- •1. Предмет, завдання і значення курсу «Історія України (Дипломатична історія України)»
- •2. Формування уявлень про дипломатію додержавної України
- •3. Міжнародні обставини формування державного об’єднання «Русь» та дипломатичні складові його зміцнення
- •4. Норманська теорія та дипломатичні акції перших князів Рюриковичів
- •5. Договори давньоруських князів із Візантією
- •7. Розквіт дипломатичної активності України-Русі за часів Володимира Великого
- •8. Ярослав Мудрий і його дипломатичні зусилля щодо зміцнення міжнародного становища Київської Русі
- •9. Прийняття Руссю християнства та його міжнародні наслідки
- •10. Стадія роздробленості Київської Русі та зменшення її дипломатичної ваги у світі
- •11. Галицько-Волинське князівство та його дипломатія
- •12. Різновекторна дипломатія Данила Галицького
- •13. Династичні зв’язки України-Русі із суміжними державами та країнами Західної Європи
- •14. Дипломатія Володимира Мономаха
- •15. Феномен Литовсько-Руської держави
- •16. Литовсько-волинське зближення і доля українських земель
- •17. Становище українців в Речі Посполитій
- •18. Формування козацтва й паростки дипломатії Запорізької Січі
- •19. Дипломатична боротьба за козацьку автономію
- •20. Зовнішньополітичні пріоритети Української революції середини хvіі ст.
- •21. Формування козацько-гетьманської дипломатії б.Хмельницького
- •23. Березневі статті б.Хмельницького
- •25. Дипломатична практика українських гетьманів доби «Руїни» 1657-1687 рр.
- •27. Чинники зовнішньої політики й дипломатії гетьманської України другої половини хvіі ст.
- •1668 Р. Проголошує себе гетьманом всієї України. Але в цей час поновлюється
- •1672 Року Туреччина починає війну проти Польщі й за допомогою козаків
- •28. Дипломатична історія формування українсько-шведського союзу 1708-1709 рр. І.Мазепа
- •1715 Р. Петро і ліквідував виборність старшини і полковників. У 1721 р.
- •1715 Р. Петро і ліквідував виборність старшини і полковників. У 1721 р.
- •31. Поділи Польщі й перерозподіл українських земель між Російською та Австро-Угорською імперіями
- •32. Великодержавна політика російського самодержавства щодо України й загострення українського питання
- •33. Становище українців в Австро-Угорщині й проблема соборності українських земель
- •34. Національно-визвольний рух і активізація дипломатичної активності навколо України на зламі хіх і хх ст.
- •35. Національні проблеми у програмах українських партій – пошук моделей перебудови міжнародних відносин у Східній і Центральній Європі
- •36. «Українська карта» у планах і дипломатії Троїстого союзу та Антанти
- •37. Перша світова війна і доля українства
- •38. Дипломатична діяльність «Союзу визволення України»
- •39. Українська революція й пошук її зовнішньополітичних орієнтацій
- •41. Створення унр і початки її дипломатичної діяльності
- •44. Унр і дипломатична активність країн Антанти наприкінці 1917 р. – на початку 1918 р.
- •46. Україна і Брестська мирна конференція
- •47. Брестський мирний договір і його наслідки для України
- •49. Вплив українсько-німецьких відносин на зовнішньополітичне і внутрішнє становище Української Держави (1918 р.)
- •50. Проблема ратифікації Брестського мирного договору з Австро-Угорщиною.
- •52. Україна у взаєминах з Доном і Кубанню у 1918 р.
- •58. Українсько-французькі переговори в Одесі й Бірзулі на початку 1919 р.
- •59. Війна за незалежність унр у кільці фронтів 1919 р. Пошук союзників
- •60. Україна і Паризька мирна конференція 1919 р. Діяльність соборної української делегації
- •61. Воєнно-політичний союз радянських республік, місце і роль в ньому урср
- •63. Україна і Польща в 1920 р.: союз і війна
- •65. Проблема статусу урср як суб’єкта міжнародного життя в 1917-1920 рр.
- •III Всеукраїнський з'їзд Рад у 1919 р. Прийняв першу радянську Конституцію
- •66. Дипломатична діяльність урср в 1920-1922 рр.
- •69. Український національно-визвольний рух в Польщі, Румунії та Чехословаччині в контексті міжнародного життя
- •69. Українське питання в дипломатичній практиці міжвоєнної Європи
- •70. Україна в стратегічних планах європейських держав напередодні Другої світової війни
- •73. Входження Північної Буковини і Бессарабії до складу срср – важливий крок на шляху реалізації ідеї українського соборництва
- •74. Акт відновлення Української держави 30 червня 1941 р.
- •76. Радянсько-польські суперечності щодо західноукраїнських земель в ході Великої вітчизняної війни
- •77. Питання про Україну на Ялтинській конференції (лютий 1945 р.)
- •78. Україна – спів засновниця оон
- •79. Україна і розв’язання проблеми кордонів у післявоєнній Європі
- •80. Досвід розв’язання проблеми Закарпаття між урср та Чехословаччиною
- •81. Україна і Паризька мирна конференція 1946 р.
- •82. Українське питання в період «холодної війни» і дипломатія урср
- •83. Урср в міжнародних організаціях (50-ті – 80-ті рр.)
- •84. Національно-дисидентський рух в Україні 60-х – 80-х рр. І його вплив на міжнаціональні, міждержавні стосунки
- •85. Назрівання суперечностей всередині срср і формування передумов здобуття Українською державою суверенітету, перетворення на повноправного суб’єкта міжнародних відносин
- •25 Квітня 1990 р. Колегія міністерства розглянула питання «Про участь мзс
- •87. Проголошення незалежності України та його міжнародне значення
- •15 Міжнародних організацій та понад 60 їхніх органів. Крім того, республіка
- •88. Процес міжнародного визнання незалежної України в 1991-1992 рр.
- •89. Теоретичні засади сучасної зовнішньої політики України
- •90. Проблеми стосунків України з державами снд
- •91. Комплекс сучасних українсько-російських відносин. Проблема Криму, Чорноморського флоту та Севастополя
- •92. Чорнобильська катастрофа та її зовнішньополітичні аспекти
- •93. Україна і проблема ядерної зброї
- •94. Екологічні проблеми України у дипломатичному контексті
- •95. Проблеми і перспективи стосунків України і нато
- •96. Європейські вектори зовнішньої політики сучасної України
- •99. Стосунки України із сша в ретроспективі й нині.
- •100. Двосторонні відносини незалежної України з державами континентів і регіонів
- •101. Підготовка дипломатичних кадрів у сучасній Україні
- •102. Міжнародні чинники новітніх політичних процесів в Україні
44. Унр і дипломатична активність країн Антанти наприкінці 1917 р. – на початку 1918 р.
В листопаді 1917 р., після того як держави Антанти навіть не відповіли на пропозицію про мирні переговори, Раднарком Росії розпочав їх з Німеччиною та її союзниками. Переговори проходили в Брест-Литовську. Німеччина запросила і представників Центральної Ради, делегацію якої очолив В.Голубович.
Визнавши Україну самостійною державою, Німеччина 27 січня 1918 р. підписала з нею окрему угоду, обіцявши разом зі своїми союзниками сприяти примиренню Москви та Києва.
Крім того, таємним договором з Австро-Угорщиною передбачався поділ Галичини на українську та польську частини. Україна, зі свого боку, зобов'язувалася до кінця літа 1918 р. поставити Німеччині та Австро-Угорщині 1 млн тонн хліба та іншої продукції. Для забезпечення необхідного порядку Німеччина та Австро-Угорщина обіцяли Україні військову допомогу.
Через два місяці після брестських переговорів Україна була звільнена від більшовицьких військ. Центральна Рада повернулася до Києва. Заможні селяни, землевласники вимагали від влади визнання приватної власності на землю. Але Центральна Рада, в якій досить сильними були соціалістичні та навіть пробільшовицькі позиції, не бажала задовольнити ці вимоги.
Голова Генерального секретаріату В. Винниченко взагалі пропонував заарештувати деяких членів уряду, проголосити Раду робітничих та селянських депутатів і провести нові вибори до ЦР. Такою була ситуація в керівництві Центральної Ради.
Непорозуміння виникли також між українською та німецькою сторонами у зв'язку з виконанням господарських зобов'язань, передбачених договором між двома державами. Все це негативно впливало на внутрішньополітичну ситуацію в Україні. Невдоволення владою ставало дедалі сильнішим.
29 квітня 1918 р. в Києві зібрався Хліборобський конгрес, в роботі якого взяли участь майже 8 тис. делегатів, переважно селян. Присутні одноголосне обрали на гетьмана П. Скоропадського.
45. Міжнародні чинники прийняття ІV Універсалу Центральної ради, набуття УНР статусу самостійної, суверенної держави
Уже 17 грудня Раднарком направив ультиматум Центральній Раді, а через декілька днів Червона радянська армія під командуванням Володимира Антонова-Овсієнка вирушила в похід на Україну. У першій половині січня вислані з Центральної Росії більшовицькі загони захопили всю Лівобережну Україну, а наприкінці місяця підступили під українську столицю. У самому Києві у ніч з 28 на 29 січня місцеві більшовики, збільшовичені робітники і студентська молодь ще раз зробили спробу розв’язати бої у центрі міста, тоді як червоноармійські війська ззовні розпочали бомбардування міста з важких гармат.
Доля України, як і всієї Східної Європи, у ті дні вирішувалася однак не в Києві, а у Берестю (Брест-Литовську). Там з початку грудня проходили мирні переговори між Центральними державами і більшовицькою Росією. Австрійсько-угорський й німецький уряди прагнули зближення з УНР. Берлін і Відень страждали від гострої нестачі харчів, й укладення миру з багатою на хліб Україною могло б розв’язати цю проблему. Тому представники Німеччини, Австро-Угорщини, Болгарії й Туреччини з радістю прийняли зголошення Генерального секретаріату про своє бажання взяти участь у Берестейських переговорах. 25 грудня у Берестю появилася українська делегація на чолі з Всеволодом Голубовичем. Делегація не лише вимагала визнання влади УНР над територією, окресленою Третім Універсалом , але й включення до неї тих українських етнічних земель, що входили у склад Австро-Угорщини, а також окупованих у ході війни Холмщини, Підляшшя і Посяння.
Радянська делегація отримала від Леніна інструкції затягувати переговори до того моменту, поки Німеччина та її союзники не пред’являть ультиматум. Однією з причин затягування було намагання більшовиків здобути контроль над всією територією УНР і тим самим не допустити українську делегацію до підписання миру.
Зі свого боку, Центральна Рада та її уряд за всяку ціну намагалися утриматись у Києві до того часу, доки не буде підписаний мирний договір у Берестю. Доля переговорів залежала у ті дні від рук військових телеграфістів, які передавали телеграми з Києва і підтверджували присутність української влади у місті. Останню таку телеграму Грушевський передав уже з підвалу будинку Центральної Ради, де він з рештками українського уряду переховувався від більшовицьких снарядів.
Підписання миру відбулося 8 лютого 1918 р. Згідно його умов, всі чотири держави-переможці визнали незалежність України у кордонах, які більш-менш співпадали з межами української етнічної території. Україна зобов’язувалася постачати Австро-Угорщину й Німеччину хлібом і продовольством, за що віденський і берлінський уряди повинні були надати Центральній Раді військову допомогу для очищення території УНР від більшовицьких напасників. За наполяганням німців Австро-Угорщина згодилася не лише віддати Холмщину і Підляшшя і, але й обіцяла виконати стару вимогу українського руху в Галичині – поділити цей край на дві окремі, українську і польську частини. Ця умова була записана у таємному протоколі, доданому до основного тексту Берестейського миру.
Укладення сепаратного миру з Центральними державами вимагало від України, аби вона, як державне тіло, повністю відокремилась від Росії. Тому 25 січня 1918 р., під час перерви у Берестейських переговорах, Центральна Рада проголосила своїм Четвертим Універсалом самостійність Української Народної Республіки.
Еволюція українського руху від федеративності до самостійництва у роки революції повторювала загальну схему, характерну для національних рухів окраїн Росії. Користаючи з факту просунення німецьких військ далі на Схід та ослабленняросійського центру, свою самостійність проголосили у грудні 1917 р. Литва, у лютому 1918 р. – Естонія і Латвія,у березні – Білорусія, у травні – Вірменія і Грузія. У всій сукупності причин, що штовхнули лідерів Центральної Ради на проголошення самостійності, потреба заключення миру була найпершою, але не єдиною причиною. На другому місці стояла потреба рішуче відмежуватися від більшовицького режиму на Півночі. Українські лідери так довго тримали згорнутим прапор самостійності, як довго вірили у можливість дійти порозуміння з російськими демократичними і соціалістичними політиками щодо задовільнення національних прав України.