99. Стосунки України із сша в ретроспективі й нині.

США намагаються впливати на внутрішньополітичні процеси в Україні, про що свідчили візити ряду впливових політиків у нашу країну (Сорос, Бзежинський, Буш-старший та інші).

Однак для них наша держава виступає не самостійним суб'єктом міжнародних відносин, а квазідержавним феноменом без чітких перспектив на майбутнє. На переконання Хантінгтона Україна - це torn country - тобто "країна, з явно окресленими лініями розриву" (на відміну, наприклад, від Північної Кореї, що геополітично однорідна). Гадаю, що це не так, хоча сьогодні бажаючих розхитати українського човна досить багато. І взагалі, західні політологи нерідко страждають механістичним підходом у аналізі дійсних справ у нашій державі, не здатні оцінити її своєрідність, ігнорують її духовний потенціал тощо.

Політичне керівництво Сполучених Штатів розглядає Україну як етно-територіальне утворення, зручне для політичних маніпулювань. Тому у Білого Дому відсутня окрема політика стосовно України. Усе, що робить сьогодні Вашингтон, обумовлено не українсько-американськими відносинами, а, швидше за все, російсько-американськими, що нас не може не турбувати.

Отже, виникає небезпідставна думка, що наша країна необхідна їм як фактор напруженості для Росії та Білорусії, своєрідний Ізраїль у східнослов'янському цивілізаційному ареалі. Тобто Україна для США має виступати у ролі контрольованого об'єкту, за допомогою якого можна, у разі потреби, створювати тиск на РФ, здійснювати "стримування її імперських амбіцій". Такий підхід з боку США неприпустимий для національних інтересів України.

Цілком можливо, що як тільки Україна перестане відігравати роль дестабілізуючого фактору між Росією і Європою континентальною (франко-германською Європою), її політичний режим може бути дестабілізований ззовні і усунутий з політичної арени. У сьогоднішньому світі від такого шляху ніхто не застрахований.

Нинішня політика атлантизму, що пропонується нашій країні, є продовженням теорії А.Мехена (З. Бзежинський), що припускає оточення євразійського континентального простору із створенням конфліктогенних зон. Тому невгамовна діяльність американських стратегів спрямована на створення "балто-західнослов'янського союзу". Якщо такий проект реалізується, США вдасться завершити створення основи для виникнення контрольованої геополітичної конструкції і відтвориться чітка розподільча лінія між Західною Європою та євразійським простором.

Сполучені Штати не зацікавлені в Україні як самостійному геополітичному гравці. Для них вигідна ситуація, коли Україна взагалі не мала б власної економіки. Це позбавило б її будь-якої самостійності і надійно прив'язало, через міжнародні фінансові організації, до американської політики в реґіоні. Американська політика - це політика "відкритих дверей", що є доктриною "розширення життєвого простору".

Про це свідчать і дії США, які носять характер можливості, а не необхідності. Як відомо, Україна під тиском Америки відмовилася від ядерної зброї, підтримала американські зусилля із запобігання ескалації національних конфліктів у Косово, скасувала вигідний контракт з Іраном, закрила Чорнобильську АЕС, направила солдатів в Ірак і безліч інших гарячих точок, однак багаторазові обіцянки з боку Америки відшкодувати понесені нами збитки залишилася, здебільшого, порожнім звуком.

Підтвердження справжньої ролі України в міжнародних справах можна знайти у заяві пані Олбрайт, яка зазначила, що у відповідності з остаточним визначенням "сусідського статусу" Європи Україна повинна "протистояти автократичним тенденціям у Білорусії та Росії". Тобто нас хочуть зробити розмінною монетою у чужій геостратегічній грі. Такі обставини для нас є вкрай небезпечними, оскільки ставлять Росію щодо нас у стан крайнього вибору.

Ми розуміємо, що Америка свою національну безпеку, у найширшому розумінні цього слова, вибудовує, виходячи з концепції конструювання майбутнього. З цього постулату виходить і її логіка політичних і практичних дій на світовій арені. Вона нерідко не враховує низку інтересів інших країн, що призводить до всякого роду непорозумінь та розгортання "торгових" та інших війн. На наш погляд, у США також сьогодні стоїть проблема самоідентичності, оскільки після розпаду СРСР вона залишилася на старих ідеологічних засадах, які вже дають збої. І, поки що, вона не породила ІДЕЇ подальшого позитивного розвитку.

Зазначене вище є елементами грубої, нерозумної політики, коли комусь наперед визначають вектори його власного розвитку. А роль держави під американським протекторатом буде визначатися рівнем рядового статиста, що боїться зробити самостійний рух.