- •1. Предмет, завдання і значення курсу «Історія України (Дипломатична історія України)»
- •2. Формування уявлень про дипломатію додержавної України
- •3. Міжнародні обставини формування державного об’єднання «Русь» та дипломатичні складові його зміцнення
- •4. Норманська теорія та дипломатичні акції перших князів Рюриковичів
- •5. Договори давньоруських князів із Візантією
- •7. Розквіт дипломатичної активності України-Русі за часів Володимира Великого
- •8. Ярослав Мудрий і його дипломатичні зусилля щодо зміцнення міжнародного становища Київської Русі
- •9. Прийняття Руссю християнства та його міжнародні наслідки
- •10. Стадія роздробленості Київської Русі та зменшення її дипломатичної ваги у світі
- •11. Галицько-Волинське князівство та його дипломатія
- •12. Різновекторна дипломатія Данила Галицького
- •13. Династичні зв’язки України-Русі із суміжними державами та країнами Західної Європи
- •14. Дипломатія Володимира Мономаха
- •15. Феномен Литовсько-Руської держави
- •16. Литовсько-волинське зближення і доля українських земель
- •17. Становище українців в Речі Посполитій
- •18. Формування козацтва й паростки дипломатії Запорізької Січі
- •19. Дипломатична боротьба за козацьку автономію
- •20. Зовнішньополітичні пріоритети Української революції середини хvіі ст.
- •21. Формування козацько-гетьманської дипломатії б.Хмельницького
- •23. Березневі статті б.Хмельницького
- •25. Дипломатична практика українських гетьманів доби «Руїни» 1657-1687 рр.
- •27. Чинники зовнішньої політики й дипломатії гетьманської України другої половини хvіі ст.
- •1668 Р. Проголошує себе гетьманом всієї України. Але в цей час поновлюється
- •1672 Року Туреччина починає війну проти Польщі й за допомогою козаків
- •28. Дипломатична історія формування українсько-шведського союзу 1708-1709 рр. І.Мазепа
- •1715 Р. Петро і ліквідував виборність старшини і полковників. У 1721 р.
- •1715 Р. Петро і ліквідував виборність старшини і полковників. У 1721 р.
- •31. Поділи Польщі й перерозподіл українських земель між Російською та Австро-Угорською імперіями
- •32. Великодержавна політика російського самодержавства щодо України й загострення українського питання
- •33. Становище українців в Австро-Угорщині й проблема соборності українських земель
- •34. Національно-визвольний рух і активізація дипломатичної активності навколо України на зламі хіх і хх ст.
- •35. Національні проблеми у програмах українських партій – пошук моделей перебудови міжнародних відносин у Східній і Центральній Європі
- •36. «Українська карта» у планах і дипломатії Троїстого союзу та Антанти
- •37. Перша світова війна і доля українства
- •38. Дипломатична діяльність «Союзу визволення України»
- •39. Українська революція й пошук її зовнішньополітичних орієнтацій
- •41. Створення унр і початки її дипломатичної діяльності
- •44. Унр і дипломатична активність країн Антанти наприкінці 1917 р. – на початку 1918 р.
- •46. Україна і Брестська мирна конференція
- •47. Брестський мирний договір і його наслідки для України
- •49. Вплив українсько-німецьких відносин на зовнішньополітичне і внутрішнє становище Української Держави (1918 р.)
- •50. Проблема ратифікації Брестського мирного договору з Австро-Угорщиною.
- •52. Україна у взаєминах з Доном і Кубанню у 1918 р.
- •58. Українсько-французькі переговори в Одесі й Бірзулі на початку 1919 р.
- •59. Війна за незалежність унр у кільці фронтів 1919 р. Пошук союзників
- •60. Україна і Паризька мирна конференція 1919 р. Діяльність соборної української делегації
- •61. Воєнно-політичний союз радянських республік, місце і роль в ньому урср
- •63. Україна і Польща в 1920 р.: союз і війна
- •65. Проблема статусу урср як суб’єкта міжнародного життя в 1917-1920 рр.
- •III Всеукраїнський з'їзд Рад у 1919 р. Прийняв першу радянську Конституцію
- •66. Дипломатична діяльність урср в 1920-1922 рр.
- •69. Український національно-визвольний рух в Польщі, Румунії та Чехословаччині в контексті міжнародного життя
- •69. Українське питання в дипломатичній практиці міжвоєнної Європи
- •70. Україна в стратегічних планах європейських держав напередодні Другої світової війни
- •73. Входження Північної Буковини і Бессарабії до складу срср – важливий крок на шляху реалізації ідеї українського соборництва
- •74. Акт відновлення Української держави 30 червня 1941 р.
- •76. Радянсько-польські суперечності щодо західноукраїнських земель в ході Великої вітчизняної війни
- •77. Питання про Україну на Ялтинській конференції (лютий 1945 р.)
- •78. Україна – спів засновниця оон
- •79. Україна і розв’язання проблеми кордонів у післявоєнній Європі
- •80. Досвід розв’язання проблеми Закарпаття між урср та Чехословаччиною
- •81. Україна і Паризька мирна конференція 1946 р.
- •82. Українське питання в період «холодної війни» і дипломатія урср
- •83. Урср в міжнародних організаціях (50-ті – 80-ті рр.)
- •84. Національно-дисидентський рух в Україні 60-х – 80-х рр. І його вплив на міжнаціональні, міждержавні стосунки
- •85. Назрівання суперечностей всередині срср і формування передумов здобуття Українською державою суверенітету, перетворення на повноправного суб’єкта міжнародних відносин
- •25 Квітня 1990 р. Колегія міністерства розглянула питання «Про участь мзс
- •87. Проголошення незалежності України та його міжнародне значення
- •15 Міжнародних організацій та понад 60 їхніх органів. Крім того, республіка
- •88. Процес міжнародного визнання незалежної України в 1991-1992 рр.
- •89. Теоретичні засади сучасної зовнішньої політики України
- •90. Проблеми стосунків України з державами снд
- •91. Комплекс сучасних українсько-російських відносин. Проблема Криму, Чорноморського флоту та Севастополя
- •92. Чорнобильська катастрофа та її зовнішньополітичні аспекти
- •93. Україна і проблема ядерної зброї
- •94. Екологічні проблеми України у дипломатичному контексті
- •95. Проблеми і перспективи стосунків України і нато
- •96. Європейські вектори зовнішньої політики сучасної України
- •99. Стосунки України із сша в ретроспективі й нині.
- •100. Двосторонні відносини незалежної України з державами континентів і регіонів
- •101. Підготовка дипломатичних кадрів у сучасній Україні
- •102. Міжнародні чинники новітніх політичних процесів в Україні
23. Березневі статті б.Хмельницького
Отримавши гетьманську булаву та очоливши козацьке військо, Богдан
Хмельницькій на першій стадії військових дій досягає значних успіхів. Але
обставини змінювались і вносили свої корективи в тактику і стратегію
гетьманській політики.
Збоівський мир, підписаний у серпні 1649 року, хоч і збільшував
реєстр з 6 до 40 тисяч чоловік та надавав певних пильг козацькій старшині,
все ж таки не вирішував усіх питань, зокрема і тих, що стосувалися
селянства, яке знову було змушено повернутись у кріпацтво.
Другий єтап у ході Великого повстання був невдалим для козаків. Їх
військо було розбито під Берестечком. Підсумки цього єтапу знайшли своє
втілення в Білоцерковському мирі, який був підписаний у 1651 році. Реєстр
скорочувався удвічі (до 20 тисяч чоловік). Влада гетьмана була обмежена
Київським воєводством.
Розпочинався третій єтап. Війна ставала млявою, позиційною. За таких
умов шукають або компромису, або ж надійних союзників. До компромісу, який
передбачав визнання рівними собі колишніх підданних - козаків, шляхта була
не готова. Кримське ханство як союзник було ненадійним. Це довели військові
події (зрада кримського хана була причиною поразки армії Богдана
Хмельницького під Берестечком).
За таких обставин найсприятливішим варіантом здавався московський
цар. Чи не найголовнішим мотивом такого вибору було єдиновірство,
православне віровизнання. Однак воно не квапило царя на рішучій крок, аж
поки козаки не заявили про можливість переходу під протекцію Оттоманській
Потри, що змусило монарха скликати Земський собор (1653 рок) і прийняти
козаків «під свою високу руку».
Під час переговорів у Переяславлі відбувся лише попередній обмін
думками про статус України. Російське посольство, очолюване В. В.
Бутурліним, запевнило гетьманський уряд, що на Україні будут збережені
порядки, яки існували до возз’єднання з Росією. 17 лютого 1654 року до
Москви виїхало посольство начолі з С. Богдановічем-Зарудним і П. Тетерею.
Переговори відбувалися з 13 до 27 березня. Крім листів Богдана
Хмельницького, українське посольство передало російському урядові
«Просительные статьи» з 23 пунктів (статей) - про підтварження всіх прав,
привілей то маєтностей козацьких (статті 1, 7, 13). Зазначався в них 60-
тисячний козацький реєстр (ст. 2), права козацької старшини (ст. 3) плата
старшині та кошти на утримання війська (ст. 8-12, 21, 23), вільні вибори
козаками гетьмана та передача Чигиринського староства на його утримання
(ст. 5, 6). Йшлося про збереження місцезнаходження місцевої адміністрації
та збір через неї податків на Україні царським урядом (ст. 4, 15), про
невтручання царських воєвод та інших російських урядовців у внутрішні
справи України (ст. 16). Говорилося про надання царським урядом грамот на
вільність козацтву, але селянство (посполиті) залишалось феодально
залежним: «кто козак, тот будет вольность козацкую иметь, а кто пашенный
крестьянин, тот будет должность обыклую его величеству отдавать, как и
прежде сего» (ст. 17), про збереження прав київського мітрополіта (ст.
18), про спільний з російським військом виступ проти Польші (ст. 19) і
проти Кримського ханства (ст. 22), про право зносин гетьманського уряду з
іншими державами з відому російського уряду (ст. 14). Остаточне
затвердження всіх 23 статей про збереження прав і вільностей Війська
Запорізького, козацької старшини, володіння гетьманом Чигиринським
староством та іншими маєтностями було оформлене у царських грамотах 27
березня. Додаткові статті (з 11 пунктів) були затверджені 21 березня.
24. Пошуки Б.Хмельницьким політичних комбінацій для забезпечення самостійності й незалежності Української козацької держави після Переяславської ради
Декілька статей дещо обмежували суверенітет України. Окрім заборони на дипломатичні стосунки з Варшавою і Стамбулом, ішлося про російський контроль над збиранням податків в Україні.
Але головним було те, що угода передусім фіксувала юридичну форму незалежності України від Речі Посполитої і давала можливість у спілці з Москвою перемогти її та об'єднати українські землі в межах національної держави. Москва ж у свою чергу прагнула з часом перетворити часткову залежність України на цілковиту, відмінивши автономні права й вольності.
Переяславська угода, яка створила україно-російський союз, змінила політичну ситуацію і зумовила укладення влітку 1654 р. «Вічного миру» між Річчю Посполитою та Кримським ханством. Поляки починають новий наступ на Поділля і Волинь, але українсько-російські війська змушують їх відступити, а потім захоплюють майже всю Західну Україну. Ідея возз'єднання українських земель стає реальною. Але тут втрутився шведський король Карл Густав і зажадав від Б. Хмельницького звільнити Галичину. На початку листопада 1655 р. гетьман знімає облогу Львова.
Того ж року Москва, налякана успіхами шведів у Прибалтиці, зближається з Річчю Посполитою і у травні оголошує війну Швеції. В листопаді 1656 р. між Росією та Річчю Посполитою підписується Віденське перемир'я.
Зі свого боку Б. Хмельницький намагається створити коаліцію за участю Швеції, Семигородщини, Молдавії, Волощини, Литви, аби забезпечити Україні захист від татар і послабити політичний тиск Росії. Семигородський князь Ракоці разом зі шведами та українськими загонами здійснює похід на Польщу і навіть захоплює Варшаву. Але незабаром Польща дістала підтримку від татар і Австрії. Ракоці було скинуто з престолу, а Швеція вийшла з коаліції через власну війну з Данією.
Військова катастрофа підірвала здоров'я Б. Хмельницького, і 6 серпня 1657 р. він помер.
Богдан Хмельницький увійшов у історію українського народу як видатний військовий і політичний діяч. Основне його досягнення було, мабуть, в тому, що він зміг об'єднати різні верстви населення довкола великої справи національного визволення, сформулював наріжні принципи національної державної ідеї.