- •1. Предмет, завдання і значення курсу «Історія України (Дипломатична історія України)»
- •2. Формування уявлень про дипломатію додержавної України
- •3. Міжнародні обставини формування державного об’єднання «Русь» та дипломатичні складові його зміцнення
- •4. Норманська теорія та дипломатичні акції перших князів Рюриковичів
- •5. Договори давньоруських князів із Візантією
- •7. Розквіт дипломатичної активності України-Русі за часів Володимира Великого
- •8. Ярослав Мудрий і його дипломатичні зусилля щодо зміцнення міжнародного становища Київської Русі
- •9. Прийняття Руссю християнства та його міжнародні наслідки
- •10. Стадія роздробленості Київської Русі та зменшення її дипломатичної ваги у світі
- •11. Галицько-Волинське князівство та його дипломатія
- •12. Різновекторна дипломатія Данила Галицького
- •13. Династичні зв’язки України-Русі із суміжними державами та країнами Західної Європи
- •14. Дипломатія Володимира Мономаха
- •15. Феномен Литовсько-Руської держави
- •16. Литовсько-волинське зближення і доля українських земель
- •17. Становище українців в Речі Посполитій
- •18. Формування козацтва й паростки дипломатії Запорізької Січі
- •19. Дипломатична боротьба за козацьку автономію
- •20. Зовнішньополітичні пріоритети Української революції середини хvіі ст.
- •21. Формування козацько-гетьманської дипломатії б.Хмельницького
- •23. Березневі статті б.Хмельницького
- •25. Дипломатична практика українських гетьманів доби «Руїни» 1657-1687 рр.
- •27. Чинники зовнішньої політики й дипломатії гетьманської України другої половини хvіі ст.
- •1668 Р. Проголошує себе гетьманом всієї України. Але в цей час поновлюється
- •1672 Року Туреччина починає війну проти Польщі й за допомогою козаків
- •28. Дипломатична історія формування українсько-шведського союзу 1708-1709 рр. І.Мазепа
- •1715 Р. Петро і ліквідував виборність старшини і полковників. У 1721 р.
- •1715 Р. Петро і ліквідував виборність старшини і полковників. У 1721 р.
- •31. Поділи Польщі й перерозподіл українських земель між Російською та Австро-Угорською імперіями
- •32. Великодержавна політика російського самодержавства щодо України й загострення українського питання
- •33. Становище українців в Австро-Угорщині й проблема соборності українських земель
- •34. Національно-визвольний рух і активізація дипломатичної активності навколо України на зламі хіх і хх ст.
- •35. Національні проблеми у програмах українських партій – пошук моделей перебудови міжнародних відносин у Східній і Центральній Європі
- •36. «Українська карта» у планах і дипломатії Троїстого союзу та Антанти
- •37. Перша світова війна і доля українства
- •38. Дипломатична діяльність «Союзу визволення України»
- •39. Українська революція й пошук її зовнішньополітичних орієнтацій
- •41. Створення унр і початки її дипломатичної діяльності
- •44. Унр і дипломатична активність країн Антанти наприкінці 1917 р. – на початку 1918 р.
- •46. Україна і Брестська мирна конференція
- •47. Брестський мирний договір і його наслідки для України
- •49. Вплив українсько-німецьких відносин на зовнішньополітичне і внутрішнє становище Української Держави (1918 р.)
- •50. Проблема ратифікації Брестського мирного договору з Австро-Угорщиною.
- •52. Україна у взаєминах з Доном і Кубанню у 1918 р.
- •58. Українсько-французькі переговори в Одесі й Бірзулі на початку 1919 р.
- •59. Війна за незалежність унр у кільці фронтів 1919 р. Пошук союзників
- •60. Україна і Паризька мирна конференція 1919 р. Діяльність соборної української делегації
- •61. Воєнно-політичний союз радянських республік, місце і роль в ньому урср
- •63. Україна і Польща в 1920 р.: союз і війна
- •65. Проблема статусу урср як суб’єкта міжнародного життя в 1917-1920 рр.
- •III Всеукраїнський з'їзд Рад у 1919 р. Прийняв першу радянську Конституцію
- •66. Дипломатична діяльність урср в 1920-1922 рр.
- •69. Український національно-визвольний рух в Польщі, Румунії та Чехословаччині в контексті міжнародного життя
- •69. Українське питання в дипломатичній практиці міжвоєнної Європи
- •70. Україна в стратегічних планах європейських держав напередодні Другої світової війни
- •73. Входження Північної Буковини і Бессарабії до складу срср – важливий крок на шляху реалізації ідеї українського соборництва
- •74. Акт відновлення Української держави 30 червня 1941 р.
- •76. Радянсько-польські суперечності щодо західноукраїнських земель в ході Великої вітчизняної війни
- •77. Питання про Україну на Ялтинській конференції (лютий 1945 р.)
- •78. Україна – спів засновниця оон
- •79. Україна і розв’язання проблеми кордонів у післявоєнній Європі
- •80. Досвід розв’язання проблеми Закарпаття між урср та Чехословаччиною
- •81. Україна і Паризька мирна конференція 1946 р.
- •82. Українське питання в період «холодної війни» і дипломатія урср
- •83. Урср в міжнародних організаціях (50-ті – 80-ті рр.)
- •84. Національно-дисидентський рух в Україні 60-х – 80-х рр. І його вплив на міжнаціональні, міждержавні стосунки
- •85. Назрівання суперечностей всередині срср і формування передумов здобуття Українською державою суверенітету, перетворення на повноправного суб’єкта міжнародних відносин
- •25 Квітня 1990 р. Колегія міністерства розглянула питання «Про участь мзс
- •87. Проголошення незалежності України та його міжнародне значення
- •15 Міжнародних організацій та понад 60 їхніх органів. Крім того, республіка
- •88. Процес міжнародного визнання незалежної України в 1991-1992 рр.
- •89. Теоретичні засади сучасної зовнішньої політики України
- •90. Проблеми стосунків України з державами снд
- •91. Комплекс сучасних українсько-російських відносин. Проблема Криму, Чорноморського флоту та Севастополя
- •92. Чорнобильська катастрофа та її зовнішньополітичні аспекти
- •93. Україна і проблема ядерної зброї
- •94. Екологічні проблеми України у дипломатичному контексті
- •95. Проблеми і перспективи стосунків України і нато
- •96. Європейські вектори зовнішньої політики сучасної України
- •99. Стосунки України із сша в ретроспективі й нині.
- •100. Двосторонні відносини незалежної України з державами континентів і регіонів
- •101. Підготовка дипломатичних кадрів у сучасній Україні
- •102. Міжнародні чинники новітніх політичних процесів в Україні
76. Радянсько-польські суперечності щодо західноукраїнських земель в ході Великої вітчизняної війни
Напередодні Другої світової війни Польщі належали землі Західної України, що віддійшли до неї після першої світової війни. Радянський Союз прагнув повернути етнічні землі однієї зі своїх республік.
Післявоєнне влаштування кордонів багатьом західним українцям здавалося найгіршим з усіх можливих. Але життя вимагало пристосуватися навіть до найнесприятливіших умов. Місцеві центристські партії ставили у центр своїх політичних вимог здобуття національної автономії у межах існуючих держав. Найвпливовішою серед цих партій було Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО), створене у Львові в липні 1925 р. Створення УНДО означало, по суті, переливання старого вина у нові міхи: воно мало ту саму програму й тих самих лідерів, що й довоєнна Українська національно - демократична партія. Слабким місцем у діяльності УНДО був її реґіональний характер. Воно діяло, в основному, в Галичині. Спроби ж перенести свої впливи на Волинь, через Сокальський кордон, не увінчалися великим успіхом. Більших результатів добилася інша традиційна галицька партія – Українська Радикальна Партія (УРП), яка у 1926 р. утворила з волинськими есерами об’єднану Українську Соціалістично-Радикальну Партію (УСРП). Продовжувала свою діяльність й Українська соціал-демократична партія (УСДП), а на місті передвоєнної Християнсько-суспільна партія зовсім припинила діяльність, і лише у 1930 на її місці постала Українська католицька народна партія (УКНП).
Найбільшою заслугою центристських партій у Галичині був розвиток розгалуженої сітки українських громадських організацій. Товариство “Просвіта” у 1925 р. нараховувало 11 тис. членів та підтримувало діяльність хат-читалень з чисельністю ще 121 тис.чол. Товариство “Рідна школа” на противагу полонізації державної освіти розбудовувало власну сітку приватних українських шкіл, а організація “Союзу українок” охопила значну кількість українського жіноцтва та ін. Великих успіхів досяг українських кооперативний рух, котрий у 1937 р. нараховував бл. 3,5 тис. кооперативів із загальною кількістю 660 тис. членів. Українським організаціям вдалося організувати навіть позадержавні заклади вищої освіти. У 1921-1925 рр. діяли Львівський таємний український університет і Львівська таємна українська висока політехнічна школа. У 1928 р. Львівська греко-католицька семінарія була перетворена у Богословську академію.
Українці Галичини розбудували сильне громадянське суспільство, що охоплювало різні сфери національного життя: від виробництва сільськогосподарської продукції, до витворення наукових і культурних вартостей. Успіхи західноукраїнських політичних діячів поза Галичиною і Волинню були значно скромнішими.
77. Питання про Україну на Ялтинській конференції (лютий 1945 р.)
На Ялтинській конференції 1945 р. глав урядів СРСР, США і Великобританії найважливішим для України питанням було прийняття її до складу ООН.
Ідея створення міжнародної організації для підтримання миру і безпеки у всьому світі виникла під час Другої світової війни. Основними віхами на шляху створення ООН стали Декларація Організації Об’єднаних Націй [1], яку 1 січня 1942 р. підписали 26 країн антигітлерівської коаліції, Московська конференція міністрів закордонних справ США, СРСР, Великобританії (жовтень 1943 p.), Думбартон-Окська (1944 p.), Ялтинська (1945 р.) і Сан-Франциська (1945 р.) конференції. На останній 26 червня 1945 р. було підписано Статут Організації Об'єднаних Націй [2]. Він набув чинності 24 жовтня 1945 р. Цей день щорічно відзначається як день Організації Об’єднаних Націй.
На тій же Ялтинській конференції глав урядів СРСР, США і Великобританії, за наполяганням радянської делегації, керівники західних держав дали згоду ввести УРСР і БРСР до складу майбутньої міжнародної організації за умови розгляду цього питання на установчій конференції в Сан-Франциско.
Таким чином, учасники установчої конференції 30 квітня 1945 р. прийняли рішення про введення УРСР до ООН, зваживши на те, що одна з найбільших республік СРСР зазнала великих матеріальних і людських втрат від загарбників, а солдати-українці, які становили 20% радянської армії, зробили все для розгрому агресорів. [22; 52]
Просування України в ООН не означало наміру Сталіна переглянути статус республіки у складі СРСР з метою надання їй більшої самостійності. Йшлося лише про збільшення представництва СРСР в ООН, а Україні, як і Білорусі, відводилася роль додаткової одиниці, здатної голосувати і формально ініціювати обговорення питань, продиктованих Москвою.
Україна, хоч і не стала повноцінним суб’єктом міжнародного права, однак, згідно зі Статутом ООН, її формально визнавали як повноправного члена Організації. Впродовж тривалого часу, аж до проголошення незалежності в 1991 p., трибуна ООН була для УРСР важливим засобом поширення інформації про український народ, його культуру.