичних даних про рiзнi тенденцiї його руху i розвитку. В статистичних даних знаходять свiй вияв, перш за все, кiлькiсна сторона об’єкта, що дослiджується, його властивостi i зв’язки.
Основними методами i формами емпiричного пiзнання є: спостереження, експеримент, моделювання i науковий факт.
Вищим за емпiричним рiвнем наукового пiзнання є теоретичний. На емперичному рiвнi вiдбувається накопичення та вивчення конкретного матерiалу, фактiв. На теоретичному рiвнi людиною пiзнається сутнiсть предметiв на рiвнi встановлення законiв i закономiрностей об’єктивної реальностi. Головними методами теоретичного пiзнання є: iндукцiя i дедукцiя; аналiз i синтез; iнтуiцiя; iдеалiзацiя; екстраполяцiя; гiпотеза; теорiя; наукове передбачення.
Аналiз — це розчленування цiлiсного предмета та складовi частини з метою їх всебiчного вивчення.
Синтез є методом пiзнання, змiстом якого є з’єднання ранiше видiлених частинi предмета в єдине цiле.
Iнтуiцiя — це раптова, вiрна здогадка про таке, що логiчно не випливає iз попереднiх мiркувань.
Гiпотеза — це такий спосiб мислення, який полягає у побудовi припущення про те чи iнше дослiджуване явище та у доведеннi цього припущення.
Теорiя — це система понять i уявлень про дiйснiсть, що створюється в процесi пiзнавальної дiяльностi.