96. Європейські вектори зовнішньої політики сучасної України

З розвитком інтеграційних процесів в Європі особливої актуальності набуло питання залучення України до співробітництва з європейськими та євроатлантичними структурами.

Набуття членства в НБСЄ та Раді Європи, цілеспрямована робота з інституціоналізації відносин з ЄС та НАТО на рівень партнерства – все це стало свідченням еволюціонування зовнішньої політики України та формування комплексного бачення зовнішньо-політичних пріоритетів у їхньому сьогоднішньому вигляді.

Укладення Хартії про особливе партнерство з НАТО (1997) та набуття чинності Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС (1998) стало солідним підґрунтям для розвитку відносин України з цими структурами. Ухвалення Стратегії інтеграції України до ЄС (1998) та Стратегії України щодо НАТО (2002) створило необхідні механізми для здійснення усього комплексу внутрішньо- та зовнішньополітичних заходів, який наближатиме Україну до інтеграції в ЄС та НАТО.

Після етапу становлення двосторонніх відносин розпочався період наповнення їх конкретним змістом, отримання реальних результатів від співробітництва у різних сферах. Закладено підвалини стратегічного партнерства з США, Росією, Польщею, сформовано основи добросусідських відносин з сусідніми державами, створено передумови для розвитку взаємовигідного співробітництва з найважливішими зовнішньополітичними партнерами в Європі та на інших континентах.

Важливим елементом зовнішньополітичної діяльності стало забезпечення інтересів українських експортерів на зовнішніх ринках та сприяння притоку інвестицій в українську економіку. Поряд з цим, великого значення набуло співробітництво зі світовими фінансовими інституціями.

Було збережено традиційну активність України у вирішенні нагальних питань світової політики в рамках діяльності ООН. Наша держава зарекомендувала себе відповідальним членом світової спільноти, взявши участь у численних миротворчих місіях під егідою організації.

Україна почала відігравати помітнішу роль у регіональній політиці, беручи участь в регіональних економічних та політичних утвореннях.

Європейський вибір, інтеграція до ЄС є стратегічним зовнішньополітичним курсом Української держави. Після набуття чинності Угоди про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом та офіційного оголошення бажання України набути асоційованого членства в ньому була затверджена стратегія інтеграції України до ЄС.

Одним з центральних напрямків інтегрування України до європейських структур виступає прикордонне співробітництво, провідною формою інтенсифікації якого в Європі стали єврорегіони. Головною метою для останніх є створення прозорих кордонів для вільного руху населення, товарів, послуг і капіталів. Існуючі сьогодні в західному прикордонні України єврорегіони «Буг» і «Карпати» поки що не змогли реалізувати свій потенціал.

97. Проблеми стосунків України із сусідніми державами на сучасному етапі

1. Україна для ЄС це - сусід, майбутнє якого невиразне. У Європі нас не сприймають як своїх. Усі розмови про можливе членство України в ЄС не більш ніж "морквина на палиці" за допомогою якої в Брюсселі намагаються корегувати поведінку офіційного Києва. Той мінімум уваги, що приділяє Україні Європа, пов'язаний, переважно, з географічною близькістю. Формальні правові та дипломатичні українсько-європейські контакти не більше ніж данина ввічливості. Вони, переважно, ні до чого не зобов'язують.

2. Україна втратила свою привабливість, коли втратила ядерну зброю, яка б могла забезпечити, у сполученні з іншими факторами, паритет Європі у відносинах зі Сполученими Штатами. Тобто сьогодні Україна для Європи - це територія, позбавлена якої-небудь визначеності і перспективи, крім, звичайно, ресурсної.

3. Пропонована нині концепція "сусідського статусу" розрахована на створення винятково європейських ринків збуту. У цьому сенсі є показовою доповідь Єврокомісії "Більш масштабна Європа: Нові рамки відносин ЄС зі своїми східними і південними сусідами" на засіданні ЄС в березні 2003 року. На переконання авторів цього документа, з "сусідського кола" повинне бути сформоване потрійне захисне кільце.

Завдання першого - забезпечити рішення проблеми зупинки напливу економічних біженців у багату Європу. Тобто пропонується задача звільнити від цієї роботи держави ЄС і узяти на себе зобов'язання про депортації емігрантів.

Друге кільце повинне служити економічному поліпшенню "сусідського" простору, оскільки бідні сусіди будуть являти собою економічний і політичний фактор ризику. Це важке, а можливо й недосяжне завдання, оскільки різниця в рівні добробуту між Союзом і його сусідами величезна. Відомо, з якими труднощами зустрілася Західна Німеччина, прийнявши у свої ряди "братів по крові".

Третє захисне кільце повинне відгородити ЄС від міжнародної злочинності. Із сказаного випливає, що Україна потрібна Євросоюзу не як повноправний член, а як елемент зовнішнього кільця безпеки, мета якого ізолювати ЄС від деструктивного зовнішнього впливу.

Тобто держави зі статусом "сусідів", у перспективі, можуть стати частиною загального європейського ринку, але вони ніколи не дістануть права на політичну співучасть у роботі ЄС (тобто - мати депутатів і своїх комісарів у Європарламенті, брати участь у засіданнях Ради Європи тощо). Подібні умови не можуть бути прийнятними, тому що фактично ставлять Україну у становище третьосортної держави. У такій ситуації, зовнішньополітичний курс тільки на євроінтеґрацію малоперспективний.

4. Однак у визначенні своєї політики наша держава повинна враховувати одну дуже важливу обставину. Україна є точкою докладання досить агресивних зусиль з боку Німеччини, що формує свій інтерес у східному напрямку. В останньої поки що не вистачає засобів, але це може відбутися в доступному для огляду майбутньому. Принаймні німці намагаються змусити Росію поставляти нафту не через територію нашої держави, а через Балтику. Висловлюються за постачання російських енергоносіїв в обхід України (через Чорне море) болгари і турки (зрозуміло, що самі вони б на це не зважилися). У самій Росії також є ряд політиків, що закликають зруйнувати нафтогазопроводи, що йдуть у напрямку нашої держави.

98. Розбудова зовнішньої політики України з країнами Західної Європи

Сучасні пріоритети зовнішньої політики України пройшли довгий процес формування у доволі складних міжнародних умовах, коли наша держава на зорі незалежності була змушена доводити свою здатність бути гідним гравцем на міжнародній арені, завойовувати авторитет в міжнародних організаціях, захищати власні інтереси у зовнішньополітичній сфері.

На західньому векторі української зовнішньої політики найактивніше розвиваються стосунки з Польщею. Польща була найпершою серед усіх з держав, які у грудні 1991 р. визнали українську самостійність. Зміна президентів у 1993 р. не змінило ставлення до України – навпаки, з приходом до влади Олександра Кваснєвського Польща перебрала на себе роль адвоката українських інтересів у загальноєвропейських структурах, намагаючись бути посередником у загальному зближенні України і Європи. Гострі конфлікти 1992-1998 рр.у Перемишлю навколо греко-католицької катедри та у Львові навколо польських військових поховань засвідчили, що стосунки на польсько-українському пограниччі далекі від ідеальних. Однак на центральній вісі “Варшава-Київ” явно домінує прагматизм, продиктований ще старим мотто Пілсудського: існування вільної Польщі неможливе без вільної України.

Вихід України з міжнародної ізоляції та пробудження до неї інтересу з боку західних держав став зворотньою медаллю різкого погіршення на Заході образу Росії. Поступовий відхід Москви від політики економічних реформ, чеченська війна, перемог акомуністично-націоналістичної коаліції на парламентських виборах у грудні 1995 р., загроза приходу до влади комуністичного президента на виборах у червні 1996 р., параліч влади, що час до часу виникав у зв’язку з неспроможністю хворого Єльцина повноцінно виконувати президентські функції, наростання антизахідних настроїв, що йшла рука з підтримкою проскрибованих Заходом Іраку і Сербії, і, нарешті, глибока фінансова криза серпня 1998 р. – все це поклало кінець флірту Заходу з Росією і природньо привело до перенесення центру його уваги на Україну.