5. Договори давньоруських князів із Візантією

У зовнішньополітичній сфері активність Давньоруської держави була зосереджена на традиційному для русичів візантійському напрямі. Починаючи з Аскольда і закінчуючи Святославом, кожен з руських князів вважав за необхідне організувати декілька походів на Візантію.

Так, щоб примусити Константинополь змінити свою торгову політику відносно Київського князівства, князь Олег вирішив розпочати військовий похід на Візантію. Олегу була запропонована мирна угода.

Почалися переговори, де основними умовами Олега були такі: 1) греки зобов’язані заплатити по 12 гривень сріблом за кожного його воїна та дати подарунки для «великих князів», які правили в Києві, Переяславі, Любечі й інших великих містах Русі України;2) послам, які приїжджатимуть із Києва до Царгорода, імператор Візантії повинен від себе надавати утримання; 3) київські купці, перебуваючи у Візантії, мусять протягом шести місяців бути забезпечені хлібом, м’ясом, рибою, вином й овочами за грецький рахунок. А при поверненні до Києва — продуктами та корабельними знаряддями (вітрила, канати, якорі тощо); 4) Олег дав обіцянку, що його люди не завдаватимуть шкоди в грецьких краях і входитимуть у Царгородські ворота без зброї і не більше 50 осіб під наглядом імператорських чиновників. Ці умови підписали обидві сторонни.

Названий договір із Візантією 907 року вважається першим дипломатичним актом Київської держави. Як стверджує літописець Нестор, повертаючись до Києва, на знак свого звитяжного походу до Візантії, князь Олег повісив свій щит над воротами Царгорода. До Києва він повернувся з багатим трофеєм: золотом, тканинами, різними коштовностями, винами, фруктами тощо, а народ, здивований його славою та багатствами, ним привезеними, одноголосно назвав Олега «віщим», тобто мудрим або волхвом.

Другий русько-візантійський договір 911 р.(був укладений після преможного походу Олега на Константинополь)мав 15 статей і передбачав сплату Візантією значної контрибуції (48 тис. гривень золотом), безмитну торгівлю, надання пільгових умов руським купцям у Константинополі та ін.

За арабськими джерелами, після гучних перемог над Візантією Олег здійснив кілька походів проти Арабського халіфату на південно-західне узбережжя Каспійського моря. Під час останнього з них (912) він загинув.

944 р. був підписаний не менш вигідний договір з Візантією після походів Ігоря. Цей договір 944 р. підтверджував лише основні торговельні інтереси Русі на ринках Візантії.

6. Дипломатія Святослава

965 року Святослав Ігоревич став Київським князем. З цього моменту політика Києва була спрямована на утвердження позицій Русі на міжнародній арені. Перед політичною елітою князя Святослава постала давня проблема, пов’язана з подоланням ворожих відносин з боку деяких сусідніх країн. Волзька Булгарія суперничала з Руссю в торгівлі зі Сходом. Хазарія, хоча й підтримувала з Руссю тісні відносини, часто грабувала купецькі каравани, що йшли з Києва на схід та південний схід. До того ж данниками Хазарії продовжували залишатися деякі східнослов’янські племена, зокрема в’ятичі. Погіршилися також відносини з Візантією, котра протидіяла зростанню руської могутності.

Хазарія виступила проти централізуючої політики Київської Русі щодо державного об’єднання східних слов’ян. Щоб консолідувати всі східнослов’янські землі в єдиній державі, Русь була змушена силою позбутися настирливого політичного противника та конкурента.

Першим кроком молодого 22-річного князя було повернення під владу Київської Русі в’ятичів. З цією метою він здійснив похід на Оку та Волгу. «...Нальзе ваятичи и рече вятичемь: «Кому дань даете?» Они ж реиса: «Казаромь по изьлягу от рала даемь», читаємо у «Повісті минулих літ». Після запеклого опору впала хазарська фортеця Саркел (Біла Вежа), потім блискавичним ударом Святослав розгромив і розсіяв ясів та касогів (предків осетин і черкесів) і наклав на них дань.

Сучасник Святослава арабський географ Ібн-Каукаль доповнює дані літопису про походи Святослава на Волгу. За його свідченням, військо Святослава досягло міста Булгар і землі буртасів. Крім фортеці Біла Вежа, що займала ключову позицію Хазарського каганату на Дону, на Волзі після тривалої облоги було взято столицю Хазарії Ітіль і багато міст на Каспійському узбережжі. Від цих міст, відзначав Ібн-Каукаль, — «не залишилося й сліду», руси «відняли у них всі ці області та привласнили їх собі». Внаслідок походів Святослава Ігоревича Хазарська держава занепала, назавжди зійшовши з історичної авансцени. На жаль, з того часу господарями південноруських степів стали печенізькі орди; небезпека почала загрожувати містам Подніпров’я та безпосередньо Києву.

Події, що відбувалися на Балканах, втягли Київську Русь у війну між Болгарським царством і з Візантією, загрожуючи Константинополю. Святослав здійснив кілька походів на Болгарію. Помилковість стратегії Святослава полягала у прагненні повернути Візантію в русло слухняного данника. Вона була ще сильна, похід греків через Балкани, взяття Преслави, битва під Доростолом, важке становище руських військ на Дунаї прискорили початок мирних переговорів між воюючими країнами.

Договір 971 р. є вінцем укладених документів такого роду язичницької епохи. Значення договору 971 року полягає у відновленні між Руссю і Візантією тих відносин, що склалися до 966 року, тобто на початок першої балканської кампанії Святослава.