90. Проблеми стосунків України з державами снд

Між собою країнам СНД нині важко співробіт ничати, оскільки технологічний і комерційний вектори співробітництва зазнали радикальної відцентрової переорієнтації (здебільшого на Захід). За цих умов інтелектуальне співробітництво хоч і зберігається, але втрачає грунт для практичної реалізації. Проте закріплений упродовж останнього десятиріччя стереотип прозахідної орієнтації вітчизняних науковців та інноваторів - "наші розробки - ваші гроші" - задовольняє далеко не всіх і має свої обмеження.

Зрештою, можливі й взаємні плідні контакти. Так, успішно реалізується (згідно з підписаним в м. Майкоп 3.08.1999 р. протоколом про співпрацю) програма українсько-адигейського науково-тех нічного співробітництва з питань реанімації свердловин термальних вод, газових і нафтових, сушіння деревини, використання нетрадиційних джерел енергії, а також технологічної очистки різних комунікацій.

Таке співробітництво в дусі часу здійснюється на засадах взаємозаліку, свого роду бартеру, за принципом "наше впровадження - ваша продукція" (зокрема нафта для України).

При скороченні сфери праці відтік фахівців із науки в інші сфери діяльності великою мірою пов'язаний із значним відставанням рівня оплати їх праці, порівняно з рештою галузей економіки.

Тенденція до безупинного скорочення чисельності наукових кадрів, що почалася в 1991-1995 рр., характеризувалася темпами, що значно випереджали зниження загальної чисельності зайнятих у народному господарстві.

Скорочення відбувалося переважно за рахунок фахівців, що проводять НДДКР у науково-дослідних інститутах і конструкторських організаціях галузевого сектору науки, а також у конструкторських бюро на промислових підприємствах. Однак у 1994-1997 рр. у більшості держав спостерігалося вже і значне, порівняно з 1991-1993 рр., скорочення науково-педагогічних кадрів, які займаються науковою працею поряд із викладацькою на кафедрах вузів. Серед причин скорочення чисельності фахівців, зайнятих у сфері наукових досліджень і розробок, найважливіши ми є: складний фінансовий стан науки у більшості країн Співдружності; руйнація наукових шкіл і колективів, що створювалися десятиліттями; падіння престижу наукової діяльності, низький рівень оплати праці працівників науки; зменшення випуску фахівців з аспірантури. Зокрема, в багатьох державах досить високою є чисельність аспірантів, що вибувають до закінчення терміну навчання. Більше половини з тих, що вибули, навчалося з відривом від виробництва. Вибуття пов'язане зі значними матеріальними труднощами через низькі аспірантські стипендії і необхідністю пошуку додаткових заробітків, зниженням престижу праці наукових і викладацьких працівників та ін.

Порівняно з 1991р., у наступні 90-і роки в більшості країн спостерігалося зниження частки аспірантів, які захистили кандидатські дисертації в рік закінчення аспірантури. Це зумовлено, зокрема, тим, що підготовка дисертацій у сучасних умовах - особливо з відривом від виробництва - вимагає від аспірантів значних, неадекватних їхній стипендії матеріальних витрат на оплату послуг.

Усе вищесказане диктує необхідність вибору стратегічно орієнтованого курсу на максимальне в умовах економічного спаду збереження наукового потенціалу цих держав і одночасну адаптацію останнього до умов ринкової економіки.

Одначе, перебудова системи науково-дослідної та інноваційної діяльності обмежується у більшості цих держав лише зміною деяких старих структур адміністра тивно-командного впливу на науку.

Так, вивчення існуючого в нових незалежних державах досвіду щодо законодавчого регулювання в сферах науки та інновацій показує, що в процесі прийняття відповідних нормативно-законодавчих актів стикаються дві групи суперечливих цілей: довгострокові, пов'язані зі збереженням наукового потенціалу, і короткострокові, зумовлені необхідністю діяти в рамках поточних фінансових обмежень.