10.3 Міжнародний ринок технологій

Організація досліджень та розробок

Учасники ринку технологій

Істотні переваги великих компаній полягають у економії на масштабах, здатності проведення інтенсивних НДДКР, диверсифікації виробництва, максимізації прибутку на вкладений капітал, управлінні міжнародними проектами. Однак їх недостатня гнучкість й динамічність не дозволяють вчасно розробляти нові ідеї в сфері новітніх технологій. Механізм великої корпорації, що орієнтується на масове виробництво, –не краща форма для швидкого освоєння технічних нововведень, а об'єктивний процес концентрації виробництва й капіталу - одна із серйозних перешкод на шляху науково-технічного прогресу.

Структури великих компаній не пристосовані до пошуку нововведень, а найчастіше й до їхнього впровадження у виробництво. Укрупнення відділень сприяє посиленню бюрократизації й уповільненню процесу прийняття рішеннь.

Для розробки промислової технології або впровадження нового продукту в сучасне промислове виробництво потрібні промислові лабораторії, конструкторські бюро, технологічні підрозділи, що поглиблює поділ праці між індивідуальними винахідниками, які пропонують нові нетрадиційні ідеї, дрібними й середніми інноваційними компаніями, що доводять ці ідеї до стадії практичного впровадження з великими корпораціями, які забезпечують використання нової технології в масовому виробництві. Дрібні інноваційні компанії в основному визначають пропозицію на сучасних ринках технології. Найпоширенішим способом реалізації свого продукту для незалежного винахідника або дрібного бізнесу є продаж винаходу промислової компанії, зацікавленої в освоєнні нововведення у виробництві.

Венчурний бізнес

Проведення науково-технічного досягнення від первісної ідеї до впровадження в масове виробництво технології здійснюється, як правило, венчурним бізнесом. Венчурні інвестиції небезпечніш, ніж вкладення в уже функціонуюче й зростаюче підприємство, а тому що вони пов'язані з наступними основними ризиками:

• високим ступенем технічної невизначеності в створенні продукту;

• технологічній невідповідності виробленого продукту ринковому попиту;

• відсутності кваліфікації або досвіду в управлінській команді;

• додаткові ризики виправдовуються тим, що реалізація науково-технічного проекту, що є об'єктом вкладення, оцінюється як высокоприбутковою.

Сутність венчурного бізнесу як високоризикованої і потенційно високоприбуткової діяльності визначає наступні особливості його функціонування:

• об'єктом капіталовкладень є ризиковані проекти;

• портфельне управління капіталом;

• значною часткою вкладень у статутному капіталі інноваційних фірм;

• прийняття активної участі венчурного інвестора в управління проектами або забезпеченні надійного контролю;

• реалізується гнучкий механізм узгодження інтересів інвесторів і менеджерів залежно від етапу розвитку проекту;

• вихід з бізнесу венчурного інвестора у фазі зрілості проекту.

Можна виділити наступні основні етапи венчурного бізнесу:

1) старт (від організації підприємства до випуску долідної партії продукції (НДДКР, капітальні вкладення, дослідне виробництво);

2) виведення продукції на ринок (збільшення оборотного капіталу);

3) завоювання ринку (організація масового виробництва, різке зростання обороту).

Венчурний бізнес вимагає наявності особливого кола потенційних інвесторів: Основними джерелами венчурного капіталу є:

• приватні інвестори;

• малі інвестиційні компанії;

• великі корпорації;

• трастовые фонди;

• спеціальні державні фонди й програми.

При цьому протягом життєвого циклу венчурного підприємства ступінь, ризикованості проекту, рентабельності вкладеного капіталу й відповідно, кількість бажаючих інвестувати в даний проект змінюються.

Передача технологій

Досягнення стратегічних конкурентних переваг у сучасних умовах глобального прискорення науково-технічного прогресу, скорочення строку життя нових продуктів і процесів, а також постійного збільшення витрат на проведення НДДКР вимагає не тільки проведення власних досліджень, а й використання результатів НДДКР інших компаній, у тому числі закордонних.

Форми технологічного трансферту

Міжнародна передача технологій (іnternatіonal technology transfer) – це сукупність економічних відносин між фірмами різних країн в області використання закордонних науково-технічних досягнень. Міжнародні документи трактують поняття "технологія" досить широко; відповідно до неокласичної теорії, воно містить у собі:

• властиво технологію (dіsembodіed/dіssembled technology), що розуміє як набір конструктивних рішень, методів і процесів;

• матеріалізовану технологію (embodіed technology), тобто технологію втілену в машинах, устаткуванні й т.ін.;

• предметом трансферту можуть виступати обидва типи об'єктів як спільно, так і окремо;

• наступні форми трансферту технологій на світовому ринку: передача, продаж або надання по ліцензії всіх форм промислової власності (за винятком товарних і фірмових знаків);

• надання know-how і технологічного досвіду;

• торгівлю високотехнологічною продукцією;

• надання технологічного знання, необхідного для придбання монтажу й використання машин і устаткування, напівфабрикатів і матеріалів, отриманих за рахунок закупівлі, оренди, лізингу або якимось іншим шляхом;

• промислове й технічне співробітництво в частині, що стосується технічного змісту машин, устаткування, напівфабрикатів, матеріалів;

• надання консалтингових послуг і інжинірингу;

• передача технології в рамках науково-технічної виробничої кооперації;

• передача технології в рамках інвестиційного співробітництва.

Міжнародна передача технології здійснюється як через між фірмові канали незалежних іноземних фірмам, так завдяки внутрішнім каналам МК у випадку впровадження в якому-небудь відділенні країни науково-технічного досягнення, розробленого організаційною одиницею МК в іншій країні. У сучасних умовах найбільшого поширення набуває зростання частки ліцензійного обміну у світі. Це дозволяє МК завдяки каналам внутрішньофірмової торгівлі знижувати ступінь ризику виконання контрактів і гарантує збереження науково-технічних секретів.