46. Україна і Брестська мирна конференція

У ході мирних переговорів радянської Росії з Четверним союзом у Бресті (9 січня – 10 лютого 1918 р.) радянську делегацію очолив Л.Троцький, який зайняв досить дисну позицію. Не виконав вказівок В.Леніна, офіційно визнав делегацію Центральної Ради і дав привід німцям зірвати пераговори і перейти у збройний наступ проти радянської держави.

США висунула чітку позицію щодо докорінної програми трансформації і демократизації системи міжнародних відносин, яка мала відбуватися в інтересах США.

Генерал Гофман пред’явив радянській делегації карту, де було визначено , яку територію буде відрізано від Росії на користь Німеччини. Росія мала погодитися на окупацію України відповідно до договору з Центральною Радою. Російська делегація потребувала перерви в переговорах. Ленін в цей час віві боротьбу з лівими комуністами, котрі пропонували розпочати революційну війну проти Німеччини.

Ленін вимагав негайно укласти мирний договір з Четверним союзом, щоб врятувати радянську республіку. Дав наказ Троїцькому на переговорах «триматися» до ультиматуму з боку Німеччини.

Троцький не виконав наказу Леніна підписати мирний договір з Німеччиною, не запропонувавши Німеччині ні війни, ні миру. Таким чином, мирна конференція у Бресті була зірвана.

Дії Троцького спочатку були підтримані в Петрограді і Москві лівими комуністами на чолі з Бухаріним. Але невдовзі виявилася ціна демагогічної заяви Л.Троцького: 18 лютого німецькі війська по всьому фронту перейшли в наступ проти радянської держави. Виникла пряма загроза її існуванню.

Авантюрна позиція Троїцького на мирній конференції дорого обійшлася радянській державі. Німецькі війська після окупації України вдерлися у Прибалтику та Білорусію, почали наступ на територію Росії.

Ленін намагався негайно прийняти німецькі умови, підписати мирний договір і дати відсіч агресорові. Екстрений з’їзд партії прийняв рішення погодитися на мир з Німеччиною.

Новостворена Червона армія завдала значних ударів по німецьких військах і зупинила їхній наступ. Тільки тоді Німеччина погодилася відновити переговори.

Другий тур переговорів відбувся у березні 1918 р.. Тепер Німеччина вимагала більших вимог.

47. Брестський мирний договір і його наслідки для України

В листопаді 1917 р., після того як держави Антанти навіть не відповіли на пропозицію про мирні переговори, Раднарком Росії розпочав їх з Німеччиною та її союзниками. Переговори проходили в Брест-Литовську. Німеччина запросила і представників Центральної Ради, делегацію якої очолив В.Голубович.

Визнавши Україну самостійною державою, Німеччина 27 січня 1918 р. підписала з нею окрему угоду, обіцявши разом зі своїми союзниками сприяти примиренню Москви та Києва. Крім того, таємним договором з Австро-Угорщиною передбачався поділ Галичини на українську та польську частини. Україна, зі свого боку, зобов'язувалася до кінця літа 1918 р. поставити Німеччині та Австро-Угорщині 1 млн тонн хліба та іншої продукції. Для забезпечення необхідного порядку Німеччина та Австро-Угорщина обіцяли Україні військову допомогу.

Через два місяці після брестських переговорів Україна була звільнена від більшовицьких військ. Центральна Рада повернулася до Києва. Заможні селяни, землевласники вимагали від влади визнання приватної власності на землю. Але Центральна Рада, в якій досить сильними були соціалістичні та навіть пробільшовицькі позиції, не бажала задовольнити ці вимоги. Голова Генерального секретаріату В. Винниченко взагалі пропонував заарештувати деяких членів уряду, проголосити Раду робітничих та селянських депутатів і провести нові вибори до ЦР. Такою була ситуація в керівництві Центральної Ради. Непорозуміння виникли також між українською та німецькою сторонами у зв'язку з виконанням господарських зобов'язань, передбачених договором між двома державами. Все це негативно впливало на внутрішньополітичну ситуацію в Україні. Невдоволення владою ставало дедалі сильнішим.

29 квітня 1918 р. в Києві зібрався Хліборобський конгрес, в роботі якого взяли участь майже 8 тис. делегатів, переважно селян. Учасники конгресу рішуче засуджували політику Центральної Ради, її соціалістичні експерименти, вимагаючи поновлення приватної власності на землю та утворення міцної державної влади у формі історичного гетьманату. Присутні одноголосне обрали на гетьмана П. Скоропадського.

48. Міжнародні чинники державного перевороту 29 січня 1918 р. і утвердження гетьманату П.Скоропадського

Через два місяці після брестських переговорів Україна була звільнена від ільшовицьких військ. Центральна Рада повернулася до Києва. Заможні селяни, емлевласники вимагали від влади визнання приватної власності на землю. Але ентральна Рада, в якій досить сильними були соціалістичні та навіть робільшовицькі позиції, не бажала задовольнити ці вимоги. Голова енерального секретаріату В. Винниченко взагалі пропонував заарештувати еяких членів уряду, проголосити Раду робітничих та селянських епутатів і провести нові вибори до ЦР. Такою була ситуація в керівництві ентральної Ради. Непорозуміння виникли також між українською та німецькою торонами у зв'язку з виконанням господарських зобов'язань, передбачених оговором між двома державами. Все це негативно впливало на нутрішньополітичну ситуацію в Україні. Невдоволення владою ставало дедалі сльнішим.

29 квітня 1918 р. На Хліборобському конгресі, учасники якого засуджували діяльність Центральної Ради, П.Скоропадського було визнано гетьманом незалежної України. П. Скоропадський сконцентрував у своїх руках практично всю повноту влади, озпустив Центральну Раду й ліквідував Українську Народну Республіку: країна стала називатися Українською Державою. Гетьман оприлюднив два програмних документи — «Грамоту до всього українського народу» і «Закони про тимчасовий державний устрій України». У сфері соціальної політики ставилося за мету поновити приватну власність на землю і передати її колишнім володарям. Були зміцнені державний бюджет, українська валюта. Відновилося міське й земське самоуправління. Одним з найвизначніших досягнень гетьманату П. Скоропадського було енергійне національно-культурне будівництво. За дуже короткий час і в дуже складних умовах було відкрито майже 150 україномовних гімназій. У Києві та Кам'янці-Подільському постали українські університети. Почали працювати Українська Академія наук, національний архів, національна бібліотека. За безпосередньої участі академіка А. Кримського в Києві діяв Близькосхідний інститут. У жовтні 1918 р. засновано Київський інститут удосконалення лікарів як лікувально-навчальний заклад професійної спілки лікарів міста.

Без перебільшення можна стверджувати, що жодна інша влада всього періоду українських визвольних змагань не зробила в царині зовнішніх зносин стільки, скільки зробив гетьманський уряд. Відносини з державами Центрального блоку залишалися головним пріоритетом зовнішньої політики.

Разом із тим на відміну від Центральної Ради Українська Держава прагнула до розбудови взаємин з радянською Росією, іншими новими державами, що виникли на теренах імперії Романових. Здійснювалися кроки, спрямовані на встановлення дружніх відносин із державами Антанти та нейтральними європейськими країнами. 14 червня 1918 р. був прийнятий закон «Про посольства 1 місії Української Держави». Новий закон від 6 листопада 1918 р. поширив дислокацію українських консульських установ на 22 країни та окремі регіони. Європа і світ у цей період більше стали знати про Україну як незалежну, самостійну гетьманську державу.