80. Досвід розв’язання проблеми Закарпаття між урср та Чехословаччиною

Розпад імперій найчастіше спричинявся військовою поразкою. Сталіну не лише вдалося втримати основні територіальні надбання Російської імперії, але й здійснити найбільш далекосяжні наміри Романових щодо приєднання нових територій – Східної Прусії, Галичини, Закарпаття та ін. Тактика принесення революцій “на кінчику багнета”, вперше випробувана щодо України у 1917 р. й вдало здійснена у 1945-1949 рр. у Польщі, Угорщині, Румунії, Болгарії, Чехословаччині та Східній Німеччині, дозволила Радянському Союзові підвести свої війська під самі ворота Західної Європи. Ніколи раніше російська імперія не знала такої величі і могутності.

Але за фасадом позірної міцності СРСР крилися нові проблеми, які складали потенційну загрозу для внутрішньої стабільності радянської системи. Ситуація провокувала питання, на які кремлівському керівництву тяжко було знайти відповідь. До того часу централізаторський характер СРСР пояснювався необхідністю вистояти у ворожому капіталістичному оточенні. Після утворення міжнародної соціалістичної системи таке оточення зникло: Українська РСР внаслідок післявоєнного врегулювання межувала лише з державами т.зв. народної демократії. Оскільки безпосередня зовнішня загроза зникала, виникало питання: чому Українська РСР повинна зберігати свій статус союзної республіки, коли її західні і південні сусіди – Польща, Чехословаччина, Угорщина і Румунія – самостійними державами? Українські патріоти одержували готову формулу для своїх політичних вимог, і дисидентський рух пізніших років не проминав нагоди, щоб користуватися нею.

Війна і післявоєнне врегулювання державних кордонів привели до змін у національному складі населення України. У результаті німецької політики винищення євреїв їхня частка зменшилася до 2% населення 1959 р. Зменшення питомої ваги інших національних меншостей викликали воєнні депортації та післявоєнний обмін населення між Україною та країнами “народної демократії”. Відповідно до договорів з Польщею (1 жовтня 1944 р.) та з Чехословаччиною (10 липня 1945 р.) на територію України з Польщі було переселено 520 тис. українців; одночасно з України в Польщу й Чехо-Словаччину репатрійовано 1 млн. поляків, 140 тис.євреїв і 33 тис.чехів. Були переселені з України також частина румунів, угорців та представників інших національних меншостей.

81. Україна і Паризька мирна конференція 1946 р.

На Паризькій мирній конференції 1946 р. член делегації УРСР А.Барановський був обраний головою комісії для Румунії. Він рішуче виступив проти поправки делегації Південно-Африканського союзу щодо встановлення завищений цін для колишніх союзників Німеччини за товари, придбані у країн-членів ООН в рахунок репарації.

Кремль був переконаний, що ця позиція являє собою спробу створення привілейованого становища для іноземних нафтових компаній у Румунії.

Компенсація іноземним власникам за втрачене майно на території колишніх союзників Німеччини визначалася у дві третини від фактичних збитків.

У дещо делікатному становищі А.Барановський опинився, коли його обрали головою підкомісії призької мирної конференції з розв’язання проблем угорсько-чезословацького кордону біля Братислави.

Чехословацька сторона наполягала на його перенесенні на 12 миль у південному напрямку, невизначеним залишилося становище 650-тисячного угорського населення Південної Словаччини, що поверталася до складу ЧСР. Підкомісія рекомендувала внести чехословацьку поправку до проекту мирного договору, а Д.Мануїльський підтримав позицію Праги щодо здійснення між обома державами обміну населенням, посилаючись на українсько-польський досвід.