14. Дипломатія Володимира Мономаха

Після повстання 1113р. Володимир Мономах стає великим князем Київським (1113-1125 рр.). За його царювання (отримання інсигній візантійського імператора у 1119р.) Київська Русь досягає найвищого імперсько-культурницького розвитку.

У 1117-1118 рр. за допомогою візантійського царевича Лева Дюгена, вона здійснює одвічну мрію Русі, недосягнуту навіть войовничим Святославом 971-972 рр., - опановує Подунав`я. Її південно-східний кордон у 1117 р. проходить по Кавказьких горах. Оформлюються законодавчі збірники "Руської правди", розквітає дружинний (тобто лицарський) билинний епос, який під іменем "Володимира - красного сонечка" оспівує обох Володимирів - старого Хрестителя і Мономаха.

Духовна скарбниця України-Русі була збагачена "Словом о законі і благодаті" Митрополита Київського Ілларіона (імовірно 1022 р.) у релігійній думці, "Повчанням" Володимира Мономаха 1117р. - у словесності, у зодчестві - Софією Київською 1037 р. (імовірно 1022р.) і Успенським собором 1089р. (знищеним радянською диверсійною групою у 1941р.) Києво-Печерського монастиря 1054 р. де працював видатний живописець Олімпій і лікарі Агапіт і Пімен Посник.

Вже були впроваджені перші українські національні культи святих: Ольги бл. 1006-1007рр., Бориса і Гліба і св. Феодосія Печерського 1108р. Нарешті бл. 1113р. літописцем Нестором створюється "Повість времінних літ" - найвидатніша літописна пам`ятка часів Київської Русі. Отже це були часи, коли Київ не боявся бути імперським і духовним центром нової цивілізації.

Розгромивши половців і забезпечивши сприятливі зовнішні умови, Володимир Мономах багато зробив для зміцнення Київської Русі. Розвивалися сільське господарство й ремесла, пожвавилася торгівля, будувалися нові міста.

Зміцнюються династичні зв'язки: сам Володимир Мономах був одружений з дочкою англійського короля, сестра вийшла заміж за німецького імператора, а донька — за угорського короля. По смерті Володимира у 1125 р. спадкоємцем на київському столі став його син Мстислав Володимирович, який продовжив політику батька.

15. Феномен Литовсько-Руської держави

В 40-х роках ХІV ст. українські землі зазнали розчленування. Після війни 1351—1352 рр. між Польщею і Литвою Галичина залишилась під владою Польщі, а Берестейщина і Волинь перейшли до Литовської держави.

Поставши в середині XIII ст., Литовська держава поступово посилює свій вплив і розширює територію. Так, за князя Гедиміна (1316—1341 рр.) вона захоплює значну частину Білорусі, а його сини Ольгерд і Кейстут приєднують Чернігово-Сіверщину (1357—1358 рр.), Поділля (1363 р.), Київщину (1362 р.).

Відтепер історія українських земель стає пов'язаною з історією феодальної Литви.

На відміну від Київської Русі князівства у Литві не мали автономії, і поступово місцеві князі були замінені на литовських намісників.

Чималу частину Великого князівства Литовського складали східнослов'янські землі, де місцеві феодали, як правило, зберегли свої вотчини. Литовці запозичили попередню структуру управління, військову організацію, судову систему тощо.

Хоча слід визнати, по-перше, що з XVI ст. на українських землях діяли Литовські статути — кодекси середньовічного права Великого князівства.

По-друге, попри те, що власне литовські землі становили приблизно лише одну десяту всієї держави, литовці не асимілювалися у східнослов'янському етносі, а навпаки, чимдалі посилювали централістські тенденції.

Одним із основних зовнішньополітичних завдань Литовської держави була боротьба з Золотою Ордою. Значною подією стала перемога литовсько-українсько-білоруського війська над татаро-монголами на Синіх Водах у 1362 р.

Фактично татаро-монгольське іго на українських землях було ліквідоване за часів правління Вітовта, сина Кейстута (1392— 1430 рр.).

Але виникла реальна загроза з боку Тевтонського ордену. Крім цього, після битви на Куликовому полі (1380 р.) посилювався вплив Москви. Все це зумовило для Литви вибір союзника в особі Польщі, яка до того ж потрапила в залежність від Угорського королівства.

Часи, прожиті українським народом у Великому князівстві Литовському, незважаючи на значний польський вплив і відсутність повноцінного національно-політичного розвою, мали в цілому позитивне значення.