- •1.1.Зародження філософської думки, її культурно-історичні передумови
- •1.2.Філософія в стародавній індії.
- •1.4.Антична філософія. Її особливості.
- •1.5.Фiлософiя середньовiччя, її особливості.
- •1.6.Головні риси культури і філософії ренесансу
- •1.7.Ф.Бекон-родоначальник англійського емпіризму. Досвідно-індуктивний метод ф.Бекона
- •1.8.Р.Декарт- основоположник європейського раціоналізму. Дуалізм р.Декарта
- •1.9.Механічний матеріалізмт. Гобса. Його вчення про суспільство і державу.
- •1.10. Моністична філософія б. Спінози. Етичні погляди б. Спінози.
- •1.11.Монадологія г. Лейбніц. Раціоналістична методологія і діалектика г. Лейбніца.
- •1.12.Розвиток сенсуалістичної філософії: дж. Локк, дж. Берклі, д. Юм.
- •1.13. Французький матеріалізм хуііі ст: ж. Ламерті, д. Дідро, к. Гельвецій, п. Гольбах.
- •1.14. І. Кант – родоначальник німецької класичної філософії. Апріоризм, агностицизм філософії і. Канта.
- •1.15. Філософcька система гегеля. Вплив гегеля на духовне життя європи
- •1.16. Антропологічна філософія л.Феєрбаха. Обмеженість філософії л. Феєрбаха.
- •1.17. Соціально-економічні та науково-теоретичні передумови виникнення марксисзму. Філософія к. Маркса та ф. Енгельса.
- •1.18. Розвиток філософії в країнах ЗахідноЇ європИ в середині та другій половині хіх ст.
- •1.19. Основні риси західної філософії хх ст.
- •1.20. „Філософія життя”. Екзистенціалізм.
- •1.21. Релігійна філософія. Неотомізм
- •1.22. Філософія росії періоду зародження її державності.
- •1.23. Слов’янофільство та західництво в росії.
- •1.24. Філософські та соціологічні погляди народників.
- •1.25. Російська Релігійно-ідеалістична філософія кінця хіх - поч. Хх ст.
- •1.26. Поширення марксизму в росії. Ленінський етап в розвитку марксистської філософії.
- •1.27. Розвиток російської філософії в радянський та пострадянський періоди.
- •1.28. Українська філософія кінця іх-хvі ст.
- •1.29. Філософія у Києво-Могилянській академії
- •1.30. Соціально-філософські ідеї представників кирило-мефодіївського товариства (Шевченка, Куліша. Костомарова)
- •1.31. Суспільно-політичні та філософські погляди в укр.Літературі: Франко, л.Українка, Коцюбинський
- •1.32. Суспільно-політичні та Філософські погляди громадців: Потебня, Драгоманов.
- •1.33. Релігійно-філософські погляди в укр.Філософії в другій половині хіх ст.
- •1.34. Соціально- філософська думка в Україні кінця хіх-хх ст..
- •1.35. Розвиток суспільно-політичної та філософської думки на ЗакарпатТі.
- •2.1. Розвиток уявлень про буття в історії філософії.
- •2.2. Історія становлення категорії „матерія”.
- •2.3.Сучасна наука про складну системну організацію матерії.
- •2.4 Соцiально-органiзована матерiя.
- •2.5.Рух і розвиток. Осн. Форми руху матерії, їх співвід-ня.
- •2.6. Співвідношення біологічної і соціальної форм руху матерії
- •2.7 Простір і час як загальна форма існуваня матерії. Зміна уявлень про простір і час в ході розвитку наукового знаня
- •2.10. Біологічні та соціальні передумови виникнення та розвитку свідомості
- •2.11.Свідомість і мозок.
- •2.12. Психіка і душа.
- •2.13. Психіка і етнос.
- •2.14. Психологічні риси українського етносу
- •2.15. Природа ідеального. Зв’язок матеріального та ідеального.
- •2.16.Проблеми моделювання свідомості в сучасній науці
- •2.17.Природа агностицизму
- •2.21. Практика як основа, критерій і мета пізнання
- •2.22. Інтуїтивне та дискурсивне пізнання.
- •2.26. Теоретичний рівень пізнання та його основні форми.
- •2.27. Системно -структурний підхід та моделювання як основні методи науково-практичного знання.
- •28. Наука I етика. Свободанаукової творчості
- •2.29. Розвиток уявлень про діалектику в історії філософії. Діалектика і метафізика.
- •2.30. Діалектика як вчення про загальний зв’язок і розвиток . Основні принципи діалектики.
- •2. 31. Природа філософських категорій.
- •2. 32. Зміст основних категорій діалектики.
- •2. 33. Гносеологічна природа закону.
- •2. 34. Зміст основних законів діалектики.
- •2. 35. Методологічне значення законів та категорій діалектики.
- •3.1. Філосфсько-світоглядний зміст проблеми відношення людини до природи.
- •3.2. Демографічні чинники суспільного розвитку
- •3.3. Природа як всезагальний предмет людської праці, засіб до життя та самоцінність.
- •3.4. Відмінність законів природи від законів суспільства
- •3.5. Відмінність способу буття людини від тварини.
- •3.6. Соціальні і технологічні причини загострення сучасної екологічної кризи та шляхи її подолання.
- •3.7. Проблема екологічної безпеки України.
- •3.8. Сучасні демографічні проблеми і шляхи їх вирішення.
- •3.9. Поняття суспільства. Його основні елементи.
- •3.10. Потреби, інтереси, цілі. Проблема цінностей.
- •3.11. Суспільне виробництво. Його сутність структура та роль в житті суспільства.
- •3. 12. Сутність і природа нтр.
- •3.13. Перетворення науки в безпосередню продуктивну силу
- •3.16. Соціальні конфлікти / революція, еволюція, війна/
- •17. Поняття війни і миру в сучасних умовах
- •3.18. Історичні форми спільності людей
- •3.20. Сім’я та сімейно-побутові відносини
- •3.21. Політична організація суспільства. Держави, партії, суспільно-політичні рухи і громадські організації.
- •3.22. Сутність, походження та історичні закономірності розвитку держави. Форми державного устрою. Природа тоталітаризму.
- •3.23. Духовні потреби, духовні цінності та духовні відносини в суспільстві.
- •3.24. Духовність та ментальність. Особливості ментальності українського народу.
- •3.25. Структура суспільної свідомості: буденна і теоретична свідомості, соціальна психологія та ідеологія.
- •3.26. Основні форми суспільної свідомості, їх виникнення і розвиток.
- •3.27. Специфіка релігійної та атеїстичної свідомості. Свобода совісті.
- •3.28. Суспільна свідомість та самосвідомість. Шляхи формування і розвитку української національної самосвідомості.
- •3.29. Формування та розвиток ідеї суспільного прогресу в історії філософії та суспільно-політичної думки.
- •3. 34. Людина і особа. Критерії особистості.
- •3.35. Проблема відчуження в суч. Су-стві та шляхи його подоланняя
3.24. Духовність та ментальність. Особливості ментальності українського народу.
Специфікою людського існування є його духовність. Дух – це той простір, відмінний від матеріального, в якому формується і чинить людська особистість, як духовна істота. Існуючи над індивідуально у вигляді мови, права, моралі, релігії, мистецтва –всі його формоутворення стають духовними через їх переломлення у індивідуальній чуттєвості. Духовне міститься у індивідуальних втіленнях, але його зміст знаходиться в продуктах їх смислового осягнення. Духовна сторона буття люд. Виникає на основі його практичноїді-сті як особлива форма відображення об”єктивого світу, як додатковий засіб орієнтації в цьому світі, взаємодії з ним. Люд. Духовність сформувалась у процесі антропосоціогенезу на основі суп. Праці й спілкування індивідів. Дослід. Доводять нерозривний зв”язок духовності з матеріальним носієм, трактують дух як функцію ВНС.
Ментальність – це стиль мислення, парадигма духовності, структуроутворюючий елемент си-ми інтелектуальної, моральної, психологічної орієнтації людини. М. народу-це ядро його духовності, в якому сконцентровані головні риси і ознаки ідеологічного, соціально-психологічного, розумового складу людей, що унаслідували духовний спадок попередніх поколінь і користуються ним відповідно до потреб часу. М. –притаманний нації варіант світосприйняття, поведінки, які реалізуються у спільній мові, культурній, морально-етичній основі. Основні риси мент. Укр.. народу:
Антеїзм – (Антей - древньогрецький міф. персонаж-черпав силу у землі) землеробська сутність ментальності, шанобливе ставлення до землі.
Гостро-емоційне переживання сьогоденності життя, лірико-пісенне сприйняття природного і соціального оточення.
Індивідуалізм - праця на землі сприяла формуванню малих соц. груп, ідея рівності.
-соціопсихологічний і політ. конформатизм –не критичне приєднання до суджень, що панують, визнання існуючих порядків. (Цьому сприяло: відсутність соборності території, державності, однак можна виявити й протилежний зв’язок – особливості ментальності українців на протязі довгих років не дозволяли їм створити свою державу. Тут варто згадати приказку, що там де три українці – два гетьмани.)
3.25. Структура суспільної свідомості: буденна і теоретична свідомості, соціальна психологія та ідеологія.
Сусп. свідом. – сукупність ідеальних форм (понять, суджень, поглядів, почуттів, ідей, уявлень, теорій), які охоплюють і відтворюють суспільне буття, вони вироблені людством у процесі освоєння природи і соціальної історії.
У структурному вимірі суспільна свідомість складається з таких елементів: індивідуальна (суспільна) свідомість і безпосередньо суспільна свідомість; емпірична (здоровий глузд) і теоретична суспільна свідомість; суспільна психологія та ідеологія. Виділення зазначених елементів має умовний характер, що припустимо лише на рівні теоретичного аналізу цього суперечливого феномену. При цьому емпіричний та теоретичний рівні суспільної свідомості розглядаються переважно в гносеологічному контексті; суспільна психологія та ідеологія - в соціологічному плані.
Індивідуальна свідомість формується на основі засвоєння сукупності знань, культури, цінностей, норм, здобутих людством у процесі історичної еволюції. Разом з тим індивід, що в духовному розвитку в загальних рисах повторює ходу духовної еволюції людства, але індивідуальна свідомість не є спрощеним повторенням суспільної свідомості, а постає особливим феноменом, що може впливати на духовний розвиток доби, вести за собою народи, класи, нації.
Теоретична свідомість - сукупність поглядів, що узагальнюють широкий спектр явищ і фактів дійсності, узгоджених між собою певним рівнем систематизації, послідовності, логіки та пов'язаних з філософсько-світоглядними принципами і настановами. Вона забезпечує орієнтацію діяльності людини, ґрунтується на суспільно-історичній практиці, узагальнює її досвід, розвиває його, моделює нове знання, що випереджає розвиток дійсності і постає чинником ЇЇ формоутворення. Прикладом тому є квантова механіка, теорія відносності, еволюційне вчення Ч.Дарвіна, теорія додаткової вартості К.Маркса. Підкреслюючи загальний характер теоретичної свідомості, слід мати на увазі, що її можливості також не безмежні. «Теорія, мій друже, сіра. А древо життя - золоте», писав Й.Гете. В ситуації коли теоретична свідомість не здатна пояснити певні факти на допомогу приходять здоровий глузд, буденна свідомість.
Буденна свідомість не займається обґрунтуванням чи доведенням знань. Яким чином вони одержані, на чому ґрунтуються, чим їх можна довести - всі ці питання її не турбують. Прикладом може слугувати народна медицина. Проте офіційні лікувальні заклади ще широко не застосовують народну медицину. Теорія стримує практику, і від цього страждає не тільки практика, а й теорія, яка могла б значно глибше проникнути у світ непізнанного за умови залучення знання, здобутого буденною свідомістю.
Своєрідні характеристики притаманні і таким відносно самостійним елементам суспільної свідомості, як суспільна психологія та ідеологія. Суспільну психологію часто називають ще масовою свідомістю. Вона постає як сукупність почуттів, настроїв, емоцій, навичок, звичаїв, особливих рис характеру, що притаманні певній групі людей або суспільству. Суб'єктом суспільної психології є люди які об’єднані певним соціальним фактором спільна територія, схожі настрої). Суспільна психологія - це синкретична свідомість. Різноманітні погляди, чуттєві стани (моральні, політичні і ін.) містяться в ній у розпорошеному стані переплетеному стані. Суттєвим і значущим елементом суспільної свідомості є ідеологія. На відміну від суспільної психології, ідеологія створюється фахівцями. Ідеологія охоплює переважно класові інтереси, обстоює й захищає їх (класова свідомість). Це - систематизована, теоретично оформлена сукупність ідей, поглядів, переконань. Різноманітні шари свідомості (політичний, моральний, релігійний) одержують в ідеології певну інтерпретацію і оцінку. Вони, так би мовити, розкладені по полицях відповідно до потреб суб'єкта. Ідеологію часто називають ілюзійною свідомістю, бо вона має справу не з самою дійсністю, а з її відображенням. Нині найбільш ефективною ідеологічною формою відтворення загального є релігія.