- •1.1.Зародження філософської думки, її культурно-історичні передумови
- •1.2.Філософія в стародавній індії.
- •1.4.Антична філософія. Її особливості.
- •1.5.Фiлософiя середньовiччя, її особливості.
- •1.6.Головні риси культури і філософії ренесансу
- •1.7.Ф.Бекон-родоначальник англійського емпіризму. Досвідно-індуктивний метод ф.Бекона
- •1.8.Р.Декарт- основоположник європейського раціоналізму. Дуалізм р.Декарта
- •1.9.Механічний матеріалізмт. Гобса. Його вчення про суспільство і державу.
- •1.10. Моністична філософія б. Спінози. Етичні погляди б. Спінози.
- •1.11.Монадологія г. Лейбніц. Раціоналістична методологія і діалектика г. Лейбніца.
- •1.12.Розвиток сенсуалістичної філософії: дж. Локк, дж. Берклі, д. Юм.
- •1.13. Французький матеріалізм хуііі ст: ж. Ламерті, д. Дідро, к. Гельвецій, п. Гольбах.
- •1.14. І. Кант – родоначальник німецької класичної філософії. Апріоризм, агностицизм філософії і. Канта.
- •1.15. Філософcька система гегеля. Вплив гегеля на духовне життя європи
- •1.16. Антропологічна філософія л.Феєрбаха. Обмеженість філософії л. Феєрбаха.
- •1.17. Соціально-економічні та науково-теоретичні передумови виникнення марксисзму. Філософія к. Маркса та ф. Енгельса.
- •1.18. Розвиток філософії в країнах ЗахідноЇ європИ в середині та другій половині хіх ст.
- •1.19. Основні риси західної філософії хх ст.
- •1.20. „Філософія життя”. Екзистенціалізм.
- •1.21. Релігійна філософія. Неотомізм
- •1.22. Філософія росії періоду зародження її державності.
- •1.23. Слов’янофільство та західництво в росії.
- •1.24. Філософські та соціологічні погляди народників.
- •1.25. Російська Релігійно-ідеалістична філософія кінця хіх - поч. Хх ст.
- •1.26. Поширення марксизму в росії. Ленінський етап в розвитку марксистської філософії.
- •1.27. Розвиток російської філософії в радянський та пострадянський періоди.
- •1.28. Українська філософія кінця іх-хvі ст.
- •1.29. Філософія у Києво-Могилянській академії
- •1.30. Соціально-філософські ідеї представників кирило-мефодіївського товариства (Шевченка, Куліша. Костомарова)
- •1.31. Суспільно-політичні та філософські погляди в укр.Літературі: Франко, л.Українка, Коцюбинський
- •1.32. Суспільно-політичні та Філософські погляди громадців: Потебня, Драгоманов.
- •1.33. Релігійно-філософські погляди в укр.Філософії в другій половині хіх ст.
- •1.34. Соціально- філософська думка в Україні кінця хіх-хх ст..
- •1.35. Розвиток суспільно-політичної та філософської думки на ЗакарпатТі.
- •2.1. Розвиток уявлень про буття в історії філософії.
- •2.2. Історія становлення категорії „матерія”.
- •2.3.Сучасна наука про складну системну організацію матерії.
- •2.4 Соцiально-органiзована матерiя.
- •2.5.Рух і розвиток. Осн. Форми руху матерії, їх співвід-ня.
- •2.6. Співвідношення біологічної і соціальної форм руху матерії
- •2.7 Простір і час як загальна форма існуваня матерії. Зміна уявлень про простір і час в ході розвитку наукового знаня
- •2.10. Біологічні та соціальні передумови виникнення та розвитку свідомості
- •2.11.Свідомість і мозок.
- •2.12. Психіка і душа.
- •2.13. Психіка і етнос.
- •2.14. Психологічні риси українського етносу
- •2.15. Природа ідеального. Зв’язок матеріального та ідеального.
- •2.16.Проблеми моделювання свідомості в сучасній науці
- •2.17.Природа агностицизму
- •2.21. Практика як основа, критерій і мета пізнання
- •2.22. Інтуїтивне та дискурсивне пізнання.
- •2.26. Теоретичний рівень пізнання та його основні форми.
- •2.27. Системно -структурний підхід та моделювання як основні методи науково-практичного знання.
- •28. Наука I етика. Свободанаукової творчості
- •2.29. Розвиток уявлень про діалектику в історії філософії. Діалектика і метафізика.
- •2.30. Діалектика як вчення про загальний зв’язок і розвиток . Основні принципи діалектики.
- •2. 31. Природа філософських категорій.
- •2. 32. Зміст основних категорій діалектики.
- •2. 33. Гносеологічна природа закону.
- •2. 34. Зміст основних законів діалектики.
- •2. 35. Методологічне значення законів та категорій діалектики.
- •3.1. Філосфсько-світоглядний зміст проблеми відношення людини до природи.
- •3.2. Демографічні чинники суспільного розвитку
- •3.3. Природа як всезагальний предмет людської праці, засіб до життя та самоцінність.
- •3.4. Відмінність законів природи від законів суспільства
- •3.5. Відмінність способу буття людини від тварини.
- •3.6. Соціальні і технологічні причини загострення сучасної екологічної кризи та шляхи її подолання.
- •3.7. Проблема екологічної безпеки України.
- •3.8. Сучасні демографічні проблеми і шляхи їх вирішення.
- •3.9. Поняття суспільства. Його основні елементи.
- •3.10. Потреби, інтереси, цілі. Проблема цінностей.
- •3.11. Суспільне виробництво. Його сутність структура та роль в житті суспільства.
- •3. 12. Сутність і природа нтр.
- •3.13. Перетворення науки в безпосередню продуктивну силу
- •3.16. Соціальні конфлікти / революція, еволюція, війна/
- •17. Поняття війни і миру в сучасних умовах
- •3.18. Історичні форми спільності людей
- •3.20. Сім’я та сімейно-побутові відносини
- •3.21. Політична організація суспільства. Держави, партії, суспільно-політичні рухи і громадські організації.
- •3.22. Сутність, походження та історичні закономірності розвитку держави. Форми державного устрою. Природа тоталітаризму.
- •3.23. Духовні потреби, духовні цінності та духовні відносини в суспільстві.
- •3.24. Духовність та ментальність. Особливості ментальності українського народу.
- •3.25. Структура суспільної свідомості: буденна і теоретична свідомості, соціальна психологія та ідеологія.
- •3.26. Основні форми суспільної свідомості, їх виникнення і розвиток.
- •3.27. Специфіка релігійної та атеїстичної свідомості. Свобода совісті.
- •3.28. Суспільна свідомість та самосвідомість. Шляхи формування і розвитку української національної самосвідомості.
- •3.29. Формування та розвиток ідеї суспільного прогресу в історії філософії та суспільно-політичної думки.
- •3. 34. Людина і особа. Критерії особистості.
- •3.35. Проблема відчуження в суч. Су-стві та шляхи його подоланняя
1.20. „Філософія життя”. Екзистенціалізм.
“Філософія життя” або екзистенціалізм – це одне із самих поширених сучасних вчень. Вона точніше всього передає дух пессимізму і упадку. Представники – Хайдеггер, Ясперс (Німеччина), Марсель, Сарт, Камю (Франція), Аббаньяно (Італія). Екзистенціоналісти проголошують предметом філософії буття. Розрізняють два напрями: християнський і атеїстичний. Людина сама собі обирає свою сутність. Людина – це дещо незакінчене, це постійна можливість, замисел, проект. Свобода – не тільки притаманна людині, а й складає саме людське існування. Людина, переслідувана страхом перед смертю, шукає притулку в суспільстві.
Екзистенціалізм (К’єркегор) звернувся до індивідуального світу окремої людини. Екзист. означає неповторне, унікальне існування окремої людини (засновник – Хайдеггер). Його вчення базується на екзистенції людського існування, як центральної категорії. Екзис-ти займалися проблемами: відчуження людини, страх, смерть, втрата сенсу життя. Це проблеми, обумовлені самим фактом існування людини. Основні ідеї: 1) проблема відчуження індивіда від суспільства; 2) співвідношення сутності людини та її життя; 3) смерті (лише вона може звільнити від влади іншого над кожним); 4) свободи (це існування людини). Представники: Ясперс, Марсель, Сартр, Камю, О.Шпенглера, З.Фрейда та ін.
Шпенглер продовжує погляди Ніцше, поставивши поняття «життя» і «переживання» у центр філософських роздумів. Його головний твір має назву «Занепад Європи». О.Шпенглер запропонував концепцію циклічного розвитку окремих культур, яка, з його погляду, повинна замінити вчення про закономірність та єдність світової культури й історії. Шпенглер протиставив лінійно-подібній картині світової історії «феномен множинності могутніх культур», що виростають із надр країн.
Таких культур він налічує вісім: єгипетська, індійська, вавілонська, китайська, «апполонівська» (греко-римська), «магічна» (візантійсько-арабська), західноєвропейська (фаустівська) і культура майя. Очікується виникнення, російсько-сибірської культури.
На думку Шпенглера, культура носить синкретичний і символічний характер. Реальність культурного феномена для Шпенглера полягає в об'єктивній структурі, в інстинктивній тактовності і звичаях. Суть культури зводиться О.Шпенглером до «найбільш ранньої, глибинної сутності міфа».
Карл Ясперс (1883-1969 pp.) німецький філософ, екзистенціаліст. Предмет своїх досліджень Ясперс часто уточнював зупиняється на проблемі людини та історії як основного виміру людського буття. Світ для Ясперса є фактичною дійсністю, яка дана у часі, і тому кожна історична епоха, на його думку, відрізняється від іншої своєю специфічною ситуацією. Історична реальність через це одномірна і неповторна. Для того, щоб зрозуміти історію, потрібно пізнати саму людину, тому що саме людське буття розкриває себе в часі -через історію.
Ясперс, вважає, що людство має спільне походження і єдиний шлях розвитку, не дивлячись на певні відмінності між окремими суспільствами. К.Ясперс не погоджується з матеріалістичним трактуванням історії, що вирішальну роль у розвитку суспільства відіграють економічні виробничі відносини.
На думку Ясперса, історія як людська реальність визначається факторами духовної природи, а економічні фактори при всій їх важливості відіграють тільки підпорядковуючу роль. Таким чином, світовий історичний процес, згідно Ясперсу, наділений єдністю і базується на приматі духовного начала над матеріальним.
Кульмінацією історії (за Регелем, «віссю світової історії») є явління Христа.
Одночасно Ясперс відмовляється прийняти боговтілення за «вісь», справедливо вважаючи, що цей момент має значення тільки для християн.