3.7. Регулююча роль Світової організації торгівлі

Світова організація торгівлі (СОТ) – головний міжнародний регулятор світової торгівлі товарами, послугами та інтелектуальною власністю. Вона перетворена з Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) в 1995 р. (ГАТТ було засновано в 1948 р.).

Головною метою ГАТТ було забезпечення умов для розвитку міжнародної торгівлі, послаблення торговельних бар’єрів та урегулювання торговельних спорів. Угода містила такі основні положення:

1. визначення сфери застосування режиму найбільшого сприяння в міжнародній торгівлі;

2. порядок митного оподаткування;

3. правила торговельної політики (національний режим щодо внутрішнього оподаткування, застосування податків, субсидій у торгівлі тощо);

4. сприяння розвиткові зовнішньої торгівлі країн, що розвиваються.

Світова організація торгівлі є спадкоємицею ГАТТ і містить усі положення, зафіксовані нею. Але якщо ГАТТ своєю метою мала регулювання товарів, то СОТ, крім того, регулює міжнародну торгівлю послугами і інтелектуальною власністю. В структурі СОТ для цього додатково утворена Генеральна угода про торгівлю послугами (ГАТС) та Рада з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (ТРІПС). Отже, структурно СОТ складається з ГАТТ, ГАТС і TPIПC.

Членами СОТ є 144 держави (2003), а ще 30 країн (у тому числі Україна) подали заяви на вступ до неї. На країни-члени СОТ припадає близько 95 % обсягу світової торгівлі.

Головною метою СОТ є лібералізація міжнародної торгівлі; усунення дискримінаційних перешкод на шляху потоків товарів та послуг, вільний доступ до національних ринків і джерел сировини. Досягнення цієї мети забезпечить зміцнення світової економіки, зростання інвестицій, розширення торговельних зв'язків, підвищення рівня зайнятості й доходів в усьому світі.

Функції СОТ:

• нагляд за станом світової торгівлі й надання консультацій з питань управління в галузі міжнародної торгівлі;

забезпечення механізмів улаштування міжнародних торговельних спорів;

• розробка й прийняття світових стандартів торгівлі;

• нагляд за торговельною політикою країн;

• обговорення нагальних проблем міжнародної торгівлі.

Основні принципи діяльності СОТ:

1. Принцип найбільшого сприяння (принцип недискримінації). Він полягає в тому, що країна мусить надати своєму партнерові по СОТ такі ж самі привілеї, які вона надає будь-якій іншій державі. Якщо уряд країни застосовує якусь нову пільгу в торгівлі з іншою державою, то ця пільга має обов'язково поширитись на торгівлю з рештою країн-членів СОТ. Тобто не може бути односторонніх пільг, бо це означатиме дискримінацію інших партнерів.

2. Принцип національного режиму. Його суть у тому, що країни-учасниці повинні встановлювати для товарів своїх партнерів по СОТ такий самий режим, як і для своїх товарів, на власному ринку.

3. Принцип захисту національної промисловості. Якщо все ж таки країна мусить ввести імпортні тарифи для захисту своєї промисловості, то це мають бути саме митні тарифи, а не торговельно-політичні заходи (квоти, дискримінаційні стандарти тощо). Справа в тому, що багато урядів країн намагаються адміністративно обмежити імпорт. Іноді вони вдаються до дотепник заходів. Так, у 60-х роках, в розпал «автомобільних війн» між розвинутими державами, Японія прийняла жорсткі стандарти щодо вихлопу шкідливих речовин з авто, завчасно перебудувавши технологію виготовлення своїх автомобілів. США й країни Західної Європи до цього готові не були, й поставки їх машин в Японію практично на деякий час припинилися.

4. Принцип утворення стійкої основи торгівлі. Це означає, що тарифні рівні, які узгоджені в рамках СОТ, не можуть переглядатися окремою країною-членом в односторонньому порядку.

5. Принцип сприяння справедливій конкуренції має відношення до субсидій і демпінгу. Ці заходи засуджуються. Якщо ж якась країна їх застосовує, то її торговельний партнер має, право використати компенсаційні заходи, які нівелювали б ці дії. Але основна позиція СОТ полягає в забороні застосування субсидій та демпінгу.

6. Принцип дії в надзвичайних ситуаціях. Якщо країна потерпає від якогось непередбаченого лиха (стихія, соціальні заворушення), то вона може тимчасово вийти за межі взятих себе торговельних обов'язків (може підвищити тариф, увести квоти тощо), але за узгодженням зі СОТ.

7. Принцип регіональних торговельних домовленостей означає, що для регіональних інтеграційних угруповань може встановлюватись особливий режим, винятки з узгоджених правил. Наприклад, в СС країни-члени встановили між собою найсприятливіший торговельний режим, без усяких обмежень. Такі надзвичайні пільги жодна країна CC не надає іншим партнерам по СОТ, що є порушенням принципу найбільшого сприяння. Розв'язання цієї суперечливості вбачається у створенні міжрегіональних зон вільної торгівлі, де всі торговельні бар’єри будуть усунені. Наприклад, CC і CABT утворили в 1994 р. Європейський економічний простір (по суті, зону вільної торгівлі).

Принцип найбільшого сприяння, який, за задумом, має; стати стрижневим принципом у міжнародному торговельному механізмі, в практичному застосування призводить значних суперечливостей між країнами. Різні рівні економічного розвитку держав-членів становлять їх в неоднакові умови в процесі усунення тарифних і нетарифних перепон. Слабкіша країна, в якій промисловість тільки-но проростає, виявляється беззахисною перед натиском товарів індустріально розвинутої держави. Ось чому країни, що розвиваються, вже тривалий час ведуть боротьбу проти формальної рівності всіх членів організації. В 1965 р, (в рамках так званого «Кеннеді-раунда») їм удалося відстояти резолюцію, за якою для них було проголошено «принцип невзаємності». Він означає: якщо багата країна надає бідному члену організації якісь пільги, то вона не повинна очікувати від нього відповідного еквівалентного поступлення. Тобто, якщо розвинуті країни мусять знімати торговельні бар’єри, то країни, що розвиваються, мають право їх зберігати деякою мірою й на деякий час.

Водночас розвинуті країни наполягали на прийнятті «принципу градації», за яким бідна країна позбавляється пільгового режиму «невзаємності», якщо її індустріальний рівень підвищився.

Сфера діяльності СОТ охоплює: митно-тарифне урегулювання; антидемпінгове урегулювання; використання субсидій і компенсацій; нетарифні обмеження; діяльність митних союзів і зон вільної торгівлі; торговельні аспекти захисту прав інтелектуальної власності; торгівлю окремими товарами (текстиль, сільгосппродукція, авіатехніка тощо); торговельні аспекти інвестиційних заходів та ін.

Найактуальнішою проблемою залишається удосконалення торговельних правил, які задовольнили б усіх учасників СОТ. Це стосується насамперед ліквідації тарифних і нетарифних обмежень, а також встановлення єдиних технічних стандартів на товари. Щодо торговельних аспектів її інвестицій, то передбачається поширити на зарубіжні інвестиції такий самий режим найбільшого сприяння, що існує в міжнародній торгівлі. Зберігається політика надання пільг країнам, що розвиваються: їх товари мають доступ на ринки розвинутих країн без тарифних обмежень і квотування. На першій Конференції СОТ (Сінгапур, 1996) одним з найважливіших завдань проголошено сприяння інтеграції країн, що розвиваються, найменш розвинутих країн і країн з перехідною економікою в«багатосторонню систему регулювання світової торгівлі».

Вступ до СОТ являє собою довгу й складну процедуру. Спочатку країна надає в СОТ меморандум про свою торговельну політику. СОТ утворює робочу групу з вивчення меморандуму: чи відповідають принципи торговельної політики країни правилам СОТ. Далі вона провадить з країною-претендентом двосторонні переговори з питань доступу на її ринок товарів та послуг інших країн. Якщо переговори виявилися успішними, робоча група складає доповідь для Конференції міністрів СОТ з відповідною рекомендацією. Голосування на Конференції визначає, прийнято країну до СОТ, чи ні.

Вступ до СОТ має важливе значення для більшості країн світу, це надає країні певної переваги в міжнародній торгівлі. Водночас з боку низки країн висловлюється певні побоювання щодо ущемлення їх інтересів у разі їх перебування в СОТ. Керівництво СОТ навіть визначило 10 безумовно позитивних наслідків функціонування цієї організації і 10 хибних, з його точки зору, уявлень про негативні наслідки.

До позитивних аспектів діяльності СОТ віднесені:

1. Зміцнення міжнародної стабільності: світова торговельна система сприяє збереженню миру, запобігає виникненню військових конфліктів внаслідок створення можливості розв'язання торговельних суперечок і гармонізації економічних інтересів.

2. Ефективний механізм розв'язання суперечок: інституційні механізми організації, створені в межах СОТ, дозволяють конструктивно розв'язувати торговельні суперечки.

3. Забезпечення однакових можливостей для всіх учасників: діяльність СОТ Ґрунтується на правилах, вироблених і ухвалених усіма країнами-членами, а не під впливом окремих країн.

4. Зниження вартості життя: лібералізація світової торгівлі об’єктивно веде до зникнення внутрішніх цін на національному ринку.

5. Ширший вибір товарів та послуг на національних ринках.

6. Підвищення рівня доходів: усунення бар’єрів у торгівлі дозволяє виробникам виходити на широкий світовий ринок.

7. Піднесення зайнятості: торгівля стимулює економічне зростання та створення нових робочих місць.

8. Підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності.

9. Боротьба з корупцією: система міжнародних правил і норм щодо торгівлі й торговельної політики стимулює роботу урядів країн-учасниць, сприяє підвищенню дисципліни й порядку.

10. Захист від лобіювання: механізми торговельної системи сприяють формуванню більш широкого погляду урядів на національну торгову політику, запобігаючи практиці реалізації інтересів вузьких груп тиску.

Разом з тим політики й економісти багатьох країн відзначають певні недоліки у функціонуванні СОТ. Їх також можна згрупувати по десяти позиціях. На думку критиків СОТ, ці негативи такі:

1. Захист інтересів ТНК: СОТ сприяє діяльності та захищає інтереси тільки транснаціональних корпорацій.

2. Неефективність механізму розв'язання торговельних суперечок: чинний механізм розв'язання торговельних суперечок багатоступеневий і бюрократичний.

3. Диктат з боку СОТ та втрата національного суверенітету: СОТ диктує урядам політику, що призводить до підриву національного суверенітету. Під тиском економічних санкцій уряди не можуть довго діяти на благо суспільства.

4. Скорочення робочих місць через конкуренцію іноземних товарів на національному ринку.

5. Пріоритет комерційних інтересів над проблемами розвитку.

6. Домінування комерційних інтересів над проблемами довкілля.

7. Домінування комерційних інтересів над проблемами охорони здоров'я (насамперед це стосується прав на інтелектуальну власність великих фармацевтичних компаній, захист яких блокує доступ населення найбідніших країн до дешевих ліків).

8. Бідні країни не мають альтернативи приєднанню до СОТ: вони змушені приєднуватися до СОТ, яка е інструментом реалізації інтересів розвинутих країн.

9. Маленькі країни в СОТ безсилі, вони не можуть впливати на прийняття рішень.

10. Недемократичність СОТ: рішення приймаються на користь розвинутих країн та їхніх транснаціональних корпорацій.

Керівництво СОТ, зрозуміло, намагається спростувати ці звинувачення; проте претензії до СОТ з'явилися не на порожньому місці, багато в чому вони мають свою підставу.

Уряд і політики України, яка поки ще не е членом СОТ, також аналізують можливі позитивні й негативні наслідки потенційного вступу нашої країни до цієї організації. До очікуваних здобутків належать:

• забезпечення виходу на ринки держав-членів організації;

• захист ліберального торговельного режиму, який е найбільш сприятливим для первинних економічних агентів;

• прийняття державою юридично зафіксованих зобов'язань стосовно рівнів тарифного захисту;

• поява широких можливостей забезпечення справедливого регулювання торговельних суперечок;

• зменшення тарифних та нетарифних обмежень для українських товарів на всіх світових ринках;

• кількісне та якісне поліпшення української торгівлі. Водночас існують застереження щодо вступу України в СОТ. Вони зводяться, в основному, до такого:

• посилення впливу світової кон'юнктури на економіку України в середньостроковому та довгостроковому періодах, що зумовить зростання економічних ризиків країни в періоди глобальної економічної нестабільності;

• ускладнення у сфері державного регулювання економічного розвитку, які, зокрема, обумовлюються забороною використання таких традиційних важелів економічної політики, як застосування пільг до оподаткування, мита та інших платежів; списання заборгованості підприємств перед державою; викорис­тання державних закупівель як інструмента стимулювання вітчизняного виробництва та ін.

Україна подала заявку про приєднання до ГАТТ ще в 1993 р. Того ж року було створено Робочу групу з розгляду заявки України (в 1995 р. цей орган був перетворений на Робочу групу про вступ України до СОТ). Відтоді відбулося більше десяти засідань Робочої групи, на яких обговорювалися й уточнювалися умови вступу України до СОТ. Процедура вступу до СОТ передбачає підписання двосторонніх угод між Україною й членами цієї організації; цей процес – в стані реалізації.

.