1.16. Антропологічна філософія л.Феєрбаха. Обмеженість філософії л. Феєрбаха.

Видатним німецьким філософом-матеріалістом XIX ст. був Людвіг Фейєрбах (1804-1872 рр.). Серед основних творів Фейєрбаха слід назвати такі як: “До критики філософії Гегеля”, “Сутність християнства”, “Основні положення філософії майбутнього”.

Погляди Фейєрбаха змінювались в напрямку від прихильника Гегеля до матеріалізму і атеїзму. Відстоювання матералізму є головним змістом і суттю філософії Фейєрбаха. У центрі вчення Фейєрбаха є людина як єдиний, універсальний і вищий предмет філософії. . Питаня про відношення мислення до буття є питанням про сутність людини, бо мислить тільки людина. Отже філософія, яка розв’язує це питання, повинна бути антропологією, тобто вченням про людину. Антропологічний матеріалізм Фейєрбаха спирається на розуміння людини як психофізіологічної істоти.

Ідеалістичну філософію Фейєрбах роглядає як раціоналізовану теологію. Філософ, що міркує про абсолютний розум, насправді у витонченій формі викладає релігійні уявлення про бога. Фейербах заперечує ідеалістичні засади філософії Гегеля. Але, відкидаючи гегелівський ідеалізм, Фейєрбах відкидає і його діалектику. Фейєрбах визнає нерозривну єдність матерії і руху. Він вважає, що земля не завжди була такою, якою вона є тепер, що живе виникло із неживого.

— Ф. протиставляє чуттєвiсть абстрактному мисленню — чуттєвiсть — це єдиний критерiй iстинностi наших уявлень про зовнiшнiй свiт. тому основнi для людини вiдчуття, чуття, любов, а не розсудок, розум, iнтелект.

— Для людини перший i основний об’єкт пiзнання — iнша людина — «Ти», а вже потiм усе iнше.

Основне питання його ф-iй — є спiввiдношення мислення i буття.

Важливою справою свого життя Фейєрбах вважав критику релігії. Релігію він розглядає з точки зору її життєвого змісту.

Існування релігії має своєю передумовою здатність людини до абстрактного мислення, хоча зміст релігії, каже Фейєрбах це людське серце. На відміну від тверезого, холодного розсудку, воно прагне вірити, любити.

Фейєрбах вважає, що релігія притаманна людині одвічно. Релігійне почуття нездоланне. Тому він пропагував необхідність нової релігії, що виявляється у любові людини, любові “Я” до “Ти”. Любов є вирішальною силою суспільного і зокрема морального прогресу. Прагнення до власного щастя переростає межі егоїзму, воно не може бути досягнуто поза людським єднанням. Етичне вчення Фейєрбаха мало прогресивне, гуманістичне значення. Проте його етика характеризується абстрактністю, метафізичністю та позаісторичністю.

Матеріалістична філософія Фейєрбаха містить у собі цілий ряд глибоких та цікавих здогадок і положень. Вона мала вплив на формування філософії марксизму.

1.17. Соціально-економічні та науково-теоретичні передумови виникнення марксисзму. Філософія к. Маркса та ф. Енгельса.

Маркс. філософія виникла в середині 19 ст. В цей час капіталізм досяг значних успіхів, загострення екон. кризи – виникають перші обєднання робітників (ведеться класова боротьба заради переслідування економічних інтересів). Ідейними джерелами виникнення марксистської філософії є: 1) клас. нім. філософія Гегеля і Фейербаха; 2) англ. класична політекономія Сміта і Рекардо (виділили 3 класи в суспільстві: буржуазію, землевласників і робітників, ств. теорію трудової вартості); 3) утопічний соціалізм Фурє (ств. свою періодизацію історії, яку пізніше запозичив Енгельс).

Свою філософську позицію називає реальним гуманізмом. В своїх тезах формулює основні ідеї своєї філософії: 1) критерій істини треба шукати в практиці; 2) завдання філософії – пізнати і змінити світ. Вже Маркс і Енгельс доводять, що рушієм історії є особа. З точки зору марксизму, істор. процес є процесом людської діяльності. М. і Е. називають свою філософію – філософією діалектичного матеріалізму. Предметом філософського дослідження стає не природа, а людське буття.

К.Маркс і Ф.Енгельс вважали, що соціалістичний лад забезпечить людству незрівняно високий рівень матеріального і духовного процвітання та благоденства.

Суть матеріалістичного розуміння історії викладено у їх спільній праці «Німецька ідеологія». В ній складається цілісна концепція суспільства, основою якого є безпосередній процес виробництва суспільного життя та пов'язаних із ним форм людського спілкування, а також породжених економічним базисом політичної надбудови та різних форм суспільної свідомості.

Заслуга К.Маркса і Ф.Енгельса полягає в тому, що вони поєднали матеріалізм із діалектикою, надали матеріалізму діалектичного характеру. Основні положення діалектичного методу розкриті Ф.Енгельсом в його праці «Діалектика природи» та «Анти-Дюрінг».

Вони вперше ввели у філософію категорію практики в її найширшому розумінні, тобто як матеріальну суспільно-історичну діяльність людей. Цим самим було подолано обмеженість, притаманну філософії попередніх матеріалістів (перш за все, Ф.Бекона), які під практикою розуміли діяльність окремої людини. У «Тезах про Фейєрбаха».

Так, основоположники марксизму були переконані, що їм пощастило, нарешті, пізнати закони історії. Це давало їм можливість прогнозувати перемогу соціалістичного ладу і повний крах капіталістичної системи. Орієнтація на соціалізм на практиці довела, що суспільного прогресу не може бути забезпечено там, де економіка і все господарство базується на суспільній формі власності, бо це суперечить самій природі людини. З.Фрейд довів на науковій основі, що самою природою в людині закладена орієнтація на приватну власність.

Помилився К.Маркс і в тому, що він вважав, ніби революція є єдиною і основною рушійною силою суспільного прогресу. К.Маркс і Ф.Енгельс гадали, що в умовах соціалізму за відсутності експлуатації людини людиною зникне з порядку денного національна проблема, а суспільство консолідується в єдину націю з єдиною загальнолюдською мовою. Це не здійснилося. Навпаки, XX століття пройшло під знаком націоналізму і національно-визвольної боротьби, розпаду великих імперій та здобуття народами світу (і великими, і малими) державної незалежності. Є підстави гадати, що цей процес ще далеко не завершився.