3.5. Відмінність способу буття людини від тварини.

Безпосередньо існуючи як природне тіло, людина підкорюється законам існування і розвитку кінечних тіл.

Особливість існування полягає у виникненні специфічної, унікальної для живої природи детермінації буття людини у тому, що дії людини, які могли б визначатися егоїзмом тілесних потреб, часто регулюються іншими мотивами – духовно-моральними, соціальними.

Специфіка людського буття в сполученні, взаємодії трьох відносно різних буттєвих вимірів: 1) реально існує окрема людина, перш за все як дане мисляче тіло; 2) але одночасно людина існує як індивідуальна особистість, що належить до виду homo sapiens і взята на даному витку її розвитку, еволюції; 3) людина існує і як соціально-історична істота. Всі три виміри людського існування – вихідні характеристики буття людини.

Крім того сьгодні в філософський зміст поняття людина багато вчених включають такі ознаки: а) здатність виробляти знаряддя праці, б) наявність другої сигнальної системи, в) творче мислення.

Людське буття – реальне, об’єктивне по відношенню до свідомості окремих людей і поколінь. Але буття людей не абсолютне незалежно від свідомості, від духу, бо є комплексним і унікальним єдиним природного, істотного і духовного, індивідуального і родового, особистого і суспільного. Кожен із нас – реальність для самого себе. Винятковість свого буття людина може збагнути лише в процесі відчуття, осмислення як окремої цінності. Прагнення до повного, цілісного самоутвердження пронизує все її життя, що виражається у звичайних, буденних і героїчних вчинках. На протязі життя на людину чекають випробовування. Результатом є або повне зруйнування перешкод (за умов, коли життєві ресурси достатні і вчасно мобілізовані), або ж остаточне зруйнування життя – загибель.

Людина є суспільною істотою, вона не може стати людиною поза соціальним оточенням, вижити в повній ізоляції від інших людей. Тому люди прикладають чимало зусиль, щоб створити оптимальний для свого життя соціальний устрій, прагне реалізувати себе в суспільстві, розкрити і використати своє вміння, навички і знання, утвердитись як індивід, як особистість.

Людина народжується двічі: спочатку як біологічна істота, потім як соціалізована істота. Чи зводиться сенс життя до збереження біологічного існування і соціального функціонування? Чи живемо ми щоб їсти, чи навпаки?

Народження внутрішнього духовного світу – це є “третє народження”. Діяльність свідомості народжується як необхідність для вираження проблем, що керують працею і спілкуванням. Однак постійна внутрішня активність людської психіки приводить до того, що виникає нова потреба : мріяти, винаходити, творити – жити внутрішнім духовним життям. Це життя стає не лише обслуговуючим засобом, а й самоцінністю.

Розгляд людської цілісності як єдиності трьох іпостасей – біологічного, соцфіального, духовного – дозволяє відповісти на питання, що означає “жити по-людськи”. Не просто сито, не просто духовно, а так, щоб фізична досконалість, соціальна зрілість і внутрішня духовність постійно взаємодоповнювали одна одну. Саморозвиток людської цілісності через реалізацію тенденцій, саморозвиток світу через діалог унікальності, свободи із світовою універсальністю – ось у чому полягає вищий сенс життя.