- •1. Предмет, завдання і значення курсу «Історія України (Дипломатична історія України)»
- •2. Формування уявлень про дипломатію додержавної України
- •3. Міжнародні обставини формування державного об’єднання «Русь» та дипломатичні складові його зміцнення
- •4. Норманська теорія та дипломатичні акції перших князів Рюриковичів
- •5. Договори давньоруських князів із Візантією
- •7. Розквіт дипломатичної активності України-Русі за часів Володимира Великого
- •8. Ярослав Мудрий і його дипломатичні зусилля щодо зміцнення міжнародного становища Київської Русі
- •9. Прийняття Руссю християнства та його міжнародні наслідки
- •10. Стадія роздробленості Київської Русі та зменшення її дипломатичної ваги у світі
- •11. Галицько-Волинське князівство та його дипломатія
- •12. Різновекторна дипломатія Данила Галицького
- •13. Династичні зв’язки України-Русі із суміжними державами та країнами Західної Європи
- •14. Дипломатія Володимира Мономаха
- •15. Феномен Литовсько-Руської держави
- •16. Литовсько-волинське зближення і доля українських земель
- •17. Становище українців в Речі Посполитій
- •18. Формування козацтва й паростки дипломатії Запорізької Січі
- •19. Дипломатична боротьба за козацьку автономію
- •20. Зовнішньополітичні пріоритети Української революції середини хvіі ст.
- •21. Формування козацько-гетьманської дипломатії б.Хмельницького
- •23. Березневі статті б.Хмельницького
- •25. Дипломатична практика українських гетьманів доби «Руїни» 1657-1687 рр.
- •27. Чинники зовнішньої політики й дипломатії гетьманської України другої половини хvіі ст.
- •1668 Р. Проголошує себе гетьманом всієї України. Але в цей час поновлюється
- •1672 Року Туреччина починає війну проти Польщі й за допомогою козаків
- •28. Дипломатична історія формування українсько-шведського союзу 1708-1709 рр. І.Мазепа
- •1715 Р. Петро і ліквідував виборність старшини і полковників. У 1721 р.
- •1715 Р. Петро і ліквідував виборність старшини і полковників. У 1721 р.
- •31. Поділи Польщі й перерозподіл українських земель між Російською та Австро-Угорською імперіями
- •32. Великодержавна політика російського самодержавства щодо України й загострення українського питання
- •33. Становище українців в Австро-Угорщині й проблема соборності українських земель
- •34. Національно-визвольний рух і активізація дипломатичної активності навколо України на зламі хіх і хх ст.
- •35. Національні проблеми у програмах українських партій – пошук моделей перебудови міжнародних відносин у Східній і Центральній Європі
- •36. «Українська карта» у планах і дипломатії Троїстого союзу та Антанти
- •37. Перша світова війна і доля українства
- •38. Дипломатична діяльність «Союзу визволення України»
- •39. Українська революція й пошук її зовнішньополітичних орієнтацій
- •41. Створення унр і початки її дипломатичної діяльності
- •44. Унр і дипломатична активність країн Антанти наприкінці 1917 р. – на початку 1918 р.
- •46. Україна і Брестська мирна конференція
- •47. Брестський мирний договір і його наслідки для України
- •49. Вплив українсько-німецьких відносин на зовнішньополітичне і внутрішнє становище Української Держави (1918 р.)
- •50. Проблема ратифікації Брестського мирного договору з Австро-Угорщиною.
- •52. Україна у взаєминах з Доном і Кубанню у 1918 р.
- •58. Українсько-французькі переговори в Одесі й Бірзулі на початку 1919 р.
- •59. Війна за незалежність унр у кільці фронтів 1919 р. Пошук союзників
- •60. Україна і Паризька мирна конференція 1919 р. Діяльність соборної української делегації
- •61. Воєнно-політичний союз радянських республік, місце і роль в ньому урср
- •63. Україна і Польща в 1920 р.: союз і війна
- •65. Проблема статусу урср як суб’єкта міжнародного життя в 1917-1920 рр.
- •III Всеукраїнський з'їзд Рад у 1919 р. Прийняв першу радянську Конституцію
- •66. Дипломатична діяльність урср в 1920-1922 рр.
- •69. Український національно-визвольний рух в Польщі, Румунії та Чехословаччині в контексті міжнародного життя
- •69. Українське питання в дипломатичній практиці міжвоєнної Європи
- •70. Україна в стратегічних планах європейських держав напередодні Другої світової війни
- •73. Входження Північної Буковини і Бессарабії до складу срср – важливий крок на шляху реалізації ідеї українського соборництва
- •74. Акт відновлення Української держави 30 червня 1941 р.
- •76. Радянсько-польські суперечності щодо західноукраїнських земель в ході Великої вітчизняної війни
- •77. Питання про Україну на Ялтинській конференції (лютий 1945 р.)
- •78. Україна – спів засновниця оон
- •79. Україна і розв’язання проблеми кордонів у післявоєнній Європі
- •80. Досвід розв’язання проблеми Закарпаття між урср та Чехословаччиною
- •81. Україна і Паризька мирна конференція 1946 р.
- •82. Українське питання в період «холодної війни» і дипломатія урср
- •83. Урср в міжнародних організаціях (50-ті – 80-ті рр.)
- •84. Національно-дисидентський рух в Україні 60-х – 80-х рр. І його вплив на міжнаціональні, міждержавні стосунки
- •85. Назрівання суперечностей всередині срср і формування передумов здобуття Українською державою суверенітету, перетворення на повноправного суб’єкта міжнародних відносин
- •25 Квітня 1990 р. Колегія міністерства розглянула питання «Про участь мзс
- •87. Проголошення незалежності України та його міжнародне значення
- •15 Міжнародних організацій та понад 60 їхніх органів. Крім того, республіка
- •88. Процес міжнародного визнання незалежної України в 1991-1992 рр.
- •89. Теоретичні засади сучасної зовнішньої політики України
- •90. Проблеми стосунків України з державами снд
- •91. Комплекс сучасних українсько-російських відносин. Проблема Криму, Чорноморського флоту та Севастополя
- •92. Чорнобильська катастрофа та її зовнішньополітичні аспекти
- •93. Україна і проблема ядерної зброї
- •94. Екологічні проблеми України у дипломатичному контексті
- •95. Проблеми і перспективи стосунків України і нато
- •96. Європейські вектори зовнішньої політики сучасної України
- •99. Стосунки України із сша в ретроспективі й нині.
- •100. Двосторонні відносини незалежної України з державами континентів і регіонів
- •101. Підготовка дипломатичних кадрів у сучасній Україні
- •102. Міжнародні чинники новітніх політичних процесів в Україні
99. Стосунки України із сша в ретроспективі й нині.
США намагаються впливати на внутрішньополітичні процеси в Україні, про що свідчили візити ряду впливових політиків у нашу країну (Сорос, Бзежинський, Буш-старший та інші).
Однак для них наша держава виступає не самостійним суб'єктом міжнародних відносин, а квазідержавним феноменом без чітких перспектив на майбутнє. На переконання Хантінгтона Україна - це torn country - тобто "країна, з явно окресленими лініями розриву" (на відміну, наприклад, від Північної Кореї, що геополітично однорідна). Гадаю, що це не так, хоча сьогодні бажаючих розхитати українського човна досить багато. І взагалі, західні політологи нерідко страждають механістичним підходом у аналізі дійсних справ у нашій державі, не здатні оцінити її своєрідність, ігнорують її духовний потенціал тощо.
Політичне керівництво Сполучених Штатів розглядає Україну як етно-територіальне утворення, зручне для політичних маніпулювань. Тому у Білого Дому відсутня окрема політика стосовно України. Усе, що робить сьогодні Вашингтон, обумовлено не українсько-американськими відносинами, а, швидше за все, російсько-американськими, що нас не може не турбувати.
Отже, виникає небезпідставна думка, що наша країна необхідна їм як фактор напруженості для Росії та Білорусії, своєрідний Ізраїль у східнослов'янському цивілізаційному ареалі. Тобто Україна для США має виступати у ролі контрольованого об'єкту, за допомогою якого можна, у разі потреби, створювати тиск на РФ, здійснювати "стримування її імперських амбіцій". Такий підхід з боку США неприпустимий для національних інтересів України.
Цілком можливо, що як тільки Україна перестане відігравати роль дестабілізуючого фактору між Росією і Європою континентальною (франко-германською Європою), її політичний режим може бути дестабілізований ззовні і усунутий з політичної арени. У сьогоднішньому світі від такого шляху ніхто не застрахований.
Нинішня політика атлантизму, що пропонується нашій країні, є продовженням теорії А.Мехена (З. Бзежинський), що припускає оточення євразійського континентального простору із створенням конфліктогенних зон. Тому невгамовна діяльність американських стратегів спрямована на створення "балто-західнослов'янського союзу". Якщо такий проект реалізується, США вдасться завершити створення основи для виникнення контрольованої геополітичної конструкції і відтвориться чітка розподільча лінія між Західною Європою та євразійським простором.
Сполучені Штати не зацікавлені в Україні як самостійному геополітичному гравці. Для них вигідна ситуація, коли Україна взагалі не мала б власної економіки. Це позбавило б її будь-якої самостійності і надійно прив'язало, через міжнародні фінансові організації, до американської політики в реґіоні. Американська політика - це політика "відкритих дверей", що є доктриною "розширення життєвого простору".
Про це свідчать і дії США, які носять характер можливості, а не необхідності. Як відомо, Україна під тиском Америки відмовилася від ядерної зброї, підтримала американські зусилля із запобігання ескалації національних конфліктів у Косово, скасувала вигідний контракт з Іраном, закрила Чорнобильську АЕС, направила солдатів в Ірак і безліч інших гарячих точок, однак багаторазові обіцянки з боку Америки відшкодувати понесені нами збитки залишилася, здебільшого, порожнім звуком.
Підтвердження справжньої ролі України в міжнародних справах можна знайти у заяві пані Олбрайт, яка зазначила, що у відповідності з остаточним визначенням "сусідського статусу" Європи Україна повинна "протистояти автократичним тенденціям у Білорусії та Росії". Тобто нас хочуть зробити розмінною монетою у чужій геостратегічній грі. Такі обставини для нас є вкрай небезпечними, оскільки ставлять Росію щодо нас у стан крайнього вибору.
Ми розуміємо, що Америка свою національну безпеку, у найширшому розумінні цього слова, вибудовує, виходячи з концепції конструювання майбутнього. З цього постулату виходить і її логіка політичних і практичних дій на світовій арені. Вона нерідко не враховує низку інтересів інших країн, що призводить до всякого роду непорозумінь та розгортання "торгових" та інших війн. На наш погляд, у США також сьогодні стоїть проблема самоідентичності, оскільки після розпаду СРСР вона залишилася на старих ідеологічних засадах, які вже дають збої. І, поки що, вона не породила ІДЕЇ подальшого позитивного розвитку.
Зазначене вище є елементами грубої, нерозумної політики, коли комусь наперед визначають вектори його власного розвитку. А роль держави під американським протекторатом буде визначатися рівнем рядового статиста, що боїться зробити самостійний рух.