74. Акт відновлення Української держави 30 червня 1941 р.

Вже перші дні війни показали слабкість СРСР. Незважаючи на масовий героїзм бійців, Червона армія, командний склад якої став жертвою сталінських репресій ще в передвоєнні роки, швидко відступала. До середини серпня 1941 р. німецькі війська захопили Галичину, Західну Волинь, Буковину, Бессарабію. 19 вересня фашисти взяли Київ, у жовтні — Одесу й Харків. До кінця 1941 р. була окупована майже вся Україна. Величезними були людські та матеріальні втрати.

Сподівання західних українців на те, що з приходом сюди німців і відступом більшовиків для них настане покращення, не справдилися. Хоча військові підрозділи ОУН на початку війни разом з німцями вели боротьбу проти Червоної армії, Гітлер і думки не мав про те, що Україна може стати самостійною державою. Це особливо стало ясним, коли проголошена у Львові 30 червня 1941 р. Українська держава була швидко зліквідована, а ініціаторів прийняття Акта про незалежність України — С. Бандеру і Я. Стецька — було запроторено до концентраційного табору Заксенгаузен.

По всій Україні встановлювався окупаційний режим, який жорстоко переслідував усіх, хто чинив йому спротив. 20 серпня 1941 р. із значної частини республіки, окупованої німцями, був створений Райхскомісаріат Україна на чолі з фашистським катом Е. Кохом. Однак усе це не могло придушити опір населення.

75. Нацистський окупаційний режим і Україна. Оцінка діяльності ОУН-УПА

У 1941 р. по всій Україні встановлювався окупаційний режим, який жорстоко

переслідував усіх, хто чинив йому спротив.

20 серпня 1941 р. із значної

частини республіки, окупованої німцями, був створений Райхскомісаріат

Україна на чолі з фашистським катом Е. Кохом. Однак усе це не могло

придушити опір населення. Зокрема, активну боротьбу проти окупантів

розгорнули радянські партизанські формування. В окупованому Києві була

створена Українська Національна Рада — політично-громадський центр під

орудою ОУН.

ОУН була створена задовго до війни. У 1925 р. було утворено Українське національне-демократичне об'єднання

(УНДО) на чолі з К. Левицьким. У 1929 р. у Відні під керівництвом Є.

Коновальця постала Організація українських націоналістів (ОУН), яка ставила

за мету здобуття незалежності України. Посилився національно-визвольний рух

у Закарпатті.

Діяли підпільні більшовицькі та націоналістичні організації,

польські партизанські загони та ін. Якщо діяльність радянських партизанів

концентрувалася в основному на Лівобережжі, то збройні формування ОУН,

насамперед Українська повстанська армія, діяли на теренах Західної України.

У липні 1944 р. було створено Українську головну визвольну раду. Більшовики

однак, вбачали в ОУН— УПА посібників Німеччини, своїх ворогів. З цієї

причини антинацистський рух в Україні послаблювався, його сили нерідко

витрачалися на братовбивчу боротьбу між собою.

Події на фронтах, особливо після поразок Німеччини під Сталінградом та

Курськом, стали розвиватися вже на користь антигітлерівської коаліції.

Стратегічна ініціатива остаточно перейшла до Червоної армії. Почалося

визволення Лівобережної України. Червона армія мала потрійну перевагу над

німецькою в кількості військ, майже п'ятикратну — в техніці, значна частина

якої поставлялася союзними державами, насамперед США та Великою Британією.

Поповнена величезними людськими ресурсами, Червона армія розгорнула

енергійний наступ. Протягом літа—осені 1943 р. були звільнені Харків,

Чернігів, Полтава, у вересні — Донбас, а 6 листопада був звільнений Київ.

Переможне форсування Дніпра завершувало корінний перелом у війні.

Після того як по Західній Україні

пройшли радянські війська, УПА організувала низку акцій з метою перешкодити

мобілізації та депортації українського населення. Тоді ж із тактичних

міркувань німці звільнили з концтабору С. Бандеру, Я. Стецька, А. Мельника.

Однак своєї мети вони не досягли: ОУН—УПА не відмовилися від боротьби на

два фронти — і проти більшовиків, і проти нацистів.