Застосовувані методики

Існує багато можливих методик й/або методів оцінки ризику, особливо ідентифікації небезпеки, які можуть бути досить просто адаптовані до оцінки небезпеки займання.

Гарна методика ідентифікації небезпек має наступні ознаки:

- вона є системною, тобто проводиться зацікавленими сторонами з урахуванням усіх частин системи, всіх варіантів її використання та усіх імовірних небезпек;

- вона застосовує метод мозкового штурму.

При використанні більш ніж однієї методики можливість пропуску будь-якої небезпеки мінімізована. Доцільність використання більш однієї методики повинна оцінюватися як з погляду витрат часу, так і ступеня підвищення вірогідності результатів. Основний підсумок процедури ідентифікації небезпеки - перелік небезпечних ситуацій, які може створювати продукція.

Методика оцінки небезпек повинна враховувати випадкові, але ймовірні ситуації, і реалізовуватися як "ряд логічних кроків, що дозволяють методологічним способом привести небезпеки у відповідність із розглянутої продукції"

У принципі, оцінка небезпеки містить чотири кроки:

а) ідентифікація небезпеки - процедура визначення всіх небезпек, пов'язаних з даною продукцією. Як тільки небезпека знайдена, щоб її мінімізувати, у проект можуть бути внесені зміни. Це робиться незалежно від того, чи був оцінений ступінь її ризику.

б) оцінка небезпеки - визначення ймовірності виникнення ідентифікованих небезпек;

в) розрахунок небезпеки - порівняння оцінених небезпек із критеріями з метою ухвалення рішення, чи є ризик прийнятним або варто вносити корективи в проект продукції, щоб зменшити ризик.

г) аналіз шляхів зменшення небезпеки - заключний крок оцінки небезпеки, що полягає в процесі вибору змін проекту, які можуть зменшити загальний ризик, обумовлений продукцією. Хоча ризик може зменшуватися, він рідко може бути зведений до нуля.

Найбільш високий потенціал для зниження ризику мають фактори, що вносять максимальну частку в загальну небезпеку.

5. Обладнання, на яке не поширюється дія технічного регламенту

Винятки, засновані на пункті 5 Технічного регламенту:

- медичне обладнання;

- обладнання, призначене для внутрішньозаводського та комерційного застосування, якщо вибухонебезпечні середовища утворюються в рідких випадках і тільки в результаті випадкового витоку топкового газу;

- індивідуальні засоби захисту та індивідуальне захисне обладнання. Якщо індивідуальні засоби захисту мають власне потенційне джерело займання та призначені для застосування в потенційно вибухонебезпечних середовищах, то на них поширюється дія ТР;

- транспортні засоби, призначені винятково для перевезення пасажирів і товарів повітряним, автомобільним, залізничним або водним транспортом. Транспортні засоби, призначені для використання в потенційно вибухонебезпечному середовищі, не виключаються;

- обладнання, що розроблене й виготовлене для використання в збройних силах. Обладнання подвійного призначення не виключається.

Приклади обладнання, на яке не поширюється дія Технічного регламенту

Дія ТР не поширюється на просту механічну продукція, тому що вона не має власного джерела займання. Наприклад, ручні інструменти: молотки, гайкові ключі, пилки, сходи тощо.

Інші приклади продукції, що не має в більшості випадків власних потенційних джерел займання, наведені нижче:

- частини годинних механізмів;

- механічні (металеві) затвори камер;

- допоміжні клапани тиску, що автоматично зачиняються двері;

- обладнання, що приводиться у дію людиною, наприклад, механізми ручного керування насосом, ручного керування клапанами.

Однак, виготовлювач повинен розглядати кожен тип продукції з погляду потенційної небезпеки займання й індивідуально вирішувати питання про доцільність застосування ТР.

Монтаж

ТР не регулює процес монтажу обладнання, що повинен здійснюватися на підставі інших НД.

Однак часто виникає питання про поділ обов'язків між виготовлювачем, що робить частини обладнання або агрегату, на які поширюється дія ТР, і кінцевим споживачем, що купує ці частини. Справа в тому, що вони вводяться в обіг незалежно одним або більше виготовлювачами, а не однією юридичною особою як єдина функціональна одиниця.

Збірка такого обладнання і його монтаж у приміщенні споживача не вважаються виробництвом й тому на нього не поширюється дія ТР. Споживач повинен гарантувати, що при введенні обладнання в експлуатацію відповідність цих частин збережеться. У цьому зв'язку він повинен неухильно дотримуватися всіх інструкцій виготовлювача з монтажу й установки. Прикладом може служити установка, що складається з датчика, інтерфейсу, бар'єра Зенера й джерела живлення і зібрана під відповідальністю споживача, що поставляються різними виготовлювачами.

Для агрегатів й установок відповідальність бере на себе особа, що вводить їх в обіг, або кінцевий споживач, які повинні укласти документ, що описує, як виконані вимоги ТР.

Підприємство звичайно вважається установником, якщо:

- кінцевий споживач купує частини (включаючи Ex компоненти або обладнання) у різних виготовлювачів, і після проведення повної оцінки ризику встановлює їх під свою відповідальність;

- кінцевий споживач виконує процедури, що вимагаються для інтеграції Ex обладнання й частин, і встановлює їх відповідно до монтажної схеми;

- кінцевий споживач доручає монтаж частин установки, що виконується під його відповідальність, підрядникові;

- випробування або налагодження, необхідні перед уведенням в експлуатацію, здійснюються під відповідальність кінцевого споживача.